ПЕРША РЕВОЛЮЦІЯ В СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВІ (Н.МАКІАВЕЛЛІ)

Новий погляд на людину зумовив пошуки обгрунтувань сутності суспільст­ва і держави. Визнання людини як індивідуальності так чи інакше диктувало межі цих пошуків. Одним із перших серед них була концепція, запропонована італійським суспільним діячем, мислителем, істориком і воєнним теоретиком Ніколо Макіавеллі (1469-1527).

Дослідники (наприклад, див.: Алексеев А.С. Макиавелли как политический мыслитель. - M., 1880; Топор-Рабчинский В.В. Макиавелли и эпоха Возрожде­ния. Введение в изучение. - M.; Варшава, 1908; Виллари П.Н. Макиавелли и его время. - Т.1. - M., 1914; Бурлацкий Ф.М. Загадка и урок Никколо Макиавелли. - M., 1977) зазначають незаперечну популярність праць Н.Макіавеллі серед дер­жавних діячів більш пізнього періоду. Його роботи вивчав У.Черчілль, їх пова­жав О.Бісмарк, з ними був обізнаний А.Гітлер. Є підстави стверджувати, що ними користувався Й.Сталін. Природа людини - складна й суперечлива, вва­жав Н.Макіавеллі. В її основі лежить природний егоїзм, що зумовлюється мате­ріальним інтересом. Егоїзм підштовхує людину до гріховності. Щоб цього не сталось, її треба виховувати. Найбільш ефективний механізм виховання - дер­жава, а не церква, як вважали теологічні філософи.

Служіння державі, зміцнення її позицій - мета і сенс буття людини. У цьому ж Н.Макіавеллі вбачав запоруку реалізації людського щастя.

Матеріальний інтерес - головний інтерес суспільного буття людини.

Відбиваючи інтереси буржуазії, що починає активніше заявляти про себе в усіх галузях діяльності суспільства, Н.Макіавеллі паплюжить дворянство, пока­зуючи його як «виродків», «заклятих ворогів всякої державності». Разом з тим він зневажливо ставиться до простих людей, вважає, що для держави немає ні­чого страшнішого за народний бунт. Оскільки добробут держави пов’язаний з вищим законом політики, для його реалізації придатні всі засоби, в тому числі й аморальні - підкуп, вбивство, пограбування, зрадництво. Самодержець, що став на шлях формування міцної держави, має уособлювати якості лева і лисиці й провадити політику «батога й пряника». Пізніше всі ці «поради» отримали на­зву макіавеллізму й безумовно використовувалися тими державними діячами, які насаджували диктаторські, тоталітарні режими.

Історична і соціальна обмеженість поглядів Н.Макіавеллі очевидна, але справа в іншому. Саме Н.Макіавеллі одним із перших, якщо взагалі не перший, взяв на себе відповідальність за спростування теологічної моделі держави (й суспільст­ва взагалі) і одночасну побудову її світської моделі, що грунтується на матері­альному інтересі людини. Це був крок вперед у галузі суспільної думки. Його можна назвати першою революцією в суспільствознавстві, яка започаткувала вчення про суспільство в контексті його власного розвитку, а не лише як прояв «єдиного» і «божественного».

Ідею земного походження держави і суспільства підхопив і розвив французь­кий соціолог і юрист Ж.Боден (1530-1596). Як і Н.Макіавеллі, він тривалий час працював у державних установах, був депутатом від третього стану на Гене­ральних штатах в Блуа і на власному досвіді пересвідчився в суперечливості політичних стосунків між людьми, складності їх вирішення і регуляції. Перу Ж.Бодена належить декілька праць, головними з яких є «Метод легкого вивчен­ня історії» (1566р.) і «Шість книг про республіку» (1576р.). Ж.Боден стверджу­вав, що суспільство формується під впливом природного середовища і є систе­мою (союзом) кровнородинних зв’язків. Якщо в природі спостерігається коло­ворот, одні стани змінюються іншими, то в суспільстві - прогрес.

Як і Н.Макіавеллі, Ж.Боден заперечував божественне походження держави і влади. Він обгрунтував ідею монархії, державного суверенітету, захищав віро­терпимість, підкреслював чільність законів, що обмежують можливу сваволю монарха. Ж.Боден визнавав право народу на вбивство тирана. Причину ж дер­жавних переворотів і соціальних катаклізмів він вбачав у майновій нерівності (наприклад, див.: Виппер Р.Ю. Политические теории во Франции в эпоху рели­гиозных войн//Журнал министерства народного просвещения. - 1896. - С.306, авг.). Ці ж погляди, хоч і в дещо видозміненому вигляді, поділяли такі мислителі й суспільні діячі, як Т.Мюнцер (1490-1525) (був одним із ватажків селянської війни в Німеччині й закликав перебити багатіїв (феодалів), як «старі горшки», й побудувати суспільний устрій («небесний устрій для народу на землі»), де, за висловом Ф.Енгельса, не буде класових відмінностей, приватної власності, від­чуженої від народу державної влади, де буде втілена рівність, та А.Моджевсь- кий (1503-1572) (ввійшов в історію як ідеолог гуманістичного руху, закликав до об’єднання народів, насамперед польських, боровся за ідею сильної централізо­ваної держави і висловлював цікаві демократичні ідеї).

Названі мислителі так чи інакше відбивали й відстоювали інтереси класу бур­жуазії. Вони висунули низку ідей, які дещо пізніше знайшли втілення в концепції суспільного договору, державності Т.Гоббса, концепції виховання Д.Локка тощо. Ці ідеї домінували в духовному житті суспільства. Проте це не свідчить, що по­ряд з ними не було альтернативних поглядів і концептуальних схем. Вони пов’язані перш за все з іменами Т.Мора і Т.Кампанелли, що відбивали прагнен­ня й сподівання народних низів про справедливість і рівність.