ТЕОРІЇ КОМУНІСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЛЮДСЬКИХ СТОСУНКІВ ПРО АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ

Корінь відчуження - у відчуженні праці. Саме тому розв’язання проблеми треба розпочинати з організації праці, зміни її суспільного виробництва. Цієї думки дотримуються майже всі соціальні філософи незалежно від їхньої світо­глядної і методологічної позиції.

Нагадаємо принципові моменти марксової теорії комуністичної революції. Від­чуження праці, за К.Марксом, виявляється в таких головних моментах: 1) внаслі­док стихійного поділу праці та соціально-класового розшарування людина не може вільно обрати той чи інший спосіб діяльності, а повинна виконувати те, що приму­сово нав’язується їй зовнішніми обставинами; 2) продаючи свою працю, робітник опиняється в цілковитій залежності від можновладця, якому належать засоби ви­робництва, предмети праці та її продукти; 3) таке суспільне становище змушує ро­бітника ставитись до своєї праці як до чогось чужого, йому не належного; 4) продукт праці, що належить власнику підприємства, постає як ворожа робітни­кові сила, як засіб його поневолення; 5) сама праця, де реалізуються сутнісні сили людини, стає їй чужою, ворожою; 6) відчуженню підвладні спосіб життя й родові якості людини; 7) немає виходу з системи відчуження в межах соціуму, що базується на приватновласницькій праці. Проблему можна розв’язати лише шляхом заміни ос­нови, тобто викорінення системи приватної власності, заміни її суспільною. Засобом цього є комуністична революція, що розглядається в марксизмі як єдиний реальний шлях ліквідації відчуження в сфері виробництва й суспільної діяльності людей.

Теорія людських стосунків (human relationes theory) пропонує вирішити су­перечності й ліквідувати відчуження шляхом заглиблення в основу, тобто в ме­жах існуючих форм власності, провідною серед яких є приватна.

Ця теорія виникла в 20-х роках XX ст. в США. Вважається, що вона мала на меті запропонувати альтернативні тейлоризму шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва. Відомо, що тейлоризм базується на визнанні безпосе­редньої залежності продуктивності праці від властивостей і навичок робітника. Теорія людських стосунків додала до цього такі чинники, як «задоволення ро­бітника своєю працею», «вплив колективних вимог», «нормально-ділова атмос­фера у виробничій клітинці» тощо. Комплекс заходів, спрямованих на розвиток чинників, що сприяють підвищенню ефективності виробництва, зміцненню дис­ципліни праці, консолідації членів колективу, доповнюється відповідним пси­хологічно-економічним обгрунтуванням. Згодом він дістав назву політики люд­ських стосунків і набув поширення в індустріальному світі.

Фундаторами теорії людських стосунків вважаються американський соціаль­ний філософ, професор Гарвардського університету Елтон Мейо (1880-1940) і французький соціолог, професор Паризького університету (згодом - президент Міжнародної соціологічної асоціації) Жорж Фрідман (н. 1902р.).

У праці «The human problems of industrial civilizatiom>(1933p.) Е.Мейо обгрун­тував тезу про те, що всі проблеми відносин між соціальними групами в промис­ловості знаходять раціональне вирішення шляхом взаєморозуміння. На його думку, в виробництві немає об’єктивних суперечностей класово-економічного плану. Є порушення композиції, психологічне неприйняття, загальнокультурне розшарування. Ці суперечності можуть бути розв’язані шляхом покращання сто­сунків між робітниками і підприємцями. Особисті стосунки з підприємцем, вва­жав Е.Мейо, більш значущі для робітника, ніж матеріальна винагорода й умови праці. Соціологія повинна допомагати людям порозумітися, досягти злагоди в промисловості, що є головною проблемою сучасної цивілізації.

Ж.Фрідман постає, насамперед, як гострий критик сучасних форм органі­зації праці в індустріальному суспільстві. Поділ праці, підкреслює соціолог, веде до її дегуманізації, що викликає у робітника комплекс психологічної напруже­ності й невдоволеності.

Теорія людських стосунків у вітчизняній літературі безпосередньо не засуд­жувалась, але й не розглядалась як радикальний засіб поліпшення процесу ви­робництва, усунення відчуження праці. Офіційні філософи ставилися до неї скеп­тично, як до такої, що ідеалізує капіталістичну дійсність, може дати поштовх до вирішення часткових питань виробництва - і не більше. Ортодоксальний мар­ксизм не міг поступитися принципом класового аналізу і, як виявилось, прора­хувався.

Сучасний західний світ прийняв доктрину людських стосунків як основу по­літики багатьох підприємців щодо робітників і службовців. Майже кожна га­лузь виробництва США, Англії, Франції, Німеччини чи Японії тією чи іншою мірою використовує її настанови у визначенні чинників і стимулів позитивного чи негативного ставлення до праці, закономірностей формування трудових ко­лективів, впливу колективу на особистість, ролі процесу демократизації вироб­ництва та його управління у розвитку ініціативи працівників тощо.

Теорія людських стосунків виявилась більш реалістичною, ніж марксистсь­кий ортодоксалізм: сучасне індустріальне виробництво відзначається не тільки суперечністю між робітником і підприємцем (хоч вона, безумовно, існує), скіль­ки високою вимогливістю автоматизованого та комп’ютеризованого виробниц­тва до розумових, загальнокультурних і моральних якостей особистості. Нові технології потребують постійного вдосконалення робітником навичок і вмінь, високосвідомого підходу до виробництва, творчості. Саме тому організація ви­робництва має враховувати не лише заробітну плату робітника, а й умови праці, відпочинку, організації вільного часу, соціальної інфраструктури, загальноос­вітньої та загальнокультурної підготовки особистості.

Разом з тим марксистський аналіз архітектоніки матеріального виробницт­ва, засобів вилучення відчуження не може бути відкинутим. Його наявність у соціальній теорії завжди нагадуватиме, що конфронтаційний варіант ліквідації відчуження завжди вступить в дію, якщо порух до людських відносин у вироб­ництві залишиться лише добрим наміром підприємців. Суперечності та конфлікти в сфері матеріального виробництва знаходять відлуння в політиці, соціальній сфері, культурі. І навпаки, стабільність виробничих відносин є гарантом стабіль­ності соціальної системи, ефективності способу виробництва і суспільства.