§ 9. Порядок анулювання актового запису про недійсний шлюб та визнання шлюбу недійсним у судовому порядку

Анулювання актового запису про недійсний шлюб орга­нами державної реєстрації актів цивільного стану

Форми захисту суб'єктивних сімейних прав громадян визна­чаються підвідомчістю тим чи іншим державним органам, які ма­ють юрисдикційні повноваження.

На сьогодні співвідношення між адміністративною та су­довою підвідомчістю справ про недійсність шлюбу в СК України змінилося. Традиційно припиненню правовідносин між особами, які уклали шлюб із порушенням передбачених у законі умов, пе­редувало дві послідовні стадії: по-перше, визнання його недійсним у судовому порядку, а по-друге, анулювання актового запису про шлюб органом державної реєстрації актів цивільного стану на під­ставі рішення суду. Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р. та Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 р. передбачали виключно судовий порядок визнання шлюбу недійсним, а СК України у певних випадках пе­редбачає анулювання запису про шлюб органами державної ре­єстрації актів цивільного стану без розгляду справи у суді.

Проте, враховуючи той факт, що в разі визнання шлюбу не­дійсним права та інтереси осіб, які уклали цей шлюб, або хоча б однієї з них потребують захисту, який може надати тільки суд, слід визнати, що позасудовий порядок підтвердження недійсності шлюбу є неефективним та не відповідає потребам захисту прав та законних інтересів фізичних осіб. Орган державної реєстрації актів цивільного стану під час анулювання запису про реєстрацію шлю­бу не зобов'язаний перевіряти всі обставини справи, а також на­явність чи відсутність тих юридичний фактів, які усувають недій­сність шлюбу. За наявності адміністративної процедури підтвер­дження недійсності шлюбу суд не має можливості контролювати дотримання умов чинного законодавства та можливості захисти­ти права осіб, порушені укладенням недійсного шлюбу.

Анулювання актового запису про недійсний шлюб не є ви­знанням його недійсним, а полягає тільки у констатації факту його недійсності та є підставою для анулювання свідоцтва про реєст­рацію недійсного шлюбу, зміни прізвища, яке було обрано особою під час реєстрації шлюбу, тощо.

Порядок анулювання актового запису про шлюб установле­ний наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5 «Про затвердження Правил внесення змін до актових записів ци­вільного стану, їх поновлення та анулювання».

Відповідно до зазначених Правил заява про анулювання ак­тового запису цивільного стану подається заінтересованою осо­бою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за міс­цем проживання або за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню за пред’явлення паспорта або паспортного документа. Разом із заявою про анулювання актового запису циві­льного стану подаються свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану, яке підлягає анулюванню, та інші необхідні до­кументи. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану роз­глядає цю заяву про визнання шлюбу недійсним та складає висно­вок про анулювання актового запису про шлюб. У зазначених ви­падках актовий запис про шлюб анулюють незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб.

Наявність одночасного перебування в іншому зареєстрова­ному шлюбі має бути підтверджена витягами з Державного реєст­ру актів цивільного стану громадян або копіями відповідних акто­вих записів про шлюб. Родинні стосунки також мають бути під­тверджені документально. Після надання необхідних документів складають висновок про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним відповідно до ст. 39 СК України. Відділ держав­ної реєстрації актів цивільного стану письмово повідомляє про це заінтересовану особу.

Може виникнути питання, чи може заінтересована особа за наявності підстав, передбачених частинами 1-3 ст. 39 СК України, звернутися не до органу державної реєстрації актів цивільного ста­ну, а до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Відповідь має бути позитивною. Такий висновок випливає із загальних прин­ципів чинного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції Укра­їни, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що ви­никають у державі. Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення вказаної норми у рішенні у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім “Кампус Коттон клаб”» (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 № 1-2/2002. У п. 3 зазначеного рішення вказується, що Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону Укра­їни, які передбачають захист судом прав і свобод людини та грома­дянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати пра­ва і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у то­му числі судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, недопустимості делегування функцій судів та їх привлас­нення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обме­жене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.

Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і до- судового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Стаття 15 ЦПК України, яка визначає компетенцію судів щодо роз­гляду цивільних справ, також свідчить про те, що у порядку цивіль­ного судочинства розглядаються всі справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що вини­кають із сімейних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Але оскіль­ки інша підсудність для справ, що виникають із сімейних відносин, крім підсудності судам загальної юрисдикції, законодавством України не передбачена, можна зробити висновок, що процесуальні норми сімейного законодавства не містять перешкод для того, щоб особа, права якої були порушені внаслідок реєстрації шлюбу з осо­бою, котра одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, або між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою, або з особою, яка є недієздатною, має право звернутися не до органу державної реєстрації актів цивільно­го стану, а до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

Визнання шлюбу недійсним у судовому порядку є важливою гарантією належного захисту прав та законних інтересів кожної з осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, а також і всіх інших осіб, права яких були порушені внаслідок укладення недійсного шлюбу.

Сімейний кодекс України передбачає дві групи юридичних фактів, за наявності яких шлюб визнається недійсним за рішенням суду, які не є рівнозначними. Одні з них, як уже згадувалося, мають імперативний характер, тобто за їх наявності суд зобов’язаний винести рішення про визнання шлюбу недійсним. До цих фактів належать реєстрація шлюбу без вільної згоди жінки або чоловіка та реєстрація шлюбу без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Вимоги щодо визнання шлюбу недійсним розглядаються у позовному порядку незалежно від того, чи є розбіжності між сто­ронами властивими для позовного провадження, тобто процесуа­льною формою захисту прав у позовному провадженні є позов.

Виділяють, як правило, три елементи позову: предмет, під­ставу та його зміст. Предметом позову про визнання шлюбу не­дійсним є порушене право позивача на створення сім’ї. Позивач може звернутися з позовом до суду про визнання шлюбу недійс­ним тільки в окремих, визначених законом випадках. Підставою такого позову є лише ті обставини, з якими закон пов’язує необ­хідність чи можливість визнання шлюбу недійсним. Змістом по­зову є вимога про визнання шлюбу недійсним.

Коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, чітко визначено у ст. 42 СК Украї­ни. Крім осіб, права яких були порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, такий позов мають право подати в інтересах потер­пілих осіб також прокурор та орган опіки та піклування.

Цих осіб можна поділити на три окремі групи.

До першої групи належать особи, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу і які беруть участь у процесі для захисту власних інтересів: дружина або чоловік, інші особи, права яких були порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. До осіб, права яких були порушені у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу, можуть належати як фізичні, так і юридичні особи.

До другої групи належать особи, уповноважені через пряму вказівку в законі захищати права, свободи та інтереси інших осіб, що діють у процесі від імені особи, яку вони представляють: бать­ки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи.

До третьої групи слід віднести осіб, які у випадках, установ­лених законом, унаслідок своєї посадової компетенції уповнова­жені на захист прав, свобод та інтересів інших осіб і діють у проце­сі від власного імені - це прокурор та орган опіки та піклування.

Прокурор та орган опіки та піклування виступають у цивіль­ному процесі у справах про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. Надання прокурору та органам опіки та піклування такого права є важли­вою гарантією з боку держави захисту прав окремих категорій осіб, які з тих чи інших причин не мають змоги захистити свої пра­ва, свободи й інтереси самостійно.

Шлюб може бути визнаний недійсним і після його припинен­ня. Порядок визнання шлюбу недійсним у цьому разі обумовлю­ється підставою та порядком його припинення. Виходячи з поло­ження ч. 2 ст. 43 СК України, якщо шлюб розірвано за рішенням суду, поданню позову про визнання його недійсним має передува­ти скасування рішення суду про його розірвання.

Позов про визнання шлюбу недійсним може подаватись будь- коли. Проте з точки зору цивільного процесуального законодавст­ва перегляд судових рішень обмежується певними строками, які залежать від набрання чинності судовим рішенням, а також від дня встановлення обставин, що є підставою для перегляду судово­го рішення. Пропущення строків, встановлених для перегляду судового рішення, тягне за собою повернення заяви особі, яка її подала. Таким чином, якщо шлюб розірвано за рішенням суду, особи, які мають право на звернення до суду із заявою про ви­знання шлюбу недійсним, обмежені процесуальними строками перегляду судових рішень, не дивлячись на те, що позовна дав­ність на вимоги про визнання шлюбу недійсним не поширюється.

Відповідно до ст. 44 СК України шлюб є недійсним від дня йо­го державної реєстрації. Проте для вирішення питання про засто­сування наслідків недійсності шлюбу дуже важливим є встанов­лення моменту припинення правовідносин між особами, які пере­бували у недійсному шлюбі. Так, у ч. 2 ст. 45 СК України зазнача­ється, що якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної частко­вої власності. З огляду на цю норму необхідно встановити момент, до якого в зазначених осіб виникало право спільної власності на майно, і після якого право спільної власності вже не виникало. Те ж саме стосується і положень ч. 3 зазначеної статті. Необхідно встановити момент, до якого особа одержувала аліменти від того, з ким була у недійсному шлюбі, і після настання якого цей обов'язок можна вважати анульованим. Таким чином, відносини між особами, які перебували у недійсному шлюбі припиняються з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання шлюбу недійсним. Цей момент є кінцевим моментом у цих правовідноси­нах, тоді як початковим є момент реєстрації зазначеного шлюбу.