Природні ресурси, їх класифікація та економічна оцінка

Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

В економічній літературі існують розбіжності у визначенні по­нять «природні ресурси» і «природні умови», які обумовлені конк­ретними цілями досліджень, що ставили перед собою автори.

За своєю матеріальною сутністю природні ресурси вважають­ся частиною географічного середовища. Це — сукупність природ­них умов існування та діяльності людей. Вони належать до ком­понентів природи, а відтак їх розподіл на Землі та концентрація в її надрах визначаються природними закономірностями. У розу­мінні О. О. Мінца природні ресурси — «тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності».

Деякі екологи і природознавці ототожнюють природні умови і ресурси, відносячи до них рельєф, геологічну будову та інші компоненти навколишнього середовища. М. Ф. Реймерс пише, що природні ресурси — це природні об’єкти і явища, що викорис­товуються в теперішньому і майбутньому для прямого і непрямо­го споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, від­творенню трудових ресурсів, підтримці умов існування людини, підвищенню якості життя, в тому числі феномени природи. Він говорить про природні ресурси як про тіла і сили природи (при­родні блага), суспільна корисність яких позитивно або негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини.

Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися по­за природними умовами, що є їх природно-історичною базою: для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Через це природні ресурси виражають собою соціальну значимість і корисність природи, її здатність задовольняти по­треби людини, представляють складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у ча­сі та просторі, будучи точкою стику людського суспільства і природи, сферою прикладання його розуму і сил.

Таким чином, природні умови і природні ресурси як поняття мають двоїстий характер. І тому представники географічної нау­ки підкреслюють, що «це категорії не природні, а суспільні, го­ловним чином економічні». І. В. Комар під природними ресурса­ми в їх сукупності зі всіма природними умовами розуміє весь навколишній світ щодо людського суспільства.

За своєю економічною сутністю природні ресурси мають спо­живну вартість. їх придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масштаби та способи використання визначаються суспільними потребами.

Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постій­но споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення процес праці, зв’язаний з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, по­винен бути безперервним. Цей процес здійснюється у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

Природні ресурси є категорією історичною. У процесі суспі­льного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосу­вання, відбувається зміна пріоритетів у використанні та їхнього впливу на економіку.

Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю людини, що нерідко при­зводить до негативних суспільних явищ, завдаючи природі вели­кої шкоди. А відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це — використання природних ресурсів, а з другого, — вплив на довкілля і необхідність рахува­тися з природоохоронними процесами.

Важливим завданням економістів є складання балансу між гос­подарськими потребами суспільства та природними можливостя­ми їх задоволення.

У зв’язку з викладеним вище концептуальним підходом до змісту поняття природних ресурсів необхідно визначити шляхи їх наукової класифікації. Існують різні підходи до класифікації природних ресурсів. В основі природних класифікацій знахо­дяться відмінності природних ресурсів за генезисом і належністю до тих чи інших компонентів і сил природи. Оскільки природні ресурси — це природні тіла, компоненти географічної оболонки Землі, вони мають природну класифікацію. А тому виходячи з належності, відношення до природних систем, а також розмі­щення, природні ресурси поділяються на такі групи:

1) за ознакою належності до природних систем: космічні (проміння, метеорити), планетарні (геліоенергія, гравітаційна енер­гія), ресурси Землі (атмосфера, гідросфера, літосфера );

2) за відношенням до природних систем: елементи природних систем (мінерали, ґрунти, види рослин і тварин тощо) та результати їх функціонування (поліпшення родючості ґрунтів, приріст біологіч­ної маси, зростання поголів’я та маси тварин тощо). Проте останні важко віднести до чисто природної класифікації, оскільки вони по­казують результати взаємодії природи з суспільством;

3) за видом і тривалістю кругообігу: у довготривалому кру­гообігу (космічний, геологічний) і в короткотривалому (біологіч­ний кругообіг води);

4) за характером розміщення на поверхні землі: відносно рів­номірно розподілені (атмосфера, біосфера) та зосереджені (гідро­сфера, літосфера та їх елементи);

5) за можливістю переміщення по території: такі природні ресурси, що переміщуються природно (повітряні маси, вода, тва­рини), та такі, що не переміщуються (рослинні);

6) за видами: мінеральні, кліматичні, водні, земельні, лісові, рекреаційні тощо.

Природна класифікація не показує місця тієї чи іншої групи природних ресурсів в процесі суспільного відтворення. Довгий час природні ресурси вивчалися переважно природничими нау­ками, тому їх класифікація була заснована на таких критеріях, як форма природних речовин, їх розміщення, ступінь вивченості, характер і вміст у них корисного компоненту і т.п. Тільки в силу порушення екологічної рівноваги природні ресурси стали об’єк­том вивчення економіки, у зв’язку з чим з’явилася потреба у кла­сифікації природних ресурсів й за критерієм господарського ви­користання.

1) за територіальною належністю', світові (глобальні) та національні (зв’язані з певною територією);

2) за вичерпністю', вичерпні і невичерпні.

Вичерпні природні ресурси — це ресурси, які при їх видобут­ку і використанні не відтворюються природою або відновлюють­ся в терміни, значно більші у порівнянні із швидкістю їх викорис­тання. До відтворюваних ресурсів належать ґрунти, рослинність, тваринний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад, со­лі, що осідають в озерах і морських лагунах, тощо. Вони можуть відтворюватися в природних процесах і підтримуватися у деякій постійній кількості, визначеній рівнем їх щорічного відтворення і споживання. В свою чергу вони діляться на відтворювані і невід- творювані. До невідтворюваних ресурсів належать багатства надр (горючі копалини, металічні та неметалічні корисні копалини). Використання цих ресурсів можливе тільки один раз, і воно не­минуче призводить до виснаження їх запасів. Поповнення цих запасів неможливе, оскільки відсутні умови, в яких вони виникли багато мільйонів років назад, або відбувається дуже повільно. При додержанні принципів сталого розвитку ресурси надр мо­жуть використовуватися людиною нескінченно.

Природні ресурси, існування яких необмежене часом, назива­ються невичерпними. При будь-якому інтенсивному споживанні їх кількість не зменшується, або зменшується настільки мало, що ця величина на практиці ігнорується. До невичерпних природних ресурсів відносяться кліматичні і гідрологічні, сонячна енергія, дощові опади, кінетична енергія вітру і морського прибою, потен­ційна енергія рік і морських припливів, вода як речовина і засіб транспортування;

3) за поновленням', поновлювальні (біологічні), частково по­новлювальні або ті, що залучаються у повторне використання (сировинні), непоновлювальні (горючі копалини). До поновлюва­льних ресурсів відносяться біологічні ресурси, поновленість яких в часі залежить від тривалості їх життєвого циклу (злакові куль­тури — 6—12 місяців, ліси — 70—100 років тощо).

До групи частково поновлювальних природних ресурсів на­лежать торф, самосадні солі, грунти, ресурси деревини, темпи поновлення яких значно відстають від темпів експлуатації.

Непоновлювальні природні ресурси — це природні ресурси, що не самовідновлюються після їх використання або відновлю­ються протягом дуже тривалого часу. До них належить більшість корисних копалин (рудні, нафта, природні горючі гази, вугілля, горючі сланці, ядерна енергія поділу урану та термоядерна, міне­ральні та будівельні матеріали тощо);

4) за напрямом використання: паливно-енергетичні, мінера­льно-сировинні, продовольчі та ін.;

5) за рівнем вивченості', прогнозні, виявлені, детально вивчені;

6) за можливістю використання', недоступні, резервні, мож­ливі для використання й ті, що використовуються;

7) за характером використання', одноцільового (сировинні) та багатоцільового використання (лісові, водні, земельні);

8) за якістю: кожний вид природних ресурсів поділяється за класами, групами, типами та іншими класифікаційними одиницями;

9) за впливом виробництва: зазнають шкідливого впливу (біо­логічні), зазнають невеликого впливу (гідросфера, атмосфера, пове­рхня літосфери), не зазнають впливу (глибинна частина літосфери).

За можливістю залучення до господарського обігу природні ресурси можна поділити на можливі для експлуатації (дійсні) та потенційні. До можливих для експлуатації належать ресурси верх­ньої оболонки Землі та енергії Сонця, а до потенційних належать ресурси космосу та морських глибин.

Потенційні ресурси хоча й наявні, але не використовуються внаслідок недостатнього рівня розвитку техніки, нерозробленості технології або економічної неефективності. Нерідко існування таких ресурсів має прогнозний і навіть імовірний характер.

До потенційних природних ресурсів належать, по-перше, еле­менти природи, що знаходяться на стадії вивчення або підготов­ки до промислової експлуатації (освоєння), що є першим етапом залучення природних ресурсів до господарського обігу, приве­дення їх у такий стан, при якому стає можливою їх експлуатація (наприклад, розвідані родовища корисних копалин); по-друге, природні ресурси, що не можуть використовуватись у господарст­ві через неможливість вивезення їх з місця видобутку.

У господарському відношенні можливі для експлуатації при­родні ресурси поділяються на чотири групи:

1) зовнішні — енергія Сонця, гравітаційна енергія;

2) поверхні Землі, що в свою чергу поділяються на ресурси фізичного середовища (поверхні літосфери та гідросфери) та біо­логічні (наземні, водні, ґрунтові);

3) земних глибин — мінерально-сировинні та паливно-енер­гетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на матеріальні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

За рівнем необхідності для життя людини природні ресурси поділяються на вкрай необхідні (повітря, вода, їжа) і відносно байдужі.

У зв’язку з інтенсивним використанням природних ресурсів, їх виснаженням і деградацією вони стають предметом все біль­шого вивчення багатьох галузей науки: економіки, екології, гео­графії, геології тощо. Комплексність використання природних ресурсів визначає можливість і необхідність варіантного підходу до їх використання. Вибір варіанта, хоч і заснований на всебіч­ному врахуванні природних властивостей ресурсів, але визнача­ється також соціально-економічними і технічними факторами — загальними і локальними.

4.2.