ПРОГРЕС ЯК ЕВОЛЮЦІЯ РОЗУМУ, КУЛЬТУРИ, ДУХОВНОСТІ людини

А.Тюрго висловив надзвичайно конструктивну на той час думку про три стадії культурного прогресу людства: релігійну, спекулятивну і наукову. Пізніше цю думку розвинув О.Конт. Раціоналістичну ж ідею прогресу підхопив його спів­вітчизник - філософ і математик, соціолог і політичний діяч Жан Кондорсе (1743-1794).

Ж.Кондорсе щиро вірив у людський розум, захоплювався ним, вбачав у ньому головне джерело людського існування і соціального прогресу. Вчений засуджу­вав феодальні установи як нерозумні; не приймав тиранічних форм правління; відстоював рівноправність жінок; вимагав радикальної реформації системи гро­мадянського виховання. Він обстоював необхідність індустріалізації суспільст­ва, досягнення на цій основі духовної свободи особистості.

Всю історію Ж.Кондорсе поділяє на десять самостійних епох, кожну наступ­ну з яких він розглядає як більш прогресивну порівняно з попередньою. При цьому філософ розмежовує епохи не стільки за «часовими ознаками», скільки як етапи розвитку людського розуму.

На першому етапі свого життя люди, зазначає Ж.Кондорсе, об’єднуються в племена для об’єднання своїх сил у боротьбі з природою.Завдяки інтелекту­альному зросту відбувається перехід до наступної стадії, коли землеробство відокремлюється від скотарства, з’являється писемність. Як своєрідні епохи Ж.Кондорсе виділяє прогрес людського розуму в Греції; розвиток наук до ча­сів середньовіччя; культурне піднесення доби хрестових походів; відродження наук на Заході до винаходу книгодрукування; від книгодрукування до секуля­ризації науки; від часів Декарта і до утворення Французької республіки. Деся­ту епоху філософ залишає відкритою для прогресу людського розуму і водно­час формулює ті проблеми, над якими він повинен «попрацювати», аби людст­во наблизилося до етапу цивілізації. Перша і головна проблема - це знищення нерівності між націями, друга - досягнення соціальної рівності між класами в межах тієї ж нації і, нарешті, остання - дійсне вдосконалення людини.

Актуальним залишається й обгрунтування вченим ролі науки в майбутньому суспільстві. Щодо природничих наук, то він фактично повторював відповідні аргу­менти Ф.Бекона й А.Тюрго. Стосовно суспільних (морально-політичних) наук об­грунтування Ж.Кондорсе несли в собі принципову новизну й актуальність.

Вчений підкреслював роль морального вдосконалення людей, необхідність досягнення нової суспільної організації на засадах миру і співдружності між на­родами, наголошував на безмежності можливостей розуму і шляхів його вдос­коналення як головного джерела суспільного прогресу.

У радянській літературі концепція Ж.Кондорсе традиційно розглядалась як іде­алістична і така, що обмежує прогрес рамками капіталізму. Вона підпадала нищів­ній критиці, через що з поля зору дослідників випадали позитивні моменти, які несе в собі перша концепція суспільного прогресу. Зазначена оцінка сьогодні ради­кально переосмислюється. Те, що Ж.Кондорсе саме в людському розумі, а не в ма­теріальному виробництві вбачав головне джерело суспільного прогресу, зовсім не принижує значення його концепції. Відомо, що без людського розуму прогрес вза­галі неможливий. Інша справа, що він є неможливим і без відповідно організовано­го матеріального виробництва. Концепція Ж.Кондорсе є однобічною. З погляду ролі матеріального виробництва суспільний прогрес охарактеризував марксизм, якому також не пощастило уникнути абсолютизації економічного чинника.

Сучасна соціальна філософія вибудовує концепцію прогресу, виходячи з визна­чення чинності системи факторів - виробництва і науки, освіти та виховання, техні­ки й технології, культури і моралі, політики та мистецтва, організації й управління.