Еволюція сикхізму

За п'ятого гуру - Арджуне (1581-1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх (“Початкова Книга”; вона також має назву Гурурантх - “Книга Гуру” і Грантхсахиб - “Книга-Пан”), до якої увійшли гімни п'яти перших, а згодом і інших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уддина Ганджишакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших представників руху бхакти і суфізму.

З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феода­лізації суспільної верхівки та зростання впливу великих зем­левласників посилювалося протистояння нанджабського се­лянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XVΠ-XVΠI ст. воно вилилося у найбільший антимон- гольський рух під прапором сикхізму в Пенджабі. Розширен­ня соціальної бази сикхізму (опорою руху були джати-земле- роби, підтримувані міською громадою) змусило гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в організацію общини. У 1699 р. було проголошено, що вища духовна й світська влада переходить з рук гуру до хальсе (Ордену “чистих”). З цього часу і до наших днів у сикхів збереглася спеціальна церемонія посвячення в общинники, а також особливий кодекс поведін­ки - “п'ять к”, відповідно до яких сикхам наказується не стри­гти волосся та бороду (кеш), носити короткі шаровари (кач- ха), волосся під тюрбаном закріплювати гребенем (кангха), завжди мати при собі меч (кирпан) та залізний браслет (кара). До імені сикхів почали додавати військовий титул “сингх” - “лев”. Тоді ж лінія живих гуру була перервана, книга Адігрантх канонізована і стала предметом поклоніння у сикхських хра­мах - гурудварах. До початку XVIII ст. сикхізм остаточно пе­ретворився на самостійну релігійну систему.

Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афгансько­го правителя Ахмадшаха Дуррані (бл.

У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засудження недоторканності, скасування обрядів самоспа­лення вдів - “сати” та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім'ях, відмови від антропоморфних зображень бо­жества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очищення сикхізму, що породило ряд сект, зокрема ніранкарі і намдхарі. Ідеї цих течій знайшли своє продовження через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX- початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.) - формування капіталістичних відносин, становлення буржу­азного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відродження раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що за­роджувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалі­зму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність пе­ред Богом. У рамках реформації сикхізму і одночасно в руслі антианглійської боротьби на початку XX ст. відбувався й ши­рокий рух за реформу управління гурудварами, спрямований проти махантів - настоятелів храмів, які користувалися при­хильністю англійців та перетворилися внаслідок земельних внесків останніх на великих поміщиків-землевласників.