ВІРУВАННЯ ХЕРСОНЕСИТІВ ТА ЗМІНИ У ЇХНІЙ СВІДОМОСТІ ЗА ПІЗНЬОАНТИЧНОЇ ДОБИ

Херсонес Таврійський був заснований у 422/421 рр. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської — могутнього міста-держа- ви, розташованого на південному узбережжі Чорного моря, що була колонією дорійського міста Мегари.

На той час, коли гераклеоти вирішили вивести власну коло­нію, куди могла б переселитися надлишкова частина її грома­дян, іонійськими колоністами на північному узбережжі Понту Евксинського вже були опановані практично всі зручні для зем­леробства, промислів і торгівлі місця. Крім того, у північно- причорноморських степах склалося потужне Скіфське царство, селитися поруч з яким було для невеликої купки першопо- селенців небезпечно. Південне ж узбережжя Криму, захищене горами від північних вітрів та кочовиків, заселяли таври, відо­мі людськими жертвоприношеннями. Вони зустрічали греків украй непривітно.

Ці обставини, а також міркування щодо зручності мор­ських шляхів сполучення з іншими грецькими полісами Пів­нічно-Західного та Північно-Східного Причорномор’я, й зу­мовили заснування колонії гераклеотів на віддаленій пери­ферії скіфських і таврських володінь, на місці сучасного Се­вастополя — в районі, малопридатному для хліборобства, але зручному для виноградарства й рибальства. До того ж тут були зручні бухти для стоянки кораблів, які здійснювали пла­вання навколо Криму.

Останніми роками, головно завдяки дослідженням М. Золо- тарьова, з’ясовано, що на місці історичного Херсонеса існува­ло якесь невеличке давньогрецьке поселення другої половини VI—V ст. до н. е. У складі його мешканців переважали герак­леоти, але були і греки іонійського походження, також вихідці __ 180

І зпівденнопричорноморських міст. Вони керувалися виборни- ! ми органами управління, очевидно, жили переважно з рибаль- ^! ства та рибосоління, поєднуючи цей промисел із сільськогос­подарською працею та обслуговуванням кораблів, що плавали вздовж кримського узбережжя.

Як греки, мешканці Херсонеса впродовж всієї його історії вшановували загальноеллінських богів. Так, присяга, яку скла­дали херсонесити на вірність своєму місту-державі (відомий нам її текст був вибитий на камені на початку III ст. до н. е.), почи­налася словами:

Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією і укріпленими пунктами херсонесців.

Отже, маємо припускати, що на державному рівні найша- нованішими були саме названі чотири боги. Але реально, на рівні масової релігійно-міфологічної свідомості, ситуація ви­давалася значно складнішою. Виразні сліди поширення в Херсонесі культів Зевса та Геї відсутні. Очевидно, їхні імена в цьому тексті мали дещо метафоричне значення: Зевс — це Небо, а Гея — Земля.

Так само маємо сказати і про Геліоса (Сонце), але зображен­ня його (на квадризі) відомі вже на перших серіях херсонеських монет. До того ж на V ст. до н. е. в еллінському світі стало за­гальновизнаним ототожнення Геліоса з Аполлоном, культ яко­го в Херсонесі широко засвідчується джерелами. Ще важливіше, провідне, місце у херсонеському пантеоні займає образ згаданої у тексті присяги Діви (Партенос), тобто Артеміди, сестри Апол­лона. Впродовж усієї історії давнього Херсонеса, до утверджен­ня там християнства, саме Артеміда вважалася покровителькою Херсонеса Таврійського і всієї Тавріки.

Вище вже йшлося про давню, глибоку еллінську традицію, яка пов’язувала Артеміду, а також Іфігенію з Орестом та Піла- дом з Таврікою. Це, поза сумнівом, відповідало тому відомому факту, що таври, автохтонні мешканці вкритого лісами перед- гірського та гірського Криму з його південним узбережжям, вклонялися як своєму головному божеству саме Богині-Діві, володарці дикої природи — головно ж гірських лісів та звірів. Все це пасувало до архаїчного образу грецької Артеміди. От­же, добре знаючи власні міфи про зв’язок Артеміди з Таврікою та риси головного божества таврів, колоністи — засновники Херсонеса — мали всі підстави вважати саме цю богиню покро­вителькою землі, де вони засновували новий поліс, а відтак і власної полісної громади.

На честь Артеміди в Херсонесі, на пагорбі над входом до міського порту, був споруджений величний храм, де містилася її статуя. Вона зображала богиню у вигляді юної мисливиці в короткому хітоні, з луком та сагайдаком зі стрілами, у супро­воді лані. У такому вигляді вона була відтворена на херсоне- ських монетах. Цей образ іде від статуї кінця V ст. до н. е. скульптора Стронгіліона і дійшов до нашого часу в римській копії — «Артеміди Версальської», яка зберігається в Дуврі. На честь Артеміди-Діви в Херсонесі влаштовувалися загальнодер­жавні свята — Парфенії.

В околицях Херсонеса, на сучасному мисі Фіолент, де роз­міщувалися сільськогосподарські наділи херсонеситів (клери), в античні часи стояв ще один храм Діви. За переказом, можли­во, саме в ньому Артеміді служила Іфігенія.

Як покровителька і захисниця Херсонеса Артеміда, або про­сто Діва (Партенос), часто зображалася на монетах з короною у вигляді башти. Це мало підкреслити її могутність і владу над містом. Згодом вона була навіть проголошена царицею Херсо­неса, а його громадяни певний час вели літочислення за рока­ми її царювання. В офіційних документах міста читаємо такі вислови: «Так постановлено Радою та Народом у царювання Діви»; «Приклали печатки у першому ряду: Богиня цариця Діва...».

Один з написів III ст. до н. е. висловлював вдячність Діві: «...за надану (допомогу) народ херсонеський..., врятований че­рез неї (від великої небезпеки), і тепер, коли відправилися меш­канці (міста) з дітьми (та жінками) на несення Діоніса... (і на­пад) здійснили несподівано (сусідні) варвари...».

Інший напис є надзвичайно цінною згадкою про херсон­ського історика III ст. до н. е. Сіріска, який, між іншим, описав «явлення Діви». За свої твори він був вшанований золотим вінком під час святкування Діонісій, а плиту з написом про це було вирішено «встановити у притворі храму Діви».

Поряд з Артемідою-Дівою херсонесити вшановували також її брата-близнюка Аполлона. Його (як і Артеміди) ревними прихильниками були іонійці-делосці, батьківщина яких вважа­лася місцем народження цієї пари.

Але треба визнати, що в Херсонесі культ Аполлона був не таким поширеним, як у заснованих іонійцями-мілетянами ко­лоніях Північно-Західного Причорномор’я (зокрема в Ольвії) та на Боспорі. Переважна більшість херсонеситів була дорій­ського походження, а дорійці, як відомо, не приділяли цьому богові такої великої уваги, як іонійці.

Інша справа — Діоніс. Його культ у Херсонесі відігравав надзвичайно важливу роль, що не в останню чергу було пов’я­зане з виноградарською та виноробською спеціалізацією меш­канців міста. Херсонеське вино (як про це свідчать знахідки амфор цього міста) масово надходило до Тіри, Ольвії, Керкіні- тиди, Пантікапея та Танаїса, звідки поширювалося серед вар­варських народів Північного Причорномор’я та Приазов’я. Отже, добробут херсонеситів тримався на експорті вина так само, як ольвіополітів та боспорян — на експорті збіжжя, що забезпечувало особливе місце культу його бога.

Культ Діоніса засвідчується відповідними написами та скульптурними зображеннями, що походять з Херсонеса. Се­ред останніх варто згадати вирізьблені з мармуру голову ста­туї юного Діоніса та його (з почтом та відповідною рослинною символікою) зображення на плитах саркофага, що може по­бічно свідчити про поширеність серед мешканців міста і орфіч- них уявлень про Діоніса як бога, що дарує посмертне блажен­ство. Наявність орфічних товариств в Ольвії доведена докумен­тально. Тим природніше припускати їх існування у винороб- ському Херсонесі, де одним із найважливіших свят були Діонісії.

Крім названих богів, херсонесити вшановували й інших, зок­рема — Афродіту. В місті було знайдено її мармурову стату­етку, а також викладену з різнокольорової морської гальки мозаїку підлоги, де бачимо оголених гетеру та цю богиню з її атрибутом — голубом. Але основним регіоном вшанування Аф- родіти в Північному Причорномор’ї був Боспор. Поряд із нею херсонесити віддавали шану Афіні, чия статуя IV ст. до н. е. знайдена на території міста. Відомі її зображення і на світильнику пізньоримської доби. В Херсонесі ця богиня не мала такого великого значення, як в Tipi або Ольвії, але вона була оточена більшою повагою, ніж на Боспорі. Херсонесити вклонялися й іншим давньогрецьким божествам (Зевсу, Гері, Посейдону, Гермесу тощо), однак їхнє значення було меншим, ніж тих, про яких йшлося вище.

Серед давньогрецьких героїв у херсонеситів особливо попу­лярним був Геракл. Це й не дивно, оскільки Геракл був най- 183 улюбленішим героєм саме дорійців, тоді як іонійці ольвіополі- ти, тіряни та боспоряни віддавали перевагу Ахіллу. Про культ Геракла маємо численні свідчення. Згадаймо хоча б про знай­дений його могутній торс роботи III ст. до н. е. та мармурову плиту саркофага III ст., на якій зображено три його подвиго центральній частині композиції герой виводить з Аїда триго­лового страшного пса Кербера, позаду — бики Геріона, а пра­воруч — дерево з золотими яблуками Гесперід. Імовірно, що на трьох інших плитах, які не збереглися, мали бути зображені по три на кожній (разом — 12) подвиги Геракла.

Вшановувалося громадянами міста також досить абстракт­не місцеве божество Херсонас — персоніфікація полісної гро­мади. Подібне ми бачили і в Ольвії.

Як і в усьому античному світі, зокрема в містах Північного Причорномор’я, в елліністичні часи та з переходом до римської доби в релігійній свідомості херсонеситів відбуваються суттєві зміни. Підвищується увага до східних культів, символіки світла, проблем потойбічного життя; в місті з’являються римські вій­ськові культи. Але і протягом всієї доби римського панування в Херсонесі зберігався традиційний міський пантеон.

Тут спадкоємність у релігійно-культурному житті між пе­ріодами класики й еллінізму та римською добою просте­жується виразніше, ніж в Ольвії і Tipi, оскільки, по-перше, Херсонесу пощастило уникнути варварського розгрому (якого міста Північно-Західного Причорномор’я зазнали в середині І ст. до н. е. з боку гетів) і, по-друге, його мешканці (порівняно з ольвіополітами й тірянами, тим більше — бос- порянами) завжди були у досить відчужених взаєминах з навколишніми варварами.

І в елліністично-римські часи на чолі херсонеського пан­теону стояла богиня Діва, яка поєднувала риси Артемідита Іфігенії і широко популярної в античному світі останніх сто­літь до н. е. Тіхе. Діва вважалася покровителькою і захисницею міста. З нею було тісно пов’язане божество Херсонас. Крім них, ушановувалися такі загальногрецькі боги, як Діоніс, Афроді- та, Зевс та ін. Але з межі ер спостерігається певний занепад офіційних культів Аполлона, Геракла і Діоскурів.

Зворотним боком таких зрушень було поширення кола при­ватних культів, які справлялися не всією полісною громадою, а окремими сім’ями та релігійними гуртками. Вони пов’язува­лися здебільшого із вшануванням іноземних божеств. Серед них, поряд з уже давно відомою Кібелою, зростає популярність Ізіди та Мітри, поширюється вшанування фракійсько-фрігій­ського Діоніса-Сабазія. Під час розкопок міста й некрополя були знайдені їхні статуетки, рельєфні зображення та присвя­чені їм написи.

З римськими військами (які вперше з’явилися у місті в сере­дині 60-х років І ст. з метою надання херсонеситам допомоги проти тиску з боку кримських скіфів) поширюються імперсько- військові культи Юпітера Кращого Найвеличнішого та фра­кійського бога-вершника, якому були віддані здебільшого сол­дати балкано-дунайського походження. Великою повагою вій­ськових був оточений і Мітра, який дедалі більше набував рис солярного бога — Непереможного Сонця, а відтак синкрети- зувався з Геліосом-Аполлоном.

У11—111 ст. римські гарнізони стояли вже у багатьох місцях Південно-Західного Криму та південного узбережжя півостро­ва. В цих укріплених пунктах військові справляли свої релігійні культи. Однією з таких найпотужніших фортець був Харакс на мисі Ай-Тодор, між сучасними Алупкою та Ялтою. На його території, як і в Херсонесі, Ольвії й Tipi, знайдений невелич­кий мармуровий рельєф із зображенням фракійського бога- вершника.

Нещодавно величне римське святилище на території Балак- лави (де за тих часів також стояв досить значний римський гар­нізон) було досліджене О. Савельою та інтерпретоване цим ученим разом з В. Зубарем. Особовий склад гарнізону, як вид­но за матеріалами розкопок, особливо вшановував Юпітера (на честь якого цей храм і було споруджено) та Геркулеса, а також Вулкана. Тут знайдені присвячені їм написи і вівтарі, а до того ж статуя бога, яка, за іконографією, найбільше нагадує кла­сичні зображення Аполлона. Отже, очевидно, що в цьому храмі вшановували і Аполлона, а, не виключено, і його сестру Діву Артеміду-Діану, покровительку Херсонеса та Кримських гір, які починаються якраз трохи східніше сучасної Балаклави. Як зазначалося, святилище Діви мало міститися також неподалік від Балаклави — трохи на захід від неї, на мисі Фіолент.

При розгляді поховальних комплексів Херсонеса зміни особливо помітні на межі елліністичних та римських часів, тоб­то на межі ер. Для перших століть н. е., як зазначає В. Зубар, характерною стає особлива турбота про потойбічну долю по­мерлих. Це було пов’язане з розробкою та поглибленням віри в безсмертя душі за умов синкретизації різноманітних антич­них (зокрема — орфічних) та східних (мітраїстичних, осірістич- них тощо) уявлень стосовно цього. За таких умов поширюєть­ся і культ божественних сил, що мають забезпечувати благу долю покійного у потойбічному світі.

Все це спричинює масове спорудження за стінами Херсоне­са дорогих склепів та гробниць. Сюжети розписів їхніх стін (зокрема — генії потойбічного життя, що переносять душу по­мерлого в загробний світ) та велика кількість супроводжуваль­ного інвентаря магічного призначення засвідчуюсь акцентацію _____________ 185

уваги на долі душі після смерті. Так, зокрема, різко зростає кількість у поховальних спорудах світильників. Загальновідо­мо, що образ та символіка світла, яке сяє крізь тьму, стає особ­ливо популярним в масовій релігійній свідомості мешканців східних провінцій Римської імперії з межі ер.

Новим моментом у релігійному житті Херсонеса перших століть н. е. стало поширення культу «Бога Найвищого», який не мав певних імен та визначень. Його конституювання було пов’язане з синкретизацією образів голів грецького та римсь­кого пантеонів, Зевса і Юпітера (в образі Юпітера Кращого Найвеличнішого — покровителя Римської імперії), що ототож­нювалися з таємничими верховними божествами східних ре­лігій, серед яких особливу роль вже у ті часи відігравав «єди­ний» іудейський Ягве. Як про те піде мова далі, присутність іудеїв на Боспорі надійно засвідчується з початку І ст. і їхній значний ідейний вплив на релігійну свідомість боспорян перших століть н. е. сумнівів не викликає. Отже, цілком імовірно, щой у Херсонесі римських часів такі впливи могли мати місце.

У багатьох херсонеських, як і малоазійських та боспор- ських, написах III ст. часто трапляється присвята «Богу» без будь-яких визначень. Відомі також присвяти Богу Заступнику, Богу Справедливому, Богу Найвищому. Ці епітети відзначали певні риси абстрактного божества, яке вже не мало ніякого конкретного імені.

До речі, увага до таких властивостей божества, як «рятів­ник» та «заступник» у Причорномор’ї та балкансько-дунайсь- ких провінціях III ст. мала значно посилитися у зв’язку зі спу­стошувальною навалою поліетнічного конгломерату (карпи, гети, сармати, готи, гепіди, герули, алани тощо) варварських народів півдня Східної Європи, яку з середини цього століття Рим та Боспорське царство вже були нездатними стримувати. Ольвія, Тіра, деякі інші припонтійські міста були захоплені і майже знищені. За таких умов увага до питань життя і смерті, потойбічної долі душі, допомоги сакральних сил в нещасті де­далі більше актуалізовувалися. Херсонесу пощастило уникну­ти розгрому і в ці буремні часи, але, поза сумнівом, настрої невпевненості й стурбованості щодо земної та потойбічної долі поширювалися і серед його громадян.

Згадані вище присвяти абстрактному Богу ще немає підстав пов’язувати з християнською (або іудейською) свідомістю як такою. Але в них, як і в тогочасних християнських текстах, ви­разно висвітлюється загальний для всієї пізньої античності потяг до монотеїзму — через синкретизацію богів різних на­родів.

За умов релігійних пошуків перших століть н. е. образи Бога Найвеличнішого, Бога Заступника та Бога Рятівника (Сотера) 186

тісно перепліталися та зливалися в образ Бога як такого. Іудей­ство впливало на цей процес, але такий Бог, на відміну від Ягве, не мав рис національного, саме давньоєврейського, бога. І сто­совно різних аспектів релігійного життя, тим більше у різних місцевостях, образ абстрактного пізньоантичного космополі­тичного Бога перегукувався з різними богами язичницької доби.

Так, в аспекті заупокійного культу в свідомості херсонеситів образ цього бога складався з рис Діоніса-Сабазія та, очевид­но, світозарного Мітри. Поховальний обряд поєднував орфіко- діонісійські та малоазійсько-мітраїстичні риси, і відповідні символи незабаром увійшли (як по всій Римсько-Візантійській імперії, так і власне у Херсонесі-Херсоні) в християнську об­разність та обрядовість: свічки, причащання червоним вином, символи виноградної лози з гроном, чаші тощо.

Як і в християнстві, у синкретичних віруваннях мешканців причорноморських міст III ст. єдність і водночас нетотожність Бога Найвищого та Бога Рятівника могли осмислюватися через ідеє-образи «батька» та «сина». Власне грецькими їх прототи­пами мали б бути Зевс та Діоніс (юний бог, що невинно по­страждав і відродився). Але на Балканах, у Малій Азії та в усьо­му Причорномор’ї вони однаково ототожнювалися із Сабазієм. Так само легко вони контамінувалися з іншими, зокрема — негрецького походження — богами.

Усе це призводило до надзвичайної релігійно-міфологічної плутанини та спроб її подолання різноманітними міфопоетич- ними (гностики), філософськими (неоплатоніки) та релігійни­ми, теологічними (християни, починаючи принаймні з Орігена, тобто з першої половини III ст.) засобами. Це поєднувалося з містично-есхатологічними настроями та часто-густо (особли­во гностики, герметисти, іудейські прото-кабалісти) з захоп­леннями магією, астрологією та алхімією.

Зрозуміло, що Херсонес та міста Боспору III ст. були відда­леною периферією східносередземноморського центру того­часних духовних пошуків. Але археологічні матеріали перекон­ливо свідчать, що й вони не залишались осторонь від нього. Йдеться як про кристалізацію образу Бога Найвищого з відпо­відним набором епітетів, Бога Рятівника як посередника між останнім та світом людей, Великою Богинею, образ якої по­єднував риси богинь-заступниць — Деметри, Кібели, Ізіди тощо, а також персоніфікацію темної, злої сили (на зразок зороастрійського Ахрімана чи пов’язаного з ним іудейсько- християнського Сатани). Відомі були і деякі магічно-астро­логічні символи та пов’язані з ними уявлення єгипетсько-близь­косхідного походження, про що свідчать знахідки в Херсонесі, як і на Боспорі та в Tipi (про що вже йшлося) так званих «аб- расакс-гем».

Отже, незважаючи на відносно пізнє залучення херсоне- ситів до християнської віри (окремі християни-засланці, як третій римський першосвяіценик Климент, опинялися тут і ра­ніше, але скільки-небудь міцні позиції церква здобуває в Хер­сонесі -Херсоні лише з 325 р.), духовні передумови її сприйнят­тя, так само як і на Боспорі, визрівали тут упродовж усієї пер­шої третини І тис. н. е.