Лібералізм та його еволюція

Термін лібералізм (лат. ІіЬег - повітря, lιberalιs - причетний до свободи) вперше використовується укладачами іспанської конституції 1812 р., хоча ліберальні ідеї формувалися вже в XVH-XV!!! ст.

2) сукупність політичних та економічних програм, які мають на ме­ті знищення або пом’якшення різних форм державного та суспільного примусу, що застосовуються до індивіда.

!дейні витоки лібералізму - в індивідуалізмі античності і християнс­тва, який був розвинутий в період Ренесансу й здобув потужну економічну підтримку в епоху формування ринкового господарства та громадянського суспільства з боку громадян-власників. Основи економічного лібералізму (свобода приватної власності) створені класичною політекономією (А. Сміт), а політичного (політичні права і свободи) - теорією природного права та правової держави (Дж. Локк, І. Кант). - наріжний принцип ліберальної свідомості, який означає вимогу вилучити з життя людей будь-які обмеження й перешкоди, що заперечують їхні права і віль­ну діяльність. У першу чергу цей принцип містить вимогу звести нанівець втручання держави у вільне підприємництво. Формується ліберальний об­раз «держави - нічного вартового». Лібералізм тісно пов’язаний із просвіт­ницькою ідеєю прогресу, яка передбачає найширші перспективи розвитку знань, добробуту й моралі на підставі раціональної людської діяльності.

Лібералізм як світосприйняття містить такі ідеї:

• окрема особа більш первинна та реальна, ніж суспільство та його інститути; індивідуальні права і потреби більш «природні», а тому «голо­вніші» будь-яких колективних, узагальнених прав й інтересів.

• відмінність і окремішність кожної людини від інших людей безу­мовні та первинні, а зв’язок і подібність з іншими - умовні й вторинні.

• людина, яка все це усвідомлює, є індивідуально вільною і відпо­відальною перед власною волею, й існує видима матеріальна гарантія особи­стої свободи і відповідальності - недоторканна приватна власність.

Близькою до лібералізму є політична філософія утилітаризму (від лат. Htilitas - користь), яку розвинули наприкінці XVUZ - у ХІХ ст. Є. Бентам і Дж. С. Міл. Утилітаризм вимірює будь-який прогрес і цінності їх корисністю («найкраща та дія, що забезпечує найбільше щастя найбіль­шої кількості людей») та намагається поєднати ідею свободи з практикою соціального забезпечення, що робить його витоком соціального лібераліз­му.

Розквіт лібералізму в економіці і політиці припадає на ХІХ - поча­ток ХХ ст. Це привело до значного суспільного прогресу, але надмірна свобода ринку та соціальний індивідуалізм мали й небажані наслідки - виникнення і прихід до влади фашизму та велику економічну депресію. 30- ті роки ХХ ст. знаменували кризу ліберальної ідеології, яка мала перебудо­вуватись. Неоліберали того часу намагалися обгрунтувати і здійснити дер­жавне регулювання економічного і соціального життя (Дж. Кейнс, кейнсі- анство). За допомогою податків і соціальних програм такий соціальний лібералізм намагається згладити майнову нерівність, створити «державу загального добробуту» («welfare state»), яка не утискає, а, навпаки, поси­лює права та свободи громадян. Соціальний лібералізм визнає поряд із принципом свободи принцип рівності (егалітаризм), певним чином збли­жаючись із соціал-демократією. Йому властивий технократичний оптимізм і раціоналізм у регулюванні соціальних процесів. Він зазнав низку поразок в 70-ті роки ХХ ст. і був посунутий неоконсерватизмом. Але в 90-ті роки знову виходить на перші ролі, поєднуючись із правим соціал- демократизмом у концепції «третього шляху» (Е. Ґіденс, Т. Блер). Із 1947 року існує Ліберальний інтернаціонал, який об’єднує 75 партій із 55 країн.

Сучасна філософія лібералізму пов’язана з переосмисленням ідеї справедливості. Дж. Ролз («Теорія справедливості», 1970) обгрунтовує справедливість розподільчих процедур на грунті забезпечення самоціннос- ті кожної особистості та її життя шляхом договору.

Термін неолібералізм, яким на початку ХХ ст. позначали соціально- орієнтований лібералізм, наприкінці століття частіше застосовують до про­тилежної політики лібералізації ринку (приватизація і дерегуляція, лібера­лізація торгівлі і фінансів, скорочення ролі держави), поєднуючи його з неоконсерватизмом (тетчеризм). Неолібералізм пов’язується також із про­грамами структурної перебудови у багатьох країнах світу, яким сприяли Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Це дало підстави ідеологам антиглобалізаційного руху застосовувати сьогодні цей термін для характе­ристики економічної ідеології, що стоїть за капіталістичною глобалізацією.