СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНА ПАМ’ЯТЬ НАРОДУ

Суспільна свідомість є невичерпною скарбницею ідей, поглядів, уявлень, гіпотез і теорій. Вона виконує функцію соціальної пам’яті народу, завдяки якій люди збері­гають життєвий досвід і користуються ним.

20* Сучасна соціальна філософія

суспільної самосвідомості. Пам’ять постає позагенетичною скарбницею виробни­чого, пізнавального, комунікативного досвіду людини і суспільства. Завдяки їй впо­рядковується і об’єктивується конкретно-історичний досвід людства, на основі чого уможливлюється відтворення форм діяльності і спілкування, розвиток матеріаль­ної і духовної культури. Як соціальна пам’ять, суспільна свідомість здійснює такі функції, як фіксація, систематизація, збереження і передача насамперед суспільно значущої інформації. Вона постає інститутом реалізації спадкоємності на рівні ду­ховно-практичного та духовного освоєння світу.

На думку Платона, пам’ять є однією з найважливіших умов достовірного піз­нання. Незаперечну соціально-спадкоємну роль пам’яті підкреслював Арісто- тель. Згідно з вченням Дж.Локка, пам’ять є своєрідною скарбницею ідей, без якої суспільний прогрес був би неможливим. Високо оцінювали роль пам’яті представники французької соціологічної школи ХІХст. (П.Жане, М.Хальбвакс). К.Маркс називав пам’ять загальним інтелектом суспільства.

Безпам’ятство породжує зло. Цю соціальну істину яскраво і чітко відтво­рив Ч.Айтматов у романі «И дольше века длится день». Він змалював траге­дію людини, яка втратила пам’ять. У стародавні віки, пише автор, жуаньжуони не вбивали полонених, а знищували їхню пам’ять, перетворювали їх на ман­куртів - рабів, що не пам’ятали ні себе, ні батька, ні матері, ні батьківщини - нічого. Вилучений безпам’ятством з контексту соціальної історії, манкурт втра­чав моральність, духовність, людяність, перетворювався на сліпого виконавця чужої волі, творив зло, сіяв навкруги ганебність і злочин, не розуміючи сут­ності своїх вчинків, не відчуваючи будь-яких мук совісті.

Безпам’ятство породжує безвідповідальність, а вона вириває людину з системи соціальних зв’язків і взаємовідносин, звільняє від мук совісті за злочин. Людина без пам’яті поставлена перед необхідністю заново визначати своє місце в світі, людина, звільнена від історичного досвіду свого й інших народів, підкреслює Ч.Айтматов, опиняється поза історичною перспективою і здатна жити лише сьогоднішнім днем.

Суспільна свідомість є скарбницею пам’яті, де накопичуються й закріплюються інтелектуальні надбання людства, система цінностей і норм, а головне - притаман­ний лише людині логіко-гносеологічний апарат їх здобуття - мислення. Знання та досвід передаються від одного покоління до іншого не лише завдяки свідомості, а й через предметні форми буття. Археологи відтворюють їхній зміст, інтерпретуючи знайдені предмети - залишки минулого - знаряддя праці, побутові речі, прикраси тощо. Історичну пам’ять поколінь утримують в собі також книги, а нині - і магні­тофонні записи, кінофільми, дискети тощо. їхнє значення як соціально-історичних пам’яток важко переоцінити. І все ж, «живе знання» - функціонуюча пам’ять сус­пільної свідомості - має суттєву перевагу: разом із знанням та досвідом вона ро­зкриває шляхи їхнього здобуття та реалізації, що значно скорочує час і одночасно поповнює можливості впровадження в практику.

Як соціальна пам’ять, суспільна свідомість впроваджується в індивідуальний духовний світ людини через інтерпретацію історичних фактів та джерел (Косо­лапов В.В. Методология и логика исторического исследования. - Киев, 1977. - С.215—225) засобами історичної науки, освіти, виховання, загальнокультурної соціалізації особистості. Найбільш ефективним шляхом розвитку соціальної пам’яті суспільства і людини є історичне пізнання, вивчення історії.

На жаль, історичне пізнання, як і викладання історії в школі та вузі в дожовт­невий період, виявилися спотвореними, а соціально-історична пам’ять - дефор­мованою.

Справу не переломила, хоч дещо і поліпшила, «хрущовська відлига» 50 - по­чатку 60-х років. Викриття культу особи Й.Сталіна, розкріпачення громадської думки дали могутній поштовх розвитку історичної науки, шкільної та вузівсь­кої історичної освіти. Проте «брежнєвсько-сусловський» ідеологічний тиск 70-х років знову загнав соціальну пам’ять в прокрустове ложе манкуртизму. Низка вільнодумців-шестидесятників - поетів, публіцистів, журналістів, науковців і літераторів, несправедливо звинувачених у державній зраді, дисидентстві тощо - знову потяглася до Сибіру та Соловків, «комсомольських новобудов» та інших «центрів комуністичної соціалізації особистості».

Особливої шкоди було завдано національно-історичній пам’яті народу. Історич­ний процес трактувався здебільшого лише як прямолінійна зміна суспільно-еконо­мічних формацій. Це поступово призвело до його соціологізації, схематизації, без- особовості, до скорочення живого, образного матеріалу та його денаціоналізації. У масовій свідомості це виявилось у такому надзвичайно шкідливому соціальному феномені, як національний манкуртизм, національне безпам’ятство, що й досі є чи не головним гальмом культурного відродження нації.

Потреби суспільного прогресу, національно-культурного відродження вима­гають повернення до джерела - до вистражданих тисячоліттями народних ідеа­лів і сподівань історичної пам’яті - нездоланної духовної сили, своєрідного на­ціонального духу, національної самосвідомості.

Крім соціальної пам’яті, продуктивна сила суспільної свідомості має ще де­кілька фундаментальних виявів. К.Маркс всебічно обгрунтував мобілізуючу суть класової самосвідомості; Е.Дюркгейм - інтегративно-стимулюючу роль релігії; М.Вебер проаналізував підприємницько-виробничий конструктивізм так званого духу капіталізму; російська філософська та соціально-політична думка (від О.Хом’якова, братів Киреєвських і фактично до Д.Лихачова та О.Солженіцина) пропагувала соціально-історичну роль російської ідеї; прогресивні українські мис­лителі та діячі культури (від Т.Шевченка до Д.Донцова і націоналістів наших днів) боролися за теоретичне і загальнокультурне визнання плідності українсь­кої національної ідеї. Кожен з цих напрямів суспільно-філософської думки за­слуговує на фахове вивчення.