ПРОГРЕС І РЕГРЕС. ОСНОВНІ СТАДІЇ РЕГРЕСУ: ЗАСТІЙ, КОНСЕРВАТИЗМ, РЕАКЦІЯ, РЕСТАВРАЦІЯ, ЗАНЕПАД

Проблема регресу в марксистській філософії виявилася фактично не розкритою. Здебільшого йшлося про формації як ступені прогресу, прогресивно-перетворюю- чу роль соціальної революції, перспективи розвитку соціалізму, комунізму і зане­паду капіталізму.

Метафізичний погляд на суспільство, як правило, не бачить органічного вза­ємозв’язку між прогресом і регресом; діалектичний - у будь-якому прогресивно­му повороті історії завжди бачить і аналізує момент регресу. Будь-який вибір обмежує варіативність розвитку одним вибраним варіантом і фактично відсікає інші можливості, серед яких можуть бути більш ефективні й плідні. Крім того, у будь-якому регресивному процесі діалектичний погляд на суспільство вбачає, хоч би й незначний, момент прогресу: у всякому разі при закінченні регресивно­го циклу людство обере інший шлях.

У поняття «регрес» вкладають зміст переходу від вищого до нижчого, від більш до менш досконалого. Суспільний регрес починається з втрати соціальним суб’єк­том обумовленого реальним суспільним ідеалом внутрішнього потягу до творчості, конструктивних змін, активності. Його джерелом можуть бути ілюзорні ідеали, нав’язані народу певними соціальними силами, що амбіційно заявили про свою одноосібну правоту і правильне бачення майбутнього. Не останню роль у суспіль­ному регресі відіграє й відсутність теоретичних обгрунтувань варіантів, шляхів і засобів досягнення майбутнього, нехтування суспільно-історичним досвідом, брак компетентності у організаторів цього процесу, слабкість загальноосвітньої, проф­есійної та загальнокультурної підготовки кадрів.

Як і будь-який суспільний процес, регрес має свою логіку розвитку. У загаль­ному вигляді вона визначається такими головними етапами: застій, консерва­тизм, реакція, реставрація, занепад.

Застій - початкова, вихідна фаза регресу. Всі суспільні процеси в цей період здій­снюються, здавалося б, так, як і тоді, коли суспільство перебувало у висхідному циклі. Майже в усіх сферах суспільного життя спостерігається стабільність, органі­заційна й управлінська упорядкованість. Відбуваються виважені кадрові перемі­щення. Домінуючою рисою життя постає такий історичний феномен, як громадянсь­кий затишок. На підставі цього етап застою інколи називають періодом соціальної стабільності. Проте це не відповідає дійсності: соціальна стабілізація не виключає, а навпаки, вимагає динаміки своїх складових. Застій характеризується втратою динаміки, конструктивної соціальної напруги, творчого пошуку, ініціативи.

Головний показник застою - відсутність нових ідей і конструктивних ініціа­тив щодо перспективи суспільного розвитку. Суспільне виробництво ще руха­ється у раніш заведеному ритмі. Зберігається відносне благополуччя, хоча ма­ховик суспільного розвитку вже починає здійснювати «холості оберти».

Другий етап регресу наступає як прагнення зупинити можливе падіння тем­пів розвитку і зберегти традиційно виважений, звичний для більшості владних структур спосіб життя. Цей етап має назву консерватизму. Він розпочинається зі страху перед новими ідеями, з блокування будь-яких нововведень у суспільне виробництво, політичне життя, науку, літературу і мистецтво.

Реакція - наступний етап регресу. Неприйняття нового в цей період перехо­дить у відкриту ворожість до нього. Розпочинаються утиски і гоніння інтелі­генції. У країні різко зростає кількість політв’язнів, збільшується потік політ­емігрантів. З вуст офіційних державних діячів лунають заклики до закріплення або поновлення старих форм життя.

Безпосереднім спадкоємцем реакції є реставрація, поновлення у первоздан­ному вигляді того способу життя, що передував застою або практикувався під час нього. Реставрація - це поновлення тих форм суспільної організації, які вичерпали весь свій суспільно-творчий потенціал; повернення до старих ідей і символів; встановлення тотального контролю над всіма, хто в будь-якій формі висловив внутрішнє прагнення до нового.

За часів реставрації спостерігається підйом активності деяких верств насе­лення, особливо старшого віку, складається враження про повернення соці­альної динаміки. Хоча як перше, так і друге явище - короткочасні. Вони не мають глибини, широкої соціальної бази, конструктивних ідей, молодих твор­чих сил. Період реставрації рано чи пізно закінчується занепадом системи - останньою логічною фазою суспільного регресу. Саме тоді в дію вступають нові соціальні сили, і після вирішення конфлікту суспільство розпочинає нове сходження щаблями прогресу.