Класифікація видів відчуттів

Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Прийнято розрізняти п'ять (за кількістю органів чуття) основних видів відчуттів: нюхові, смакові, дотикові, зорові, слухові. Така класифікація відчуттів за основними модальностям вважається точною, хоча й неостаточною.

Розглянемо систематичну класифікацію відчуттів, запропонована англійським фізіологом Ч. Шеррінгтоном (див. рис. 1). Розглядаючи найбільші та найсуттєвіші групи відчуттів, він поділив їх на три основні типи: (1) інтероцептивні; (2) пропріорецептивні;

(3) екстероцептивні.

Рис. 1. Класифікація основних видів відчуттів

Периферичні рецептори пропріорецептивної чутливості знаходяться у м'язах і суглобах (сухожиллях, в'язках) і називаються тільцями Паччині.

У сучасній фізіології і психофізіології роль пропріоцепції як аферентної основи рухів у тварин була детально вивчена А.А. Орбелі, П.К. Анохіним, а в людини - Н.О.Бернштейном.

Периферичні рецептори відчуття рівноваги розташовані у напівкруглих каналах внутрішнього вуха.

Третьою і найбільшою групою відчуттів є екстероцептивні відчуття. Вони доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, які пов'язують людину із навколишнім середовищем. Всю групу екстероцептивних відчуттів прийнято умовно розділяти на дві підгрупи: контактні й дистантні відчуття.

Контактні відчуття викликаються безпосереднім впливом об'єкту на органи чуття. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик. Дистантні відчуття відображають якості об'єктів, які знаходяться на деякій відстані від органів чуття, До таких відчуттів відносяться слух і зір.

Оскільки відчуття виникає в результаті впливу певного фізичного подразника на відповідний рецептор, то первинна класифікація відчуттів, розглянута нами, виходить із типу рецептора, який дає відчуття даної якості або «модальності». Проте, існують відчуття, які не можуть бути пов'язані з якою-небудь певною модальністю. Такі відчуття називають інтермодальними. До них відноситься, наприклад, вібраційна чутливість, яка пов'язує тактильно-моторну сферу із слуховою (див. рис. 1).

Відчуття вібрації - це чутливість до коливань, викливаних рухомим тілом. На думку більшості дослідників, вібраційне відчуття є проміжною, перехідною формою між тактильною і слуховою чутливістю. Зокрема, школа Л.Е. Комендантова вважає, що тактильно- вібраційна чутливість є однією з форм сприйняття звуку. При нормальному слуху чутливість особливо не виявляється, але при ураженні слухового органу ця її функція яскраво проявляється. Основне положення «слухової» теорії полягає в тому, що тактильне сприйняття звукової вібрації розуміється як дифузна звукова чутливість.

Особливе практичне значення вібраційна чутливість набуває при ураженнях зору і слуху. В житті глухих і сліпоглухонімих вона відіграє важливу роль. Сліпоглухонімі завдяки високо розвиненій вібраційній чутливості дізнавалися про наближення вантажівки та інших видів транспорту на великій відстані. Так само за допомогою вібраційного відчуття сліпоглухонімі дізнаються, коли до них у кімнату хто-небудь входить. Отже, відчуття, будучи найпростішим виглядом психічних процесів, насправді достатньо складні й повною мірою не вивчені.

Слід зазначити, що існують і інші підходи до класифікації відчуттів. Наприклад, генетичний підхід, запропонований англійським неврологом X. Хедом. Генетична класифікація дозволяє виділити два види чутливості: (1) протопатичну (примітивнішу, афектну, менш диференційовану й локалізовану), до якої відносяться такі органічні відчуття, як голод, спрага та ін.; (2) епікритичну (більш диференційовану, об'єктивуючу і раціональну), до якої відносять основні види відчуттів людини. Епікритична чутливість молодша в генетичному плані, вона здійснює контроль за протопатичною чутливістю (рис. 2).

Рис. 2. Генетична класифікація відчуттів

Відомий психолог Б.М. Теплов, розглядаючи види відчуттів, поділяв усі рецептори на дві великі групи: (1) екстероцептори (зовнішні рецептори), розташовані на поверхні тіла або близько до неї і доступні впливу зовнішніх подразників; (2) інтероцептори (внутрішні рецептори), розташовані в глибині тканин, наприклад, м'язів або на поверхні внутрішніх органів.

Групу відчуттів, номінованих «пропріорецептивними

відчуттями», Б.М. Теплов розглядав як внутрішні відчуття.

Усі відчуття можуть бути охарактеризовані з точки зору їх властивостей. Причому властивості можуть бути не лише специфічними, але й загальними для всіх видів відчуття. До основних властивостей відчуттів відносять такі: якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація, абсолютний поріг чутливості, відносний поріг чутливості.

Якість - це властивість, що характеризує основну інформацію, яка відображається даним відчуттям, відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду відчуттів. Наприклад, смакові відчуття надають інформацію про деякі хімічні характеристики предмета: солодкий або кислий, гіркий або солоний. Нюх теж надає інформацію про хімічні характеристики об'єкта, але іншого роду: квітковий запах, запах мигдаля, запах сірководня та ін. (див.

Часто, коли говорять про якість відчуттів, мають на увазі модальність відчуттів, оскільки саме модальність відображає основну якість відповідного відчуття.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою; вона залежить від сили дії подразника і функціонального стану рецептора, що визначає міру готовності рецептора виконувати свої функції.

Наприклад, якщо у вас нежить, то інтенсивність сприйнятих запахів може бути спотворена.

Тривалість відчуття - це його часова характеристика. Вона також визначається функціональним станом органу чуття, але, головним чином, - часом впливу подразника та його інтенсивністю. У відчуттів існує латентний (прихований) період. При дії подразника на органи чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час. Латентний період різних видів відчуттів різний. Наприклад, для тактильних відчуттів він складає 130 мс, для больових - 370 мс, а для смакових - усього 50 мс.

Відчуття не виникає одночасно з початком впливу подразника і не зникає одночасно з припиненням його дії. Ця інерція відчуттів виявляється в післядії. Зорове відчуття, наприклад, володіє деякою інерцією і зникає не відразу після припинення дії подразника, що викликав відчуття. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу. Розрізняють позитивні та негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ відповідає первинному роздратуванню, полягає в збереженні сліду подразника тієї ж якості, що й впливаючий подразник.

Негативний послідовний образ полягає у виникненні якості відчуття, протилежного до якості впливаючого подразника. Наприклад, світло -темнота, тягар - легкість, тепло - холод та ін.

Виникнення негативних послідовних образів пояснюється зменшенням чутливості даного рецептора до певного впливу.

Для відчуттів характерна просторова локалізація подразника.

Рис. 3. Загальна структура основних властивостей відчуттів

Аналіз, здійснюваний рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі, тобто ми можемо сказати, звідки падає світло, йде тепло або на яку ділянку тіла впливає подразник.

Всі вищеописані властивості в тій або іншій мірі відображають якісні характеристики відчуттів. Проте, не менш важливе значення мають кількісні параметри основних характеристик відчуттів, по- іншому кажучи, міра чутливості.

4.