Теорії і закони пам’яті

Дослідженням пам’яті на даний час зайняті представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики і ряду інших. В кожній із цих наук існують свої питання, в силу яких ці науки звертаються до проблем пам’яті, своя система понять і, відповідно, свої теорії пам’яті.

Власне, психологічне вчення про пам'ять набагато старше від медичного, генетичного, біохімічного, кібернетичного дослідження.

Однією із перших психологічних теорій пам 'яті, що не втратила свого наукового значення і до сьогодні, була асоціативна теорія.

Предмети і явища дійсності запам’ятовуються і відтворюються не ізольовано один від одного, а в зв’язку один з одним. Відтворення одних із них тягне за собою відтворення інших, що зумовлюється реальними об’єктивними зв’язками предметів і явищ. Під їх вливом виникають тимчасові зв’язки в корі мозку, що служать фізіологічною основою запам’ятовування і відтворення. В психології ці зв’язки розглядалися як асоціації. Одні з асоціацій є відображенням просторово-часових відношень предметів і явищ (асоціації за суміжністю), інші відображають їх подібність (асоціації за подібністю), треті - протилежність (асоціації за контрастом, протилежністю), четверті - причинно-наслідкові відношення (асоціації за каузальністю).

Важлива роль асоціацій в процесах пам 'яті відмічена ще Арістотелем. В XVIII--XIX століттях вчення про асоціації було в основі так званої асоціативної психології, що поширила принцип асоціацій на всі психічні явища ( Д. Джеймс, Спенсер).

Істинно наукове обгрунтування принципу асоціацій і розкриття їх закономірностей було дано І.М. Сечєновим та І.П. Павловим. За Павловим 62

асоціації - тимчасовий зв’язок, що виникає в результаті одночасної чи послідовної дії двох чи більше подразників.

З часом асоціативна теорія «зустрілася» з проблемами, які було важко вирішити за допомогою неї. Основною з них була проблема вибірковості людської пам 'яті. Асоціації утворюються на випадковій основі, а пам’ять з усієї інформації, яка поступає і зберігається в мозку людини, вибирає необхідну інформацію. Необхідно було в теоретичне пояснення мнемічних процесів ввести ще один фактор, що пояснює цілеспрямованість процесів пам 'яті та їх залежність від особливостей організації матеріалу. Тим не менше, асоціативна теорія дала багато позитивного для пізнання її законів.

Завдяки цій теорії був відкритий закон забування Еббінгауза. В відповідності з цим законом, що виведений на основі дослідів з запам’ятовуванням трибуквенних безсмислових складів, забування після першого безпомилкового повторення серії таких складів проходить спочатку доволі швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через 6 днів залишається менше 20% від загальної кількості інформації.

В руслі асоціативної теорії було встановлено як змінюється кількість елементів, що запам’ятовуються залежно від різної кількості повторень ряду, якмй пропонується і залежно від розподілу елементів в часі; як зберігаються в пам’яті елементи ряду, який запам’ятовується, залежно від часу, що минає між заучуванням і відтворенням.

В кінці XIX століття на зміну асоціативній теорії пам’яті прийшла гештальттеорія. Для неї вихідним поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснити феномени пам’яті, виступила не асоціація первинних елементів, а їх початкова цілісна організація - гештальт. Власне закони формування гештальту, за переконанням сторонників цієї теорії, визначають пам 'ять.

В руслі даної теорії особливо підкреслювалося значення структурованого матеріалу, доведення його до цілісності, організація в систему при запам’ятовуванні і відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам’яті (останнє для того, щоб поястити вибірковість мнемічних роцесів).

Динаміка запам 'ятовування і відтворення в гештальттеорії пояснювалась наступним чином: деякий, актуальний в даний момент часу стан створює у людини певну установку на запам’ятовування чи відтворення. Відповідна установка оживляє в свідомості індивіду деякі цілісні структури, на базі яких в свою чергу запам’ятовується чи відтворюється матеріал. Ця установка контролює хід запам’ятовування чи відтворення, визначає відбір необхідних відомостей.

Надавши психологічне пояснення деяким фактам вибірковості пам’яті, ця теорія не могла пояснити формування і розвитку пам’яті людини в філо- і онтогенезі. Справа в тому, що мотиваційні стани, які детермінують мнемічні процеси у людини, і самі гештальти вважалися наперед заданими утворенннями, що не розвиваються. Питання про залежність розвитку пам’яті від практичної діяльності людини не вирішувалося і взагалі не стояло.

Не було знайдено позитивної відповіді на питання про генезис пам’яті і представниками двох інших напрямів психологічних досліджень мнемічних процесів - біхевіоризму і психоаналізу. Погляди прихильників біхевіоризму на проблему пам 'яті близькі до тих, які поділяли асоціоністи. Єдина суттєва різниця між ними була в тому, що біхевіористи підкреслювали роль підкріплення в запам’ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяли вивченню того, як працює пам’ять в процесі научіння.

Заслугою З. Фрейда і його послідовників в дослідженні пам’яті було вияснення ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб в запам’ятовуванні і забуваннні матеріалу. Завдяки психоаналізу були виявлені і описані цікаві психологічні механізми підсвідомого забування, пов’язані з функціонуванням мотивації.

Приблизно в той же час, тобто на початку ХХстоліття виникає смислова теорія пам 'яті.

З початком розвитку кібернетики, появою обчислювальної техніки і розвитком програмування почалися пошуки оптимальних шляхів прийому, переробки і збереження інформації машиною. Відповідно приступили до технічного і алгоритмічного моделювання процесів пам’яті. За декілька останніх десятиліть накопичений матеріал, який став корисним для розуміння законів пам’яті.

Представники цих наук виявляли підвищену цікавість до психологічних досліджень пам’яті, тому що це відкривало можливості для удосконалення мов програмування, технології і пам’яті машин. Ця взаємна цікавість призвела до того, що в психології стали розробляти нову теорію пам 'яті, яку можна назвати інформаційно-кібернетичною. В даний час вона робить лише перші кроки на шляху до розуміння людської пам’яті з використанням дрсягнень кібернетики і інформатики. Адже людський мозок - це свого роду складна електронно- обчислювальна і аналогова машина.

У вітчизняній психології розвинувся напрямок у вивченні пам’яті, пов’язаний з загальнопсихологічною теорією діяльності. В контексті цієї теорії пам’ять виступає як особливий вид психологічної діяльності, що включає систему теоретичних і практичних дій, які підпорядковані вирішенню мнемічного завдання - запам’ятовуванння, збереження і відтворення різноманітної інформації. Уважно досліджується склад мнемічних дій і операцій, залежність продуктивності пам’яті від того, яке місце в структурі займає мета і засоби запам’ятовування (чи відтворення), порівняльна продуктивність мимовільного і довільного запам’ятовування в залежності від організації мнемічної діяльності (А.Н.

Початок вивченню пам'яті як діяльності покладений працями французьких вчених, зокрема П. Жане. Він одним із перших став трактувати пам’ять як систему дій, що зорієнтовані на запам’ятовування, переробку і збереження матеріалу. Французькою школою в психології була доказана соціальна обумовленість всіх процесів пам’яті, її пряма залежність від практичної діяльності людини.

Ця концепція отримала подальший розвиток в культурно-історичній теорії теорії походження вищих психічних функцій. Були виділені етапи філо- і онтогенетичного розвитку пам’яті, особливо довільної і мимовільної, безпосередньої і опосередкованої. Відповідно до теорії діяльності, утворення зв’язків-асоціацій між різними уявленнями, а також запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу пояснюється тим, що робить людина з цим матеріалом в процесі його обробки.

Ряд цікавих фактів, що розкривають особливості механізмів запам’ятовування, умови, при яких воно відбувається краще чи гірше, винайшов в своїх дослідженнях А.А. Смірнов. Він встановив, що дії запам’ятовуються краще, ніж думки, а серед дій, в свою чергу, краще запам’ятовуються ті, які пов’язані з подоланням перешкод, в тому числі і самі перешкоди.

Нейронні і біохімічні теорії пам 'яті. Людський мозок багато в чому залишається таємницею і донині. Його будова надзвичайно складна. Як проходить набування нових знань? Очевидно, цей процес повинен супроводжуватися структурними чи хімічними змінами в мозкові. Існує досить багато популярних терій, але наука ще досить далеко від того, щоб описати точно і вичерпно те, яким чином нервова система накопичує інформацію. Проте ці теорії є корисними віхами на шляху розуміння системи пам’яті.

Існує єдина думка відносно того, що постійне збереження інформації пов’язане з хімічними чи структурними змінами в мозкові. Практично всі погоджуються з тим, що запам’ятовування здійснюється завдяки електричній активності, тобто хімічні чи структурні зміни в мозкові повинні якимось чином впливати на електричну активність.

Для простоти аналізу уявимо, що єдиний нервовий імпульс, який поступає на збуджуючий синапс, може викликати відповідь нової клітини. Найпростіший ланцюг, що забезпечує пам’ять, являє собою замкнуту петлю. Збудження послідовно обходить все коло і починає нове. Такий процес називається реверберацією.

Сигнал, що поступає, викликає послідовні електричні імпульси, ця

послідовність зберігається ще довший час після того, як сигналу нестане. Реверберуюча активність, зумовлена сигналом, насправді не повинна

продовжуватися безкінечно. Для короткочасної пам’яті повинен існувати інший механізм. Що зумовлює зупинку реверберації? Існує декілька гіпотез. По-перше істинний реверберуючий ланцюг повинен бути складнішим. Групи клітин насправді розміщені значно складніше. Фонова активність цих нейронів, а також впливу зі сторони зовнішніх входів, порушують характер циркуляції імпульсів. По-друге ще один можливий механізм припинення реверберації - поява нових

сигналів, які активно гальмують попередню активність. По-третє, не виключається можливість деякої ненадійності нейронних ланцюгів, імпульс, що поступає в одну ланку ланцюга, не завжди здатен викликати активність в наступній ланці, і, в кінці кінців, потік імпульсів припиняється. По-четверте - реверберація може припинитися внаслідок якоїсь “хімічної” втоми в нейронах і синапсах.

Вибіркова електрична активація певної нервової петлі забезпечує короткочасне запам’ятовування. Як уявити собі за подібною схемою довготривалу пам’ять? Відповідно до однієї з теорій, багаторазова електрична активність в нейронних ланцюгах, викликає хімічні чи структурні зміни в нейронах, що приводить до виникнення нових нейронних ланцюгів. Такі зміни ланцюга називаються консолідацією. Консолідація сліду проходить протягом тривалого часу. В основі довготривалої пам’яті - постійність структури нейронних ланцюгів.

Таким чином, короткочасна і довготривала пам’ять можуть бути пов’язані з одними і тими ж нервовими елементами, з тією різницею, що короткочасна пам’ять - це тимчасова електрична активність певних нейронів, а довготривала пам’ять - постійна структура тих же самих нейронів.

Які механізми беруть участь в консолідації ланцюгів пам’яті?

Існує 2 гіпотези. Перша вважає, що довготривала пам’ять “міститься” в структурі білкових молекул і кожному синапсі. І нервова інформація переходить через синаптичну щілину хімічним шляхом. Згідно з другою точкою зору, довготривала пам’ять може бути результатом виникнення нових синапсів. Це означає, що кожен раз при заучуванні нового матеріалу в мозку виникають фізичні зміни. Як би не проходило все, ясно одне, власне синапс є тим місцем, де проходить перебудова.

Після того, як були відкриті хімічні процеси, що лежать в основі спадковості, виникла думка, що ті ж механізми можуть брати участь в процесах запам’ятовування. Генетична інформація, особлива для кожного організму, знаходиться в гігантських молекулах ДНК. Передача її проходить за допомогою молекули іншої нуклеїнової кислоти РНК. І постільки ДНК містить генетичну пам’ять для кожного індивідуадльного організму, логічно припустити, що вона і РНК може передавати також набутий досвід.

Інструкції для синтезу білка, що переносяться молекулою РНК, заключаються в специфічній послідовності органічних основ, що приєднані до молекули, власне вони є матрицями для синтезу білків. Різна послідовність приводить до синтезу різних білків. Можна припустити, що ця послідовність змінюється в результаті досліду, набутого тваринами під час научіння. Зараз встановлено, що научіння дійсно впливає на РНК.

Виникає запитання: чи містить змінена в результаті навчання РНК інформацію про характер навичок, що виникли. Один із методів перевірки: навчити тварин виконувати певне завдання, “витягнути” РНК з відповідної частини нервової системи і намагатися використати цю РНК для передачі отриманих знань іншим тваринам. Це складний шлях і вчені отримали різні результати. Досліди проводилися на плоских червах. Коли його перерізати навпіл, то кожна половина регенерує в цілого черва. Спочатку його навчали виконувати якесь завдання. Потім розрізали навпіл, отримаючи 2 тварини. Коли половинки повністю регенерували, приступали до перевірки.

Гіпотеза полягала в наступному: якщо пом’ять кодується хімічно, то обидві половини зберігають завдання в пам’яті, якщо запам’ятовування зберігається в нервових зв’язках - головних гангліях, то тварина, яка регенерує з хвостової частини, не буде володіти відповідними навичками. Під впливом електричного струму хробак рефлекторно скорочується. Якщо поєднувати дію електричного струму з яскравим спалахом світла, то тварина починає скорочуватися, навіть коли спалах світла не супроводжується електричним подразником. Результат перевірки показав, що після перерізання і регенерації обидві половини пам’ятають “завдання”. Якщо навіть інформація зберігається в молекулах РНК, то яким чином вона доходить до хвоста? Тобто РНК, що містить накопичену інформацію, поширена по всьому тілу хробака.

Прихильники біохімічної теорії вважають, що в основі механізмів закріплення, збереження і відтворення слідів - різні перегрупування молекул нейронів, насамперед молекул нуклеїнових кислот. Встановлено, що тривале подразнення нейрона збульшує в ньому вміст рибонуклеїнової кислоти (РНК) і надає йому змоги резонувати на повторні впливи знайомих подразників. Практично необмежена можливість змінюватися у молекул РНК є базою для збереження великої кількості слідів збуджень. Вважають, що РНК є носієм індивідуальної пам 'яті. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм генетичної (спадкової) пам 'яті.

Німецький вчений Г. Еббінгауз був одним з тих, хто ще в XIX столітті, керуючись асоціативною теорією пам’яті, отримав ряд цікавих даних. Він вивів наступні закономірності запам’ятовування, встановлені в дослідженнях, де для запам’ятовування використовувалися безсмислові склади чи інший мало організований в смисловому плані матеріал.

Історія знає багато відомих імен, які були наділені феноменальною пам’яттю. Так, відомо, що перський цар Кір, Олександр Македонський та Юлій Цезар знали в обличчя та за ім’ям своїх солдат, кількість яких у кожного полководця перевищувала 30 тисяч. Такими ж здібностями був наділений афінський полководець Фемістокл, який знав ім’я кожного з 20 тисяч жителів грецької столиці. Знаменитий грек Сенека міг запам’ятати близько 2000 не пов’язаних між собою слів, які він чув лише один раз. Академік А. Йоффе пам’ятав усю таблицю логарифмів, якою користуються у школі (таблицю Брадіса). Геніальний математик Л. Ейлер міг точно згадати шість перших ступенів усіх чисел до ста. Л. Бетховен після втрати слуху продовжував творити прекрасну музику, покладаючись на свою пам’ять. В. Моцарт і С. Рахманінов могли відтворити складні музичні твори, почуті ними лише один раз. Усі ці приклади демонструють великі можливості людської пам’яті.

Види пам’яті класифікують:

1) за характером психічної активності:

- моторна або рухова пам’ять - це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їх систем; цей вид пам’яті є надзвичайно важливим, коли людина вчиться ходити, танцювати, писати, малювати тощо;

- емоційна пам’ять - це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів; пережиті та збережені в пам’яті почуття й емоції виступають як сигнали, які або спонукають людину до дії, або утримують її від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання; емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом із тими об’єктами, що їх викликають;

- словесно-логічна пам’ять - це специфічний вид змістом якого є наші думки, поняття, судження, втілені у формі мови; у формуванні даного виду важливе значення має друга сигнальна система; словесно-логічна пам’ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань у процесі навчання;

- образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів: це пам’ять на уявлення про предмети, картини природи й життя, а також звуки, запахи, смаки. Образна пам’ять може досягати високого рівня розвитку як компенсаторний механізм у людей з вадами зору й слуху; вона буває зоровою, слуховою, нюх^ю, смаковою, тактильною.

- зорова пам’ять - це запам’ятовування зорових відчуттів і сприймань; суттєву роль у підвищенні ефективності зорової пам’яті відіграє сенсибілізація, тобто взаємодія аналізаторів: так, встановлено, що слабкі ритмічні звуки підвищують зорову чутливість, а сильні звукові подразники - знижують її; більшість людей відмічають той факт, що під «легку» музику вони швидше запам’ятовують інформацію, а при шумі не можуть зосередитися на читанні навіть 11простого тексту;

- нюхова пам’ять - це запам’ятовування запахів; відомо, що Людина може якісно розрізнити до 10 тисяч запахів: пам’ять на запахи, наприклад, допомагає лікарям визначати такі захворювання як: дифтерія, діабет, рак, тонзиліт, захворювання травних шляхів і статевих органів тощо; також відомо, що запахи стимулюють творчу діяльність людини: так, наприклад, І. Буніну подобався запах яблук і перед тим, як сісти писати вірші, він розкладав їх по всій кімнаті;

- смакова пам’ять - це запам’ятовування смакових відчуттів і сприймань, які пов’язані не тільки з потребою організму в їжі, а й з пізнавальними здібностями людини; також, смакова пам’ять сприяє утворенню різноманітних асоціацій, які сприяють натхненню і відтворенню інформації або ж гальмують її: відомо, що творче натхнення до О. Пушкіна приходило лише тоді, коли від відчував смак духмяної кави;

- слухова пам’ять - це запам’ятовування слухових відчуттів і сприймань; за допомогою слуху людина контролює свою і сприймає мову інших людей, відчуває музичні звуки й шуми; проведені в Угорщині дослідження, свідчать, що в дітей, які займаються музикою, співами та танцями покращуються успіхи в навчанні, вони більш розвинені розумово;

- тактильна пам’ять - це запам’ятовування дотикових відчуттів, наприклад, незрячими людьми, які користуються азбукою Брайля;

- ейдетична пам’ять - високий рівень розвитку образної пам’яті, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом довгого часу після їх зникнення з поля зору людини. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета. Але характеризуються таким деталізованим його баченням, яке недоступне звичайному уявленню.

На думку науковців, ейдетична пам’ять найбільше розвинена у дітей. У 1921 р. було проведено дослідження групи дітей молодшого шкільного віку, яким упродовж 9 с демонструвалася сюжетна картинка з великою кількістю деталей. Після того, як прибрали зображення, діти продовжували бачити його в уяві і могли точно відтворити те, що запам’ятали, та відповісти на запитання дослідників.

Варто зазначити, що люди з образною пам’яттю добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя; зі словесно-логічною - краще запам’ятовують словесну або абстрактну інформацію (поняття, формули); з емоційною пам’яттю - пережиті почуття. Безумовне домінування одного з розглянутих вище видів пам’яті зустрічається зрідка. Найбільш типовими їх комбінаціями є моторно-зорова, зорово-слухова або моторно-слухова пам’ять. Також необхідно наголосити, що в людей різних професій переважає той чи інший вид пам’яті. Так, у художників добре розвинена зорова пам’ять, у музикантів - слухова, у спортсменів - рухова, у філософів, політиків, дипломатів - словесно-логічна.

2) за характером мети діяльності:

- мимовільна пам'ять - це неусвідомлене запам’ятовування та відтворення інформації, за якого відсутня спеціальна мета щось запам’ятати чи пригадати;

- довільна пам 'ять - це свідоме запам’ятовування й відтворення інформації з докладанням вольового зусилля, коли людина ставить перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати.

3) за тривалістю утримання інформації:

- довготривала пам 'ять характеризується збереженням роками після багаторазового повторення і відтворення інформації, розрахованої на подальше використання в діяльності людини: наприклад, у довготривалій пам’яті утримуються власні номер телефону, дата народження, адреса;

- короткочасна пам 'ять характеризується швидким запам’ятовуванням інформації, її відтворенням і нетривалим зберіганням; вона обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом: наприклад, студент пам’ятає вивчену інформацію з певної дисципліни, доки не складає іспит;

- оперативна пам 'ять забезпечує запам’ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії: наприклад, розв’язуючи математичну задачу, учень пам’ятає її умову - було 15 кг яблук, 23 кг груш, - після розв’язання задачі ця інформація учневі не потрібна, вона не зберігається в пам’яті.

Цікаво знати, що після одноразового прослуховування пояснень викладача у довготривалій пам’яті студента залишається в середньому тільки 10% отриманої інформації, після самостійного читання - 30%, після активної діяльності під час навчального процесу (активне слухання, занотовування інформації) - 50%, а після практичного застосування набутих знань, умінь і навичок - 90 %.