РОЛЬ КЛАСОВОЇ СВІДОМОСТІ В ЦІЛЕСПРЯМУВАННІ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАС

Суспільна свідомість у марксизмі розглядається як відображення суспільно­го буття. «Якщо матеріалізм взагалі пояснює свідомість з буття, а не навпаки, - писав В.Ленін, - то в застосуванні до суспільного життя людства матеріалізм вимагав пояснення суспільної свідомості з суспільного буття».

Класова свідомість охоплює широкий спектр уявлень і міркувань про стано­вище класу в системі суспільних відносин, його інтереси і потреби, мету і засоби її досягнення. Вона має декілька відносно самостійних і разом з тим органічно взаємопов’язаних шарів. Перший з них включає питання про умови життя та праці, прибутки або заробітну плату, соціальні обставини та можливості їх пок­ращання, виховання дітей тощо. Другий шар класової свідомості починає фор­муватися, коли клас не знаходить адекватного вирішення питань першого рівня - основи основ його безпосередніх інтересів. Саме незадоволеність інтересів врешті-решт підводить соціального суб’єкта до необхідності усвідомлення від­носин власності і влади.

«Ситий голодному не товариш», - говорить народна мудрість. І справа не тільки в тому, що «ситий» і «голодний» не можуть товаришувати. Йдеться про різний склад умонастрою, міркувань, оцінок, інтересів, ставлення до дійсності - один рахує прибутки і міркує про їх раціональне використання й збереження, другий - про хліб насущний, голодних дітей, важку працю і соціальну неспра­ведливість.

Таким чином, основу класової свідомості становить усвідомлення класом су­перечливих відносин власності і влади, а це означає, що класова свідомість має яскраво виражений політичний характер. Зрілість, розвинутість класової свідо­мості залежить від того, наскільки вона є свідомістю політичною (Социальная психология класса. - M., 1985. - С.26).

Кожен клас має особливу, притаманну лише йому класову свідомість. Свідо­мість панівних класів, корінні інтереси яких, як правило, реалізуються в наявних умовах суспільного життя, формується на засадах власного безпосереднього досві­ду. Задоволеність інтересів формує задоволену свідомість. І навпаки, суперечли­вість суспільних реалій, неможливість задоволення власних інтересів і потреб спо­нукають до формування збуреної свідомості. Здебільшого це притаманне пригноб­леним класам, свідомість яких не може погодитися з виправдовуючою свідомістю можновладців, обурюється її односпрямованістю і наполегливо шукає варіанти подолання й прориву в майбутнє соціально справедливе життя.

За часів класичного капіталізму середини ХІХст. протилежність свідомості буржуазії і пролетаріату, особливо на Європейському континенті, досягла апо­гею. Пролетарська класова свідомість не мала практично жодної компромісної точки дотику з буржуазною. Протилежність інтересів обумовлювала протисто­яння свідомостей, що призвело до класової конфронтації і класової боротьби.

Оскільки відповідні корінним інтересам пролетаріату суспільні відносини (со­ціалістичні) іце не існували й не могли бути відтвореними у його безпосередньо­му досвіді, пролетарська класова свідомість утримувала як істинні, так і хибні (ілюзорні) погляди, уявлення, цінності.

Низький загальнокультурний і загальноосвітній рівень пролетарської маси пере­шкоджав раціональному сприйняттю дійсності, глибокому і всебічному розумінню своїх безпосередніх і перспективних інтересів і потреб. Класова свідомість пролетаріату базувалася в основному на настроях, емоціях, вірі і надії. Вона відтворювала безпосе­редній досвід мас і ставала суспільною психологією. Теорію в свідомість пролетарсь­кої маси вносили вихідці з інших верств населення. Здебільшого це були ті представ­ники буржуазії, які розірвали зв’язки із своїм класом і теоретично дійшли тих самих висновків, до яких робітничий клас прийшов практично. Найглибшу єдність класова свідомість пролетаріату мала з марксистською соціальною філософією, яка завдяки цьому не тільки ввійшла в свідомість пролетарської маси на правах складового еле­мента, а й постала у вигляді домінантної теоретичної (ідеологічної) константи, своє­рідної духовної зброї пролетаріату у боротьбі за втілення в життя своїх класових праг­нень і інтересів.

Проголосивши себе єдиним виразником корінних інтересів пролетаріату, марксизм взяв на себе колосальну відповідальність за теоретичне обгрунтуван­ня цілей і завдань, шляхів і засобів, які пролетарська маса мала реалізувати. Впроваджуючи своє вчення у свідомість пролетаріату, поступово марксизм пе­ретворився на його класову самосвідомість, постав ідеологією. Змістовними були тези про історичну місію пролетаріату, класову боротьбу як рушійну силу сус­пільного розвитку, революцію як локомотив історії, диктатуру пролетаріату як головний засіб революційного переходу людства від капіталізму до соціалізму.

На наш погляд, саме завдяки марксистським теоретичним і ідеологічним кон­струкціям пролетарська свідомість набула конфронтаційної якості, особливо у варіанті ленінізму-сталінізму. Він відрізнявся не тільки класовою нетерпимістю і навіть жорстокістю, а й вишуканим єзуїтством, репресивністю. Милосердя, жа­лісливість, співчуття залишили пролетарську свідомість. Гуманізм та людяність перетворилися на свою протилежність. Моральність втратила загальний харак­тер. Для революціонера, писав Нечаев у славнозвісному «Катехізисі революціо­нера», моральне все, що служить революції. Революціонер знищує всіх, хто за­важає йому йти до мети. Він має збільшувати насильство і страждання мас, щоб викликати їх повстання. Він повинен порвати з громадянськими порядками всього світу, відмовитися від моралі, цивілізації і фанатично йти лише до одно­го - до революції. «Комуністи, - писав М.Бердяев, - все-таки пом’якшили неча- євський катехізис, але багато від цього катехізису ввійшло до російського кому­нізму, особливо в перший період» (Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского ком­мунизма. - С.53). На думку М.Бердяева, надзвичайно велика частка «нечаевщи- ни» знайшла втілення у ленінізмі.

Пролетарська класова свідомість постала як конфронтаційна, руйнівна, реп­ресивна свідомість. Вона втратила здатність до саморефлексії, самоконтролю, самозречення, а згодом перетворилася на тоталітарно-диктаторське мислення. Власне, відбулося те, про що писав у свій час М.Бакунін: якщо у якійсь країні переможе марксизм, то це буде страшна трагедія.

Конфронтаційна свідомість завжди намагається знайти ворога. Вона не може жити без боротьби, подолання, нищення і руйнування. «Хто не з нами - той проти нас», «Якщо ворог не роззброюється - його знищують», «Ліквідуємо кур­кульство як клас», «Звільнимо країну від ворогів народу», «Нейтралізуємо ста- ліністів або противників перебудови» - знайомі гасла більш як сімдесятирічно­го розвитку країни. Саме конфронтаційна свідомість галасливо підтримувала страту М.Бухаріна і репресії мільйонів чесних комуністів і безпартійних.

Суттєвою вадою марксистської пролетарської свідомості була також наявність в ній значної частки утопізму. Як відомо, утопічний соціалізм є однією з трьох головних засад формування марксистської теорії. Вважалося, що марксизм подо­лав утопізм, перетворив соціологію із утопії на науку. Історія цього не підтверди­ла. Марксизм-ленінізм завжди містив утопічний шар уявлень, гіпотез, прогнозів, періодично відтворював їх у політичних програмах, трансформував в систему класової свідомості трудящих, а через неї - у систему соціальних технологій.

Утопізм (його роль у пролетарській свідомості ще належить визначити) за­вжди підточував реальні орієнтири. На їх місце він ставив ілюзію. Вона спотво­рювала історію, тенденційно інтерпретувала дійсність, розмивала обриси май­бутнього. Майже завжди пролетарська свідомість була утопічною свідомістю. Спочатку вона обдурювала себе ілюзією всесвітньо-історичної місії пролетаріа­ту; пізніше розбурхувала всесвітньою пролетарською революцією; нарешті - заспокоювала можливістю перемоги соціалізму й досягнення його розвинутого стану в одній, окремо взятій країні.

Більшовицький соціалізм - це ілюзія. Він ніколи не мав (і не знав) суспільної власності, завжди користувався експлуатованою працею, порушував права лю­дини, постійно відтворював насильство й соціальну несправедливість, проте завжди звеличував себе у своїй свідомості - офіційних творах науки, ідеології, мистецтва. Прості ж люди страждали від тиску відчуженої праці, ідеологічного дурману й соціальної несвободи.

Класова свідомість завжди є ілюзорною і конфронтаційною. Вона відтво­рює несправедливість, колективний егоїзм і не може бути визначальною домі­нантою суспільного розвитку, хоч з її вимогами, безумовно, треба рахуватися, доки вона існує. До того ж, немає суттєвої різниці, про яку класову свідомість (пролетарську чи буржуазну) йдеться, хоча частка утопізму чи конфронтацій- ності, звичайно, може бути різною.