ФУНКЦІЇ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Функції суспільної свідомості різноманітні. їх не можна звести до відобра­ження суспільного буття, адже свідомість не лише відображує світ, а й творить його. Різнобарвність функціональних проявів свідомості досить тривалий час у вітчизняній літературі замовчувалася.

Західна соціально-філософська література репрезентує більш широку паліт­ру поглядів на функціональні особливості суспільної свідомості. Так, В.Вундт (1832-1920) скрупульозно проаналізував соціальне функціонування психології народу та її складових - колективної волі і народного духу; Е.Дюркгейм (1858- 1917) показав різнопланові функціональні прояви релігії і форм пізнавальної діяльності; М.Шелер (1874-1928) дав фундаментальну інтерпретацію історич­них умов, що заважають ефективному втіленню в практику різноманітних жит­тєвих, духовних і релігійних цінностей; Т.Парсонс (1902-1979) і Р.Мертон (н. 1910р.) узагальнили принципи так званої соціології пізнання й репрезентували соціологічний аналіз системи функціонування ідей незалежно від економічної і політичної структури суспільства.

Вивчення різноманітних підходів і поглядів дає можливість розглядати сус­пільну свідомість як поліфункціональний феномен, найбільш фундаментальни­ми проявами якого є пізнавальна, комунікативна, прогностична, оціночно-імпе­ративна, інтегративно-мобілізуюча, мотиваційна, регулятивна і виховна функції.

Пізнавальна функція суспільної свідомості здійснюється здебільшого у двох основних формах: як безпосередній процес масового усвідомлення світу шля­хом узагальнення і систематизації емпірично набутих досвіду і знань; як процес цілеспрямованого, спеціалізованого, професійного здобуття знань, підпорядко­ваних потребам суспільно-історичної практики. Сумарним результатом побу­тово-масового освоєння світу є побутова свідомість, здоровий глузд, суспільна психологія. Професійне усвідомлення дійсності репрезентує такий суспільний інститут, як наука.

На рівні побутової (масової) свідомості пізнавальна функція багато в чому має випадковий характер. Процес пізнання здійснюється не відповідно до за­гальних закономірностей, а найчастіше шляхом спроб і помилок. Він набуває емоційного забарвлення й підпорядковується задоволенню безпосередніх жит­тєвих потреб.

Наукове пізнання є цілеспрямованим процесом ідеального освоєння дійсності. Його продукти не лише повторюють в ідеальній формі наявну реальність, а й відображають її об’єктивні закономірності з погляду перетворень і змін, що від­буваються завдяки практичній діяльності людини.

Пізнавальну функцію виконує кожна форма суспільної свідомості, хоча реалізу­ється вона в них не однаково. Для одних вона є головною, для інших - підпорядко­ваною більш загальним сутнісним особливостям. Наприклад, мораль пізнає світ через призму добра і зла. Парадигмою релігійного усвідомлення дійсності є ідея Бога. Ідеологія сприймає дійсність через її попереднє відображення в дзеркалі сус­пільного інтересу. Філософія розглядає найбільш загальні закони і закономірності життя, діяльності, мислення. Пізнання постає головною і, по суті, єдиною функцією для такої форми суспільної свідомості, як наука. У якому б статусі, формі чи підпо­рядкуванні пізнавальна функція не здійснювалася, вона є одним з найфундамен- тальніших функціональних проявів суспільної свідомості. Суспільна свідомість вка­зує, чого слід прагнути людині в практичній діяльності, щоб дійсність відповідала її природі й високому покликанню. Суспільна свідомість формулює мету суспільної діяльності. У цьому відношенні пізнавальна функція суспільної свідомості набуває дещо іншої якості - прогностичної і постає як процес передбачення суспільного розвитку. Це є необхідною умовою планування суспільних процесів і суспільної ді­яльності народу.

Формування уявлення про майбутнє - так можна визначити головну мету прогностичної функції суспільної свідомості. Цю функцію вона виконувала завжди, починаючи з предміфологічного і міфологічного стану і закінчуючи сьогоденними формами розвитку наукової прогностики.

С.А. Религия в истории народов мира. - M., 1964).

Прогностичну функцію виконують також утопічна свідомість, ідеологія, фі­лософія, наука. Цінність прогнозу, здобутого в межах зазначених форм свідо­мості, звичайно, різна. Один з них може відкрити людині її майбутнє й підказати єдино вірний спосіб його досягнення, інший - задурманити свідомість ілюзіями, завести діяльність у глухий кут.

Усвідомлюючи дійсність, історію і майбутнє, власні потреби й інтереси, люди об’єднуються навколо тих чи інших ідей, поглядів, переконань, створюють певні соціальні спільності, спілкуються між собою. У даному випадку суспільна свідо­мість виконує інтегративну (ідейне об’єднання людей) і комунікативну (їх спіл­кування між собою) функції, що мають такий же рівень загальності, як пізна­вальна і прогностична.

Комунікативність (спілкування) є основою формування суспільної свідо­мості, як і діяльність. Без спілкування людей одне з одним не може бути й мови про появу суспільної свідомості. Вона виникає як відповідь на потребу спілкування, обміну інформацією, узгодження дій, взаємопідтримки людей у боротьбі із зовнішніми обставинами.

чують спілкування як індивідів, так і соціальних спільностей - класів і на­цій, народів і держав. У Т.Шевченка є такі рядки:

«Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється ожива, Як їх почує!...»

Суспільна свідомість є ціннісно-нормативною системою і тому виконує фун­кцію ціннісної орієнтації та регуляції поведінки і діяльності людей у соціумі. Свідомість викристалізовує норми і цінності, мотиви й орієнтації, погляди і пе­реконання, зберігає (історична пам’ять) і охороняє (соціальний контроль) їх, пропонує, а нерідко й нав’язує індивідам як шаблони та еталони, чим зумовлює формування певної системи цінностей і орієнтацій, регуляцію поведінки людей в соціумі. Ціннісно-орієнтаційна функція притаманна майже однаковою мірою всім формам суспільної свідомості, регулятивна - більше моралі та релігії, есте­тичній та політичній свідомості, правосвідомості.

Механізм реалізації зазначених функцій у різноманітних формах суспільної свідомості має багато спільних елементів і деякі відмінності, які не можна ото­тожнювати одну з одною. Так, мораль орієнтує людину в межах системи цінностей, що концентруються навколо протилежності добра і зла; естетична свідомість забезпечує ціннісну орієнтацію в межах суперечностей прекрасного і потворного, комічного і трагічного; наука вибудовує орієнтації, об’єднані прагненням істи­ни, ідеологія - інтересу тощо. Це саме стосується і їхньої регулятивної функції. Наприклад, мораль, як і мистецтво, більше апелює до почуття, найвищим вия­вом якого є совість; правова свідомість грунтує свої регулятивні можливості на розумі; релігія спирається переважно на віру.

Регулятивна, як, власне, й інтегративна, пізнавальна, мобілізаційна та орієнта- ційна функції, неможлива без переведення норм, символів, знаків, настанов тощо у внутрішній світ особистості. Ідеї тоді стають життєдайним чинником об’єднання людей і народів, фактором суспільного прогресу. Абстрактна ідея, що існує за ме­жами індивідуальної свідомості особистості, яка не торкається живих струн її розуму, почуття і волі, залишиться бездіяльною навіть тоді, коли на неї працюють най- могутніші пропагандистські системи. Ідея повинна бути усвідомленою і сприйня­тою індивідуальною свідомістю, поєднуватися з інтересами і потребами людей, що відбувається шляхом загальнокультурного розвитку мас, освіти й виховання. Та­ким чином, суспільна свідомість виконує ще одну сутнісну функцію - функцію ви­ховання особистості в річищі ідейних, моральних, естетичних, наукових, культур­них надбань, інтелектуальної історії людства.