Політичний екстремізм та його різновиди

Екстремізм - це складне соціально-політичне та ідейно-психологічне явище. Найбільш часто він виникає в середовищі тих верств чи класів, економічне й політичне значення яких у суспільстві знижується й вони відчувають загрозу своєму соціальному статусу.

Політичний екстремізм - це схильність до використання силових методів у політиці (часто радикальних).

До особливостей політичного екстремізму відносять:

- ігнорування об’єктивного аналізу політичної ситуації;

- прагнення будь-яким чином прискорити політичні події;

- правовий нігілізм, руйнування державних і політичних структур, що сформувалися у процесі історичного розвитку держави;

- домінування силових методів при вирішенні політичних завдань;

- нерозуміння об’єктивних законів виходу країни з кризи у тому числі й політичної.

Щодо ідеолого-політичного обґрунтування

політичного екстремізму, то його ідеологічною особливістю є вибіркове користування тими поглядами й цінностями, які присутні в основних ідейно-політичних доктринах сучасності.

Таким чином, ті екстремістські рухи, які адресують свою ідеологію робітничому класу, а метою своєї діяльності проголошують звільнення робітників від панування буржуазії, заперечують експлуатацію найманих працівників й виступають за повну ліквідацію експлуататорських класів, стоять на платформі соціальної рівності, використовують елементи марксистської ідеології,- вони визначаються як ліві екстремістські рухи. Ті ж екстремістські угруповання, які орієнтуються на приватну власність, соціальну нерівність, обстоюють позицію збереження панівного становища буржуазії, визначаються як праві екстремістські рухи. Ще однією особливістю правих екстремістських угруповань є те, що у своїй ідеологічній доктрині й обґрунтуванні методів політичної діяльності вони важливе місце відводять національному питанню, обстоюючи пріоритет, а то й “вищість” своєї нації.

Отже, політичний екстремізм є далеко неоднорідною політичною течією, яка має різноманітні напрями, часто в ідеологічному плані діаметрально протилежні.

Головними різновидами правого екстремізму є фашизм і неофашизм, а лівого - анархізм, та його різновиди: анархо- комунізм, анархо-синдикалізм і анархо-індивідуалізм.

Найбільш крайнім виявом політичного екстремізму є політичний тероризм.

Тероризм - це політична практика, одна з форм вирішення політичних завдань в основу якої покладено систему залякувань, провокацій, дестабілізації політичної ситуації в суспільстві шляхом застосування насильства.

Фашизм (походить від лат. fasio, італійського fascismo - зв’язка, об’єднання) - це правоекстремістський політичний рух, який виник у Західній Європі після Першої світової війни. Основною соціальною базою, на яку опиралися лідери фашистів, - були ветерани війни, декласовані елементи, які в результаті воєнних дій втратили свій колишній соціальний статус. На етапі свого зародження й початку функціонування фашисти вдало використовували деякі соціалістичні гасла, які ними поєднувалися з націоналізмом, що сприяло росту їх популярності у тогочасному західноєвропейському суспільстві, однак пізніше вони стали на захист інтересів великих промисловців. Першу фашистську організацію під назвою “Фаші ді комбаттіменто” (“Союз боротьби”) було створено в Італії у 1919 р. Беніто Муссоліні. Впродовж 1920-х - 1930-х рр. фашистські організації почали діяти у Німеччині, де лідер німецьких нацистів Адольф Гітлер вдало спекулював на вражених Версальським мирним договором національних почуттях німців, ускладненням економічної ситуації у Веймарській республіці. Важливу роль у посиленні німецького нацизму відіграли й реваншистські настрої в тогочасному середовищі військовиків, значна частина яких поділяла погляди фашистів щодо відродження військового потенціалу країни.

Ідеологія фашизму - це антидемократизм, расизм й антикомунізм. Її концептуальне обґрунтування базується на теорії нації як вищої й вічної реальності, яка ґрунтується на спільності крові. Одним зі своїх провідних завдань німецькі фашисти поставили збереження чистоти німецької крові й нації. Щодо інших націй, то ідеологи фашизму обґрунтували національну й расову теорію, згідно якої одні раси й нації ними вважались “вищими”, другі “нижчими”, й повинні були служити “вищій” нації, а “треті” взагалі підлягали тотальному знищенню, метою якого було створення “життєвого простору” для представників “арійської раси”.

Політичною формою фашистської держави став тоталітаризм, а держава була визначена відповідальною за долю нації як фізично, так і духовно.

Фашизм відіграв вирішальну роль у розв’язанні Другої світової війни, в якій зазнав повної поразки від країн антигітлерівської коаліції. Однак поразка у війні остаточно не зупинила розвитку фашизму. У країнах Західної Європи, а пізніше й Центральної та Східної виникли й почали свою діяльність неофашистські організації, які проповідують ті ж самі погляди, що і їх попередники фашисти, спираються на ту ж саму соціальну базу. У джерел відродження фашистських організацій, особливо у Німеччині, Італії та Австрії стали відомі діячі фашистського руху 1920-х - 1930-х років.

Анархізм (походить від грецьк. anarchia - безвладдя) - це ідейно-політична течія, яка проголосила своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною й добровільною асоціацією громадян.

Окремі ідеї анархізму присутні у працях античних і середньовічних філософів, але як політична течія він почав формуватися лише у 1840-х - 1870-х рр. в Європі. По своїй суті анархізм не є однотипною ідейно-політичною течією. Відповідно до базових відмінностей щодо питання досягнення задекларованих цілей у ньому виокремлюють три основних напрями: анархо-індивідуалізм, анархо-синдикалізм й анархо- комунізм.

В основу анархо-синдикалізму покладено вчення німецького мислителя М.

У зв’язку із загостренням класової боротьби та поширенням революційних настроїв серед робітників ідеї анархо-індивідуалізму були поступово витіснені концепцією анархо-комунізму ідеологами якої стали російські революціонери М.О. Бакунін та П.О. Кропоткін. В узагальненому вигляді їх ідеї можна звести до наступного:

- держава у будь-якій своїй формі є знаряддям гноблення широких верств суспільства, тому її потрібно ліквідувати;

- заперечувалася диктатура пролетаріату. Це ними обґрунтовувалося тим, що всі робітники не зможуть ні за ніяких умов бути диктатором, у зв’язку з цим диктатура пролетаріату поступово перетвориться у диктатуру меншості, яка буде відстоювати не загальнодержавні інтереси, а свої власні;

- робітники не повинні ні за яких умов брати участі як у парламентських виборах, так і в діяльності будь-яких представницьких органів, бо тим самим визнають владу буржуазії.

Анархо-синдикалізм ставить за мету знищення капіталістичного ладу за допомогою революційної боротьби професійних спілок. Враховуючи ту обставину, що провідною функцією держави є захист інтересів привілейованих верств суспільства, анархо-синдикалізм розглядав боротьбу з нею як головну складову процесу руйнування капіталістичного ладу, рушійною силою якого мали бути економічні організації робітників - професійні спілки, а не політичні - партії.

Таким чином, анархізм є далеко неоднорідною політичною течією, яка використовує різні ідеологічні підходи, що й знайшло свій вияв у різних його напрямах.

Основні категорії та поняття

Політична течія - це життєдіяльність певних політичних сил, які об’єднані в організаційні структури (партії, рухи) і мають систему вироблених ідейно-політичних поглядів, або певну доктрину суспільного розвитку.

Ідейно-політична доктрина - це ідейно-політична система, яка базується на своєрідних світоглядних і політичних принципах та орієнтує на розбудову певного суспільного ладу.

Лібералізм - традиційна політична течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи для індивідів у політичній, економічній та інших сферах суспільства.

Неолібералізм - сучасна політична течію, яка є різновидом традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувалась як відображення трансформації суспільства, від вільного підприємництва до державного регулювання економіки, інституціалізації нових форм державного втручання у суспільне життя зі збереженням класичних принципів демократії, вільної конкуренції та приватного підприємництва.

Консерватизм - політична ідеологія, що орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Комунізм - це суспільно-політична течія, яка ставила своєю метою встановлення суспільства, заснованого на єдиній загальнонародній власності на засоби виробництва його планомірному розвиткові, розподілі за потребами, забороні приватної власності.

Політичний екстремізм - це схильність до використання силових методів у політиці (часто радикальних).

Тероризм - це політична практика, одна з форм вирішення політичних завдань в основу якої покладено систему залякувань, провокацій, дестабілізації політичної ситуації в суспільстві шляхом застосування насильства.

Анархізм - це ідейно-політична течія, яка проголосила своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною й добровільною асоціацією громадян.

Запитання для перевірки знань

1. Що вплинуло на появу ідеологічного обгрунтування політики? Як це відображено в різних державах?

2. Охарактеризуйте лібералізм і неолібералізм. Що в них спільного, що відмінного?

3. Чому після Другої світової війни відбулося зближення між лібералами й консерваторами?

4.

5. Проаналізуйте основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі на сучасному етапі.

6. В чому полягає різниця між комунізмом і соціал- демократизмом?

7. Що являє собою політичний екстремізм?

8. Чому нині тероризм є глобальною проблемою людства і як можна подолати це явище?

9. Проаналізуйте основні ідеї політичні анархізму.

10. Чому фашизм і неофашизм є реакційними політичними ідеологіями?

Контрольно-тестові завдання

1. Яка соціально-політична доктрина обстоює вільне підприємництво, невтручання держави в економіку, визнає пріоритет прав людини, демократичні принципи формування державної влади? а) фашизм;

б) неофашизм; в) комунізм; г) лібералізм.

2. Фундатором лібералізму вважається: а) Е. Берк;

б) Дж. Локк; в) Т. Кампанелла; г) Т. Гобс.

3. Термін консерватизм в обіг ввів: а) Е. Берк; б) К. Меттерніх; в) Ф. де Шатобріан; г) Л. де Бональд.

4. Яка сучасна ідейно-політична доктрина має наступні ознаки: заміна реформістської моделі розвитку економіки монетаристською передбачає звільнення приватного підприємництва від надмірного державного втручання, заохочення подальшого розвитку ринкових відносин, приватного підприємництва; в політичній сфері стоять на позиції посилення елітарних тенденцій, підтримують принципи конституціоналізму, поділу влади, загального виборчого права, виступають за демократизацію політики й соціальних відносин; в соціальній сфері вони перебувають на платформі “жорсткої економіки”, виступають за скорочення соціальних витрат? а) неолібералізм; б) комунізм;

в) неоконсерватизм; г) соціал-демократизм.

5. Яка ідейно-політична доктрина сучасності характеризується наступними ознаками: збільшення регулюючої функції держави в суспільстві; держава гарантує громадянам не лише політичні, а й соціальні права; ринок регулюється органами держави, ведеться боротьба проти монополізації ринку; визнається доцільність партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх її рівнях? а) неолібералізм; б) неоконсерватизм;

в) соціал-демократизм; г) неофашизм.

6. Яка з сучасних суспільно-політичних течій заперечує існування держави й виступає за її знищення?

а) комунізм; б) анархізм; в) соціал-демократизм;

г) клерикалізм.

7. Як показала політична практика головна комуністична ідея - ідея соціальної рівності? а) була у повному обсязі реалізована; б) була частково реалізована;

в) не була реалізована через зовнішньополітичну ситуацію в світі; г) виявилась не тільки недосяжною, а й утопічною.

8. Який політичний режим встановлюється після приходу фашистів до влади? а) демократичний;

б) перехідний авторитарно-демократичний; в) авторитарний;

г) тоталітарний.

9. Яка українська політична партія входить до Соціалістичного Інтернаціоналу на сучасному етапі?

а) Соціалістична партія України; б) Комуністична партія України; в) жодна з діючих в Україні політичних партій;

г) Народно-демократична партія України.

10. Одним з основоположників якої сучасної ідейно- політичної доктрини був: Е. Бернштейн? а) комунізму;

б) соціал-демократизму; в) лібералізму; г) консерватизму.

Рекомендована література

1. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Шемшученка Ю. C., Бабкіна В. Д. - K., 1997.

2. Шляхтун Π. П. Політологія. - K., 2002.

3. Україна у міжнародних відносинах XX ст.: Навчальний посібник / За ред. Я. Й. Малика. - Львів, 2007.

4. Логвина В. Л. Політологія. - K., 2006.

5. Основи політології / За ред. Ф. Кирилюка. - K., 2005.

6. Політологія / За ред. В. Кременя, М. Горлача. - Харків, 2007.

7. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. - K.: Юрінком Інтер, 2007.

8. Рудич Ф. М. Політологія. - K., 2005.

9. Рудич Ф. М. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку. -K.:- Парламентське видавництво, 2006.

10. Політологія: Навчальний посібник для студентів всіх напрямів підготовки НУВГП / Ткаченко Г. І., Новічков Г. В., Циганчук A. C., Когут О. В., Шевчук Т. Є., Сталовєрова Г. В., Давидович C. H., Цецик Я. П. - Рівне: НУВГП. - 2008.

11. Будкін В. Тероризм - одна з глобальних проблем сучасності // Політика і час. - 2004. - № 9.