СУПЕРЕЧЛИВИЙ ХАРАКТЕР СУСПІЛЬНОГО ПРОГРЕСУ. ПРОГРЕС ЯК ЕВОЛЮЦІЯ ЖОРСТОКОСТІ (В.ЕНГЕЛЬГАРДТ)

Прогрес має суперечливий характер. Він здійснюється завдяки наполегливій праці багатомільйонного народу, організаторським здібностям лідерів, впро­вадженню в практику нових ідей, техніки і технології, надзвичайного напруження фізичних, інтелектуальних та моральних сил суспільства.

Відомо, що прогрес розпочинається з впровадження в життя радикальних соціальних реформ (революцій), що мають докорінно змінити вигляд локально­го соціуму, звичний спосіб життя. Не завжди і не всі соціальні верстви сприйма­ють зазначені реформи як доцільні й необхідні. До того ж, впровадження тих чи тих реформ може суперечити інтересам певних соціальних груп. Виникає прихо­ваний чи відвертий опір реформаторським процесам. І тоді на порядок денний стає питання про насильство. У цивілізованих країнах його використовують як останній політичний аргумент, коли всі інші засоби (переконання, роз’яснення, залучення до співпраці тощо ) не дали бажаних результатів.

Застосування насильства державою для проведення соціально-значущих ре­форм, прогресивних нововведень західні теоретики називають інституційним використанням сили, або легальним актом насильства. На їхню думку, воно не може називатися насильством у традиційному значенні. Адже насильство - це лише стихійне й некероване застосування сили на відміну від законного і нор­мального використання сили державною владою.

Інституційне використання сили, як вважають західні теоретики (Г.Ньютон, Ж.Волій, К.Вільсон), є необхідним і досить ефективним засобом прогресу. Саме воно дає змогу провести реформи в максимально стислі строки і досягти необ­хідної інтеграції суспільства за умов, коли його об’єктивна інтеграція є немож­ливою. Таким чином, прогрес здійснюється, як правило, за рахунок інтересів тих чи інших соціальних верств шляхом насильства групою людей, що мають доступ, утримують в своїх руках або контролюють інституції державної влади.

Насильство, зазначали К.Маркс і Ф.Енгельс, є «повитухою» будь-якого ста­рого суспільства, коли воно вагітне новим. Саме насильство, вважали вони, є економічною концепцією.

Насильство буквально пронизує історію розвитку цивілізації. Насильниць­кими засобами створювались і розпадались імперії, здійснювалися грандіозні наукові відкриття та соціально-історичні повороти в розвитку культури, діли­лися землі і народи, встановлювалися нові пріоритети спілкування між держа­вами і народами. Складається враження, що прогрес взагалі неможливий без насильства. У дореволюційній Росії вийшла книга В.Енгельгардта під харак­терною назвою «Прогрес як еволюція жорстокості». Обгрунтовані автором тези щодо ролі насильства в історії знаходять відголос і в наші дні.