ВІДЧУЖЕННЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

Терени подолання відчуження зумовлені передусім різним розумінням суті цього феномена в різноманітних соціально-філософських теоріях. На думку Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо, інших теоретиків суспільного договору, відчуження ви­никає внаслідок добровільної передачі особою своїх прав державі.

За К.Марксом, відчуження виникає внаслідок стихійного поділу праці, кла­сового розшарування населення, через що людина не може вільно обирати пев­ний спосіб діяльності, а підкоряється обставинам, що примусово нав’язують їй інші люди. Змушений продавати свою працю, робітник потрапляє в цілковиту залежність від господаря. Саме тому він ставиться до своєї праці як до чогось чужого. Створений робітником продукт також йому не належить, бо він є влас­ністю господаря підприємства. Але ж в цьому продукті упредметнені сутністні сили робітника! Вони також постають як чужі, ворожі, злі. Так відбувається від­чуження людини від праці, продуктів праці, своїх сутнісних сил, від родової суті людини взагалі. Корінь зла - в приватній власності, ліквідація якої, за К.Марк­сом, є головною ланкою в системі ліквідації відчуження, побудові соціально спра­ведливого суспільства.

Розвиток соціально-філософської думки постмарксистського періоду свідчить, що Марксів аналіз проблеми відчуження є досить точним і обгрунтованим. Щоп­равда, не всі поділяють його погляди на засоби подолання відчуження, але це питання іншого плану. Корінь відчуження - в інституті власності, системі діяль­ності людей, їхньому ставленні до життя. Цей висновок не підлягає сумніву, хоч не може бути визнаним як абсолютно вичерпна характеристика проблеми. Він має бути доповнений дослідженням більш пізнього періоду, зробленими зокре­ма екзистенціальною філософією та християнським персоналізмом, філософією життя та іншими напрямами соціально-філософської думки XX ст. Щоправда, в аналізі відчуження представниками сучасних західних теорій є багато чого не­зрозумілого, надуманого, містичного.

Так, Ф.Ніцше пов’язує феномен відчуження з християнською мораллю, яка вті­лює заперечення життя, відвертання від волі до буття. О.Шпенглер вбачає витоки відчуження у процесі перетворення культури на знеособлену цивілізацію. Г.Зіммель, як і К.Маркс, пов’язує відчуження з поділом праці. З.Фрейд звернув увагу на зв’язок цього феномена з патологією особистості. М.Бердяев усяке матеріальне буття вва­жав відчуженим і пов’язував це з виникненням машинної технології. Ж.-П.Сартр також виходив з тези про будь-яку об’єктивацію як відчуження. Е.Фромм вбачає глибинні корені відчуження в могутніх силах капіталу та ринку. Р.Мілс виводить цей феномен із різноманітних соціальних інститутів.

Природу й прояви відчуження вивчав один з найбільш популярних представ­ників християнського персоналізму Е.Муньє. Французький філософ пропонує розрізняти два типи відчуження: Нарциса та Геркулеса. Перший формується на підставі примату чистих ідей (а не діяльності). Таке відчуження виявляється «в паразитичному розвитку інтелектуального споглядання... безтурботної думки й бездіяльних ідеалів». Носій цього типу відчуження відкремлюється від суспіль­ства завдяки багатству, звикає до бездіяльності, споглядає власні почуття тощо. Другий тип відчуження формується на засадах активізму, діяльності. Людина створює таку кількість ідей, речей, інститутів, що в них втрачає себе. На думку Е.Муньє, технократична цивілізація придушує людину; XX ст. створює все нові й нові форми відчуження, його центр переміщується в соціальну сферу, культу­ру та мораль. Економічну критику капіталістичного суспільства, що здійснив К.Маркс, робить висновок Е.Муньє, треба доповнити моральною критикою, показом дегуманізованої суті буржуазної демократії, масової культури тощо.