ОСОБИСТІСТЬ У ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ПОСТМАРКСИСТСЬКОГО ПЕРІОДУ

Ф.Ніцше сьогодні постає як найпопулярніший філософ світу. Зосередимося на ніцшеанському розумінні особистості.

Ф.Ніцше розглядає людину як біологічний організм, в процесі розвитку яко­го формуються все складніші форми пристосування до дійсності, до життя.

Оригінальну концепцію особистості створив видатний російський філософ В.Соловйов. Виходячи з Платона та !.Канта, Соловйов формує концепцію пози­тивної всеєдності, створює теорію світового процесу, розробляє власні історіосо­фію та естетику. Вчений не завершив формування філософської системи.

Людина, за В.Соловйовим, є містком, що пов’язує божественний і природний світи. Такий статус має людина завдяки її моральності. Природа людини подвій­на. З одного боку, вона прагне до позитивної свободи, з другого - перебуває у світі «марноти-марнот».

Своєрідним впливом релігії на проблему особистості позначена також твор­чість видатного французького вченого-палеонтолога, філософа й теолога, свя­щеника, професора геології та палеонтології Католицького університету в Па­рижі П’єра Тейяр де Шардена (1881-1955). Він дістав фундаментальну освіту. Жив у Китаї, працював у Парижі й Нью-Йорку, знав декілька мов, був обізна­ний з надбаннями філософської культури людства. Людину він розглядав як за­планований «зверху» наслідок еволюції космічного цілого, в якому, безумовно, живе й діє вище духовне начало, своєрідний духовний центр універсуму - «пункт Омега». Людина концентрує енергію Космосу. Саме у ній еволюція усвідомлює сама себе. Більше того, з виникненням людини еволюція універсуму розгорта­ється як свідома діяльність людей. Перетворюючи матерію, людина включаєть­ся у еволюційний процес і несе за нього відповідальність. На думку філософа, у людському бутті виникає фундаментальна суперечність еволюції, між безсмер­тям життя та смертю конкретної людини. Всі існуючі інститути, окрім релігії, не можуть вирішити зазначену суперечність. Тільки релігія, єднаючи людей в одне ціле і наближаючи їх до розуміння «пункту Омега», спроможна забезпечити по­дальший розвиток еволюції, єднання душ після завершення історії в космічному Хресті. Історія людства - це шалений плин еволюції, де взаємопереплетені «град божий» та «град земний». Релігія має дати людям високу моральність, поєднати їх на засадах гуманізму. З цією метою мислитель пропонує поєднати зусилля науки та релігії і вбачає у цьому панацею від усіх негараздів суспільства.

Досить цікаву, хоч і важку для розуміння концепцію людини та особистості створив іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет (1883-1955). В історію цей мис­литель увійшов як представник філософії культури. Він навчався у Мадріді, Лей- пцігу, Берліні, Марбурзі, керував кафедрою філософії Мадридського універси­тету, боровся проти монархії, публічно виступав проти фашизму, емігрував, а повернувшись до Іспанії (1948р.), створив Інститут гуманітарних наук, у стінах якого й виникли його фундаментальні ідеї.

Філософську концепцію особистості Х.Ортега-і-Гассет розпочинає вибудо­вувати, виходячи з факту існування масового суспільства і масової культури. На думку мислителя, саме вони перетворюють особистість на знеособленого (усе­редненого) індивіда,світосприйняття та поведінка якого цілком визначаються зовнішніми чинниками. Людина масового суспільства водночас є і «все», і «ніщо». Стандартизація життя нівелює індивідуальність. Техніка та технологія дають змогу людині творити будь-що, проте як знеособлена істота людина творить, не знаючи що. Ці передумови надзвичайно сприятливі для тоталітарних режимів, звідки беруть витоки всі соціальні колізії XX ст. Загрозу масовізації суспільства й особистості може відвести духовна еліта, а засіб здобуття суспільної єдності та ліквідації відчуження філософ вбачає в культурних цінностях.

У чому полягає реакційність концепцій людини Ф.Ніцше, В.Соловйова, П.Тей­яр де Шардена та Х.Ортега-і-Гассета, про що так наполегливо стверджувалося у нашій літературі всі попередні десятиліття? Може, в зверненні їх до духовності, психології, релігії, інстинктів самозбереження й виживання? Так що ж в цьому поганого? Адже всі ці домінанти притаманні людині й відіграють в її житті не останню роль. Інша справа, яку роль, як вони переплетені між собою і, зреш­тою, як це мереживо враховує соціальні, економічні, політичні засади людської життєдіяльності.

Ортодоксальний марксизм абсолютизував соціально-політичні чинники. За­значені концепції перебільшили (й значною мірою містифікували) морально- психологічні (фізіологічні, генетичні, загальнокультурні) чинники. Доцільно покласти край абсолютизації як першого, так і другого роду, створити науку, яка б враховувала й об’єднувала надбання різних підходів, виявивши їх істо­ричну зумовленість і наукову обмеженість. Цю функцію й виконує соціальна філософія. Вона відкидає терміни «реакційність», «містика», «мракобісся» тощо. Вона шанобливо ставиться до будь-якого самостійного поруху філософської думки, намагається проникнути в її суть, відкидає кон’юнктурні (ідеологічні, політичні, релігійні тощо) нашарування.