Класифікація біомів

7.2.1. Визначення біома

Уперше в біологічну літературу поняття «біом» для по­значення сукупності біоценозів територіальної одиниці (зони, області, регіону) увів Ф. Клементс (1916).

Основною ознакою біомів, завдяки якій їх можна роз­діляти, є життєва форма рослин (чагарники, трави, дерева, чагарнички), кліматичні та едафічні клімакси, а також його складові — едафічні клімакси, стадії розвитку рослинності, в яких можуть домінувати певні життєві форми, склад тва­ринного населення.

Можна собі уявити, що біом — великий тип біогеоценозів, який характеризується схожим характером рослинності і займає певні регіони планети. Біоми регулюються макрокліматом і, в першу чергу, кількістю опадів та температурою.

Біоми мають певну цілісність. Наприклад, між зонами листопадних лісів і степів розташована лісостепова зона, де трапляються біоми лісу та степу. При теперішньому кліматі на території лісостепу можуть бути стійкими обидва типи біогеоценозів. Ліс вимагає більшої кількості води, ніж степ, але лісовий ґрунт ефективніше утримує її, ніж степовий. Там, де вже існує ліс, у ґрунті затримується достатньо вологи для існування лісу. Там, де розташовується степ, — для розвит­ку лісу води виявляється недостатньо. При зміні вологості або температури відбувається поступова зміна межі лісу та степу. Посушливий ліс змінюється степом, а зволожений степ заростає лісом. Проте залишається широка смуга, де мозаїчно чергуються два типи екосистем. Навколоводні ді­лянки, балки, діброви виявляються залісненими, а ділянки з піщаним ґрунтом, схили, що добре прогріваються, покрива­ються степовою рослинністю. Характерний тип рослинності залежить від ґрунту та клімату і впливає на них, а також визначає практично весь склад угруповань, що розвиваються в тому або іншому місці.

Відповідно до розташування біомів вони мають величезне значення у продукції органічної речовини: забезпечують кру­гообіг речовини та перетворення енергії на планеті (рис. 7.1).

7.2.2. Наземні біоми

Тундра. Біом холодного вологого клімату, який харак­теризується негативними середньорічними температурами, кількістю опадів близько 200—300 мм на рік і, найчастіше, наявністю шару вічної мерзлоти. Виділяють арктичну зону, розташовану у високих широтах, та альпійську, розташовану у високогір’ях. Рослинність — низькорослі багаторічники: лишайники, мохи, трави та чагарнички.

Таблиця 7.2.

Біомаса та чиста первинна продукція основних біомів (у перерахунку на суху органічну речовину)

Тайга. Лісовий біом холодного клімату з довгою трива­лою багатосніжною зимою та кількістю опадів, що переви­щує випаровування.

Листопадний ліс. Ліси помірного поясу. Розвиваються в регіонах із помірно теплим літом і відносно м’якою зи­мою з морозами. Характерний рівномірний розподіл опадів, відсутність посух, перевищення опадів над випаровуванням. Восени в міру скорочення тривалості світлового дня відбу­вається листопад. Листопадні ліси відносно багаті видами, характеризуються складною вертикальною структурою (на­явністю декількох ярусів).

Степ. Територія трав’яної рослинності у напівпосушливій зоні помірного клімату. Найчисленніші трави — злаки та різнотрав’я, багато з них утворюють щільну дернину. Потен­ційне випаровування перевищує кількість опадів. Характерні багаті органічною речовиною ґрунти — чорноземи. Синоні­ми — прерія, пампа, вельд.

Савана. Тропічні злаково-деревні угруповання, що розви­ваються в областях зі стійким чергуванням сухого та вологого сезонів. Окремі дерева або масиви чагарників розкидані між відкритими трав’яними ділянками.

Пустеля. Достатньо різноманітна група біомів, розташо­вана в областях із вкрай посушливим кліматом або (у разі арктичної чи альпійської пустелі) вкрай низькими темпера­турами. Відомі піщані, кам’янисті, глинисті, солончакові та інші пустелі. Типовими для пустель є середньорічна кількість опадів менше 25 мм або умови, що забезпечують дуже швид­ке випаровування вологи.

Субтропічні ліси та чапараль. Твердолисті вічнозелені де­ревні та чагарникові зарості у середземноморському кліматі з м’якою дощовою зимою та посушливим літом. Характе­ризується значним накопиченням сухої деревини, багатим видовим складом травостою.

Сезонний тропічний ліс. Поширений в областях зі спекот- ним кліматом і великою кількістю опадів, причому опади розподілені протягом року нерівномірно, з наявністю сухого сезону. Надзвичайно багатий трав’янистими видами.

Вічнозелений дощовий ліс. Найбагатший біом, розташова­ний у регіонах із великою кількістю опадів (>2000 мм) і май­же постійною температурою (близько +26 °C).

7.2.3. Прісноводні біоми

Лентичні (стоячі) води. Калюжі, стариці, природні та штучні ставки, озера та водосховища. Умови життя визнача­ються у першу чергу глибиною (та освітленістю) і кількістю біогенів. Обмін біогенами та газами між поверхнею і глиби­ною часто утруднений.

Лотичні (текучі) води. Струмки, потоки та річки. Умови залежать від швидкості течії. Здатні переміщувати значні кількості води та інших неорганічних і органічних речо­вин, тісно пов’язані з навколишніми наземними екосис­темами.

Болота. Специфічні біоми, які по суті не є водоймами. Мають велику кількість органіки, розкладання якої уповіль­нюється внаслідок нестачі у воді кисню; в основному харак­терні для помірного та помірно холодного клімату.

7.2.4. Морські біоми

Пелагіаль. Відкритий океан і морські глибини далеко від узбережжя. Продуценти (у першу чергу фітопланктон) зо­середжені у відносно тонкому приповерхневому шарі води, куди легко проникає світло. Характерне безперервне опус­кання біогенів від поверхні на глибину.

Континентальний шельф. Прибережна зона морів і оке­анів, що сягає приблизно глибини 200 м. Багата видами та різноманітними морськими угрупованнями. Найрізноманіт­ніші екосистеми характерні для коралових рифів, що також відносяться до континентального шельфу. «Гарячі плями» різноманіття характерні і для великих глибин, наприклад для місць виходу в морську воду вулканічних газів («чорні курці» та інші феномени).

Зони апвелінгу. Відносно невеликі за площею зони океану, де відбувається підйом на поверхню глибинних вод, збага­чених біогенами. Здійснюють винятковий вплив на продук­тивність усього океану в цілому.

Естуарії. Зони змішування річкових і морських вод, що утворюються в морях навпроти гирл великих річок. Характе­ризуються значною кількістю органіки, яку виносять у моря річки, та постійними коливаннями солоності.

7.3.