Поняття про пам’ять.

Чуттєві форми відображення дійсності є лише необхідним, але не достатнім кроком до пізнання світу. Щоб пізнати глибинну сутність предметів і явищ потрібний вищий, опосередкований, рівень пізнання, до якого належать такі психічні процеси, як пам 'ять, мислення, уява.

Відомо, що кожне наше переживання, враження чи рух залишають певний слід, який може зберігатися достатньо довгий час, а у відповідних умовах проявлятися знову і ставати предметом свідомості. Тому під пам’яттю (від гр. mnema) ми розуміємо запис, збереження, впізнавання і відтворення слідів минулого досвіду, що дозволяє накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому попередніх знань, вражень, навиків.

Пам ’ять складається з трьох процесів:

- Запам ’ятовування або закріплення інформації (фіксація);

- Збереження або утримання інформації (ретенція);

- Відтворення інформації (репродукція).

Ці процеси тісно пов ’язані між собою і поділ їх до певної міри умовний.

Таким чином, пам’ять - це складний психічний процес, що складається із декількох окремих процесів, пов’язаних між собою. Пам’ять дозволяє людині накопичувати, зберігати і використовувати особистий і життєвий досвід.

Людська пам’ять тримає в собі два види інформації: видову - накопичену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково; набуту - в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлесах.

Відповідно, перед психологією поставлено ряд проблем, що стосуються вивчення процесів пам ’яті. В зв’язку з тим, психологія виділяє ряд завдань:

- вивчення того як проходить запам’ятовування, які фізіологічні механізми цього процесу, які умови сприяють запам’ятовуванню і які його межі, які прийоми дозволять розширити обсяг матеріалу, що запам’ятовується;

- як довго можуть зберігатися сліди інформації, які механізми збереження інформації на короткостроковий і довгостроковий термін, які зміни проходять з інформацією у латентний проміжок часу і як вони впливають на протікання пізнавальних процесів;

- опис різних форм процесів пам’яті, починаючи з найпростіших видів мимовільного запам’ятовування і згадування інформації, закінчуючи складними формами мнемічної діяльності, яка дозволяє людині довільно повертатися до минулого досвіду, використовуючи ряд прийомів істотно розширити обсяг інформації, що зберігається і терміни її зберігання.

Вивчення пам ’яті один із перших розділів психології, де був застоссований експериментальний метод дослідження. Були зроблені спроби виміряти процеси пам’яті і описати закони, яким вони підпорядковуються. В 80-х роках XIX століття німецький психолог Г. Еббінгауз запропонував прийом, за допомогою якого, як він вважав, можливо вивчити закони чистої пам’яті, незалежні від діяльності мислення - це заучування безсмислових слідів, в результаті він вівів основні криві заучування (запам ’ятовування) матеріалу.

Класичне дослідження Г. Еббінгауза супроводжувалося роботами німецького психіатра Е. Крепеліна, який застосував ці прийоми до аналізу того, як протікає запам ’ятовування у хворих із змінами у психіці і німецького психолога Г.Е. Мюллера, чиє фундаментальне дослідження присвячене основним законам закріплення і відтворення слідів пам ’яті у людини.

На перших порах досліджувалися, в основному, процеси пам’яті людини. Зводилось все до вивчення спеціальної свідомої мнемічної діяльності (процесу

довільного заучування і відтворення слідів), ніж до широкого аналізу природних механізмів запам’ятовування, що проявляються як у людини, так і у тварин. З розвитком об’єктивного дослідження поведінки тварин ділянка вивчення пам’яті була істотно розширена. В кінці XIX на початку XX століття з’явилися дослідження американського психолога Торндайка, який вперше предметом свого вивчення вибрав формування навичок у тварин, використовуючи для цієї мети аналіз того, як тварина навчалася знаходити шлях в лабіринті, і як поступово закріплялися отримані навички.

В першому десятилітті XX століття дослідження цих процесів набули нової форми. І.П. Павлов запропонував метод вивчення умовних рефлексів. Були описані умови, за яких виникають і утримуються нові умовні зв’язки, і що впливає на процес утримування. Вчення про вищу нервову діяльність і його основні закони стало основним джерелом знань про фізіологічні механізми пам’яті, а вироблення і збереження навичок і процес “научіння” у тварин стали змістом науки про поведінку.

Дослідження вищих довільних і свідомих форм пам’яті, що дозволяли людині використати прийоми мнемічної діяльності і довільно звертатися до будь- яких відрізків свого минулого, лише описувалися філософами, які протиставили їх природнім формам пам’яті і вважали виявом вищої свідомої пам’яті. Але ці твердження філософів-ідеалістів не були предметом спеціального наукового дослідження, і психологи говорили про те які роль в запам’ятовуванні відіграють асоціації, або вказували на те, що закони запам’ятовування думок істотно відрізняються від елементарних законів запам’ятовування. Питання про походження і тим більше про розвиток вищих форм пам’яті у людини не розглядалося.

Заслуга першого систематичного вивчення вищих форм пам’яті у дітей належить видатному вітчизняному психологу Л.С. Виготському, який вперше приступив до вивчення питання про розвиток вищих форм пам’яті і разом зі своїми учнями показав, що вищі форми пам’яті є складною формою психічної діяльності, соціальної за своїм походженням, прослідкувавши основні етапи розвитку складного опосередкованого запам’ятовування. Дослідження найскладніших форм довільної мнемічної діяльності, в яких процеси пам’яті пов’язані з процесами мислення, були доповнені вітчизняними дослідниками, які звернули увагу на закони, що лежать в основі мимовільного запам’ятовування, і детально описали форми організації матеріалу, який запам’ятовується. Власне дослідження А.А. Смірнова і П.І. Зінченко, що відкрили нові істотні закони пам’яті як усвідомленої людської діяльності, встановили залежність запам’ятовування від поставленого завдання і виділили основні прийоми запам’ятовування складного матеріалу.

Не дивлячись на реальні успіхи психологічних досліджень пам’яті, механізм фізіологічного започаткування слідів і природа самої пам’яті залишались невивченими, і філософи, і психологи обмежувалися лише вказуванням на те, що пам’ять є “загальною властивістю матерії”, не роблячи спроб до розкриття суті пам ’яті і глибоких фізіологічних механізмів, що лежать в її основі.

І лише за останні 30 років положення істотно змінилося. З ’явилися дослідження, які показали, що запис, збереження і відтворення слідів пов’язані з глибокими біохімічними змінами, зокрема з модифікацією РНК, і що сліди пам ’яті 61

можна переносити гуморальним, біохімічним шляхом. Почалося інтенсивне дослідження нервових процесів, які стали розглядатися як фізіологічний субстрат пам'яті. З’явилася система досліджень, якою вивчався процес поступового закріплення (консолідації) слідів, час, необхідний для їх закріплення, і умови, що приволять до порушення цих процесів.

Накінець, з’явилися дослідження, що намагалися виділити ділянки мозку, необхідні для збереження слідів, і неврологічні механізми, що лежать в основі запам’ятовування і забування. Не дивлячись на те, що багато питань, які стосуються пам’яті, звлишаються невирішеними, психологія зараз володіє великим матеріалом по дослідженню процесів пам’яті.

На даному етапі існує багато підходів до вивчення процесів пам’яті, в цілому їх можна вважати різнорівневими, бо існують теорії пам’яті, що вивчають цю складну систему психічної діяльності на психологічному, фізіологічному, нейронному, а також на біохімічному рівні. І чим складніша система пам’яті, що вивчається, тим складніша теорія, що намагається знайти механізм, який лежить в її основі. Багато з перечислених теорій в даний час існують на рівні гіпотез, але ясно одне - пам 'ять складний психічний процес, що складається з різних рівнів, різних систем і вводить в роботу багато механізмів.