§ 6. Визнання всиновлення недійсним

Стаття 236 СК України закріплює вичерпний перелік підстав, за наявності яких усиновлення може бути визнане недійсним.

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 236 СКусиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.

Така згода визнається відсутньою не лише у випадках, коли на момент здійснення всиновлення суд не витребував її, хоча вона була необхідною, а і у випадку, коли така згода не була вільною та безумовною.

Оскільки згоду батьків на всиновлення можна вважати одностороннім правочином, відповідно, вона може бути оскаржена з підстав, передбачених для оскарження правочинів. Найбільш імовірним є примушення до надання згоди із застосуванням психічного або фізичного насильства чи обману. Така згода може бути також оскаржена, якщо вона була надана під впливом тяжких обставин тощо.

На відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, у чинному сімейному законодавстві України діє презумпція недійсності всиновлення, здійсненого без згоди батьків та дитини, якщо така згода була потрібна. Тобто всиновлення, здійснене з порушенням установленого порядку, перш за все без згоди батьків та дитини, вважається здійсненим усупереч інтересам дитини доти, доки не доведено протилежне.

По-друге, всиновлення визнається недійсним і в разі його фіктивності. Фіктивним визнається всиновлення, яке хоча формально відповідає всім вимогам закону, але не має на меті виникнення передбачених законом відносин щодо всиновлення¹. У результаті становище дитини фактично не змінюється. Як правило, фіктивне всиновлення використовується як спосіб для незаконного набуття всиновлювачем тих чи інших прав (наприклад, права на житлову площу, на допомогу по багатодітності та ін.).

По-третє, всиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було здійснене на підставі підроблених документів (акта обстеження сімейно-побутових умов, довідки про стан здоров'я всиновлювача, про його заробіток тощо).

У випадку підробки документів, які підтверджували згоду дитини або її батьків на всиновлення, має застосовуватися ч. 1 ст. 236 СК України^[232] ^{^[233]. По-четверте, підставою, за якою суд може визнати всиновлення недійсним, є відсутність згоди на всиновлення осіб, згода яких на всиновлення була необхідною: другого з подружжя в разі всиновлення одним із подружжя (ст. 220 СК України), опікуна (піклувальника) або органу опіки та піклування (ст. 221 СК України), адміністрації
Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому перебувала дитина до всиновлення (ст. 222 СК України).
Однак у випадках, коли всиновлення було здійснене на підставі підроблених документів або без згоди на всиновлення осіб, зазначених у ст. 220-222 СК України, суд може визнати всиновлення недійсним, лише якщо збереження його суперечитиме інтересам дитини. Якщо ж на момент розгляду справи буде встановлено, що між усиновленим й усиновлювачем склалися сімейні стосунки, у задоволенні позову про визнання всиновлення недійсним має бути відмовлено.
По-п'яте, відповідно до правила ч. 5 ст. 236 СК України, якщо одним із подружжя була всиновлена дитина другого з подружжя, всиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини. Зазначена підстава для визнання всиновлення недійсним пояснюється тим, що у таких ситуаціях порушується головна мета всиновлення - забезпечення дитині повноцінних умов сімейного виховання, адже важко вважати «сімейним» виховання дитини у родині, де чоловік та дружина не мають наміру підтримувати шлюбні відносини. Ця підстава є різновидом фіктивного всиновлення, оскільки рідна мати (батько) дитини використали всиновлення як засіб одержання певних благ, без наміру спільного проживання з усиновлювачем¹.
Визнання всиновлення недійсним згідно із загальними правилами про недійсність правового акта пов'язується виключно з порушенням закону в момент його винесення (ухвалення)^[234] ^{^[235].}
Визнання всиновлення недійсним означає, що відносини щодо всиновлення взагалі не існували. Вважається, що прав та обов'язків між усинов- лювачем та його родичами, з одного боку, і дитиною, з іншого, не виникало. Тому загальним правилом у разі визнання всиновлення недійсним є відновлення прізвища, імені та по батькові всиновленого, які він мав до всиновлення, про що на підставі рішення суду органом державної реєстрації актів цивільного стану вносяться зміни до актового запису про народження дитини. Однак за її бажанням вона має право і надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. Для колишнього всиновлювача це не створюватиме жодних правових наслідків.
Крім цього, визнання всиновлення недійсним припиняє й інші суб’єктивні права та обов'язки осіб, які вони отримали у зв'язку з усиновленням. Так, усиновлювач, який уселився у житлове приміщення всиновленого як член сім'ї, у випадку визнання всиновлення недійсним не може претендувати на це житлове приміщення й підлягає виселенню; отримання майна у порядку спадкування вважається незаконним тощо.
У разі визнання всиновлення недійсним відновлюються всі права та обов'язки між усиновленим і його батьками та іншими родичами за походженням. Тим самим відновлюються права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, за винятком тих випадків, коли батьків було позбавлено батьківських прав. Виходячи з цього, ч. 4 ст. 237 СК України закріплює правило, що в разі визнання всиновлення недійсним дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а місце подальшого проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається за її згодою. Але, як свідчить практика, повернення дитини у свою сім'ю не завжди відповідає її інтересам. Трапляються випадки, коли батьки погано ставилися до дитини, ухилялися від її виховання, але свого часу не були позбавлені батьківських прав лише тому, що дитина була передана на всиновлення. Можуть виникати й інші обставини, які роблять передачу дитини батькам недоцільною та не відповідають її інтересам, тому закон зобов'язує суд з'ясувати питання, чи слід повертати дитину батькам.
Якщо суд визнає, що передання дитини батькам не відповідатиме її інтересам, дитина за рішенням суду передається на опікування органу опіки та піклування, який здійснює її подальше влаштування. Із правила про припинення прав та обов'язків між усиновленим й усиновлювачем ст. 237 СК України передбачає істотний виняток. Не може бути безумовно припинений аліментний обов'язок усиновлювача. Суд може зобов'язати колишнього всиновлювача сплачувати кошти на утримання всиновленої ним дитини, але за умови, що колишній усиновлювач може таке утримання надавати. При цьому слід мати на увазі, що, оскільки ч. 6 ст. 237 СК України не пов'язує аліментний обов'язок з його працездатністю, обов'язок сплати аліментів може бути покладено і на непрацездатного колишнього всиновлювача, якщо він за своїм матеріальним становищем може надавати утримання^[236].
Такий обов'язок не може бути покладений на всиновлюва- чів, якщо всиновлення було скасоване за вимогою батьків, і дитину повернули їм. Вимагаючи скасування всиновлення та повернення їм дитини, батьки тим самим зобов'язуються взяти на себе всі батьківські обов'язки, у тому числі й обов'язок утримувати дитину.}

<< | >>

↑

Источник: Сімейне право : підручник / за заг. ред. В. А. Кройтора та В. Ю. Євко ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків,20162016. - 512 с.. 2016

Еще по теме § 6. Визнання всиновлення недійсним:

- Адміністративне право України - Виборче право України - Правозавство - Сімейне право України - Цивільний процес України -