§ 5. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини виникають, розвиваються та припи­няються не самі по собі, а завдяки певним обставинам, факторам, які називають передумовами.

В юридичній літературі ці передумови поділяють на кілька груп.

Із точки зору права найбільше значення мають саме остан­ні - юридико-фактичні передумови, тобто наявність певних юри­дичних фактів.

Юридичні факти в сімейному праві - це реальні життєві об­ставини, які згідно з чинним сімейним законодавством є підста­вами виникнення, зміни чи припинення сімейних правовідносин.

Як незмінне явище об’єктивної та правової реальності юри­дичні факти мають наступну низку ознак:

- конкретність та індивідуальність, оскільки вони стосу­ються конкретних суб’єктів і мають конкретний соціальний та правовий зміст, відбуваються у певному місці у конкретний мо­мент часу;

- інформаційність, адже юридичні факти містять у собі ін­формацію про стан суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання; юридичними фактами визнаються лише такі обставини, котрі прямо чи опосередковано стосуються прав та інтересів суспільства, держави чи конкретної особи;

- зовнішня об’єктивованість, яка означає, що юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрі­шнього духовного життя людини, явища тощо.

На відміну від цивільного права, де підставою виникнення цивільних правовідносин можуть бути будь-які підстави, що не суперечать змісту та основним засадам цивільного законодавства (ст.

Основні юридичні факти, які є підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин, визначено у ст. 3 СК України, згідно з якою сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного спорі­днення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Класифікація юридичних фактів здійснюється за різними критеріями:

- за вольовою ознакою;

- за строками існування;

- за правовими наслідками.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події.

Дії - це реальні життєві обставини, які є результатом свідо­мої поведінки людей. Дії можуть бути правомірними, тобто таки­ми, що відповідають приписам правових норм (реєстрація шлюбу, укладення шлюбного договору, визнання батьківства тощо), і не­правомірними, тобто такими, що суперечать закону (ухилення від сплати аліментів, зловживання батьківськими правами та ін.). Відповідно, правомірні дії поділяються на:

а) юридичні акти - дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення сімейних прав та обов'язків; вони мають вольовий, цілеспрямований характер, наприклад подання заяви про реєст­рацію шлюбу, заяви про визнання батьківства;

б) юридичні вчинки - дії, що породжують правові наслідки не­залежно від волі особи, яка їх вчиняє.

Так, дії батьків щодо виховання дітей мають юридичне зна­чення для виникнення в них у майбутньому права на утримання за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була націленою під час здійснення виховання на ці наслідки; виховання та утримання пасинка породжує право мачухи на утримання.

Дії учасників сімейних правовідносин, спрямованих на ство­рення, зміну і припинення прав та обов'язків, часто торкаються прав інших осіб (наприклад дітей) або інших суспільних інтересів. Тому для виникнення сім'ї необхідним є також настання певного факту або оформлення події у встановленому законом порядку. Так, для виникнення шлюбних правовідносин потрібна згода на це осіб, які вступають у шлюб, але разом із цим необхідною є і ре­єстрація шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Узагалі закон не лише визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах державної реєстрації актів цивільного стану, органі опіки та піклування), а також у загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання не­повнолітнього).

Подіями є юридично значущі обставини, які перебувають по­за волею людини (смерть, народження дитини, захворювання, яке викликає неможливість виконання опікунських обов’язків).

За строками існування юридичні факти поділяються на ко­роткострокові та тривалі. Короткострокові юридичні факти іс­нують нетривалий час та однократно породжують юридичні нас­лідки (народження дитини, смерть члена сім’ї тощо). Однак для сімейного права характерними є особливі види тривалих юридич­них фактів - стани, які існують тривалий час і при цьому періоди­чно породжують правові наслідки (спорідненість, свояцтво, шлюб, непрацездатність тощо).

За правовими наслідками, які викликають юридичні факти, їх можна класифікувати, поділивши на такі групи:

- правоутворюючі факти;

- правозмінюючі факти;

- правоприпиняючі факти;

- правоперешкоджаючі факти.

Правоутворюючі факти - це факти, за допомогою яких за­звичай здійснюється реалізація сімейної правоздатності, з’яв­ляються конкретні суб’єктивні права. Так, під час укладення шлю­бу виникає можливість набуття в майбутньому тих сімейних прав та обов’язків, які до цього в певної особи взагалі не могли виник­нути. Різновидом цих фактів можна вважати правовідновлюючі факти, наприклад поновлення у батьківських правах.

Правозмінюючими фактами є відновлення шлюбу, понов­лення батьківських прав та ін.

Правоприпиняючі факти припиняють існування сімейних правовідносин (припинення шлюбу, скасування всиновлення, по­збавлення батьківських прав тощо). Водночас правоприпиняючі факти можуть бути для окремих правовідносин правоутворюючи- ми (наприклад, у разі скасування всиновлення відновлюються взаємні права між дитиною та її батьками).

Правоперешкоджаючими фактами слід вважати, наприклад, близький ступінь спорідненості між особами, що перешкоджає укладенню шлюбу між ними, або вагітність дружини, яка позбав­ляє подружжя права на розірвання шлюбу.

Особливе місце серед юридичних фактів, що породжують сі­мейні правовідносини, посідають спорідненість і свояцтво.

У чинному сімейному законодавстві України відсутнє легаль­не визначення кровного споріднення. У правознавстві під спорід­неністю розуміють кровний зв'язок осіб, які походять один від одного чи від спільного пращура. Відповідно, виділяють пряму та бокову родинну лінії. По прямій лінії спорідненість ґрунтується на походженні однієї особи від іншої. До того ж лінія, яка визначається від пращура до нащадка (... - прадід - дід - батько - син - онук -...), називається низхідною, а лінія, що визначається від нащадків до пращура (... - онук - батько - прадід -...), - висхідною прямою ро­динною лінією.

По боковій лінії спорідненість ґрунтується на походженні осіб від спільного пращура - походження рідних братів (сестер) від ма­тері (батька), двоюрідних братів (сестер) від спільних діда й баби. Відповідно розрізняють повнорідну та неповнорідну спорідненості. Так, якщо брати (сестри) мають спільних батька й матір, такі брати (сестри) визнаються повнорідними. Якщо ж вони мають лише одно­го спільного з батьків - матір чи батька, така спорідненість визна­ється неповнорідною. Якщо діти походять від одного батька, але мають різних матерів, така спорідненість визнається єдинокров­ною, а якщо спільну матір, але різних батьків, - єдиноутробною.

Ступінь спорідненості - це кількість народжень, що переду­вали виникненню споріднення двох осіб, за винятком народження їх пращура. Так, батьки та діти перебувають у першому ступені спорідненості, дід (баба) та їх онуки - у другому ступені, оскільки для його виникнення потрібно два народження, крім народження діда (баби): 1) народження матері (батька) онука - доньки (сина) діда (баби); 2) народження самого онука. Тітка (дядько) та пле­мінник (племінниця) перебувають у третьому ступені спорідне­ності, оскільки його виникненню передувало три народження, що враховуються для визначення ступеня спорідненості: 1) народ­ження тітки (дядька); 2) народження матері (батька) племінника (племінниці) і, відповідно, брата (сестри) тітки (дядька); 3) народ­ження племінника (племінниці).

Закон визначає, який ступінь спорідненості може мати правове значення, і яким є обсяг прав та обов'язків між цими родичами. Як правило, близькі родичі мають ширші взаємні права та обов'язки, ніж особи, які перебувають у більш віддалених ступенях спорідненості. Так, ступінь близькості спорідненості враховується законом для встанов­лення черговості притягнення родичів до виконання обов'язків щодо утримання дітей. Наприклад, батьки несуть цей обов'язок у першу чергу (згідно зі ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини), тоді як дід і баба, брати й сест­ри - у другу за умови, що аліменти не можна отримати від батьків.

Слід зазначити, що всиновителі й усиновлені не є кровними родичами. Але оскільки всиновителі замінюють батьків, то всино­влення за своїми юридичними наслідками прирівнюються до кро­вного походження, тому що між усиновленим і родичами всинови- теля також установлюються правовідносини.

Від відносин спорідненості треба відрізняти відносини своя­цтва. Свояцтво - це зв'язок, який виникає між родичами подруж­жя (зведеними братами та сестрами, які не мають спільного бать­ка чи матері) або між одним із подружжя та родичами іншого з подружжя (вітчимом (мачухою) та пасинком (падчеркою).

Свояцтво не основане на кровній близькості або походженні. Воно має у своєму підґрунті шлюбний союз. У разі припинення шлюбу припиняються відносини свояцтва. Однак деякі права та обов'язки, в основі яких лежить свояцтво, охороняються законом і на період після припинення відносин свояцтва (наприклад, права пасинка на утримання від вітчима і навпаки).

Сімейний кодекс України регулює обмежене коло відносин свояцтва - між вітчимом (мачухою) та пасинком чи падчеркою. Від­носини між іншими особами, пов'язаними свояцтвом (тещею, тес­тем, свекром, свекрухою, зятем, невісткою та ін.) не регулюються СК України, а отже, не мають правового значення. Проте сімейні від­носини між такими особами, як і між родичами, які не мають за законом взаємних прав та обов'язків (тітка, дядько - племінник, племінниця та ін.), можуть виникати у випадку укладення між ни­ми сімейних договорів. Наприклад, правозгідним буде письмовий договір між дядьком та племінником про надання останньому утримання протягом навчання, за яким племінник буде зо­бов'язаний повернути у вигляді матеріальної допомоги дядькові у разі його непрацездатності¹.

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 41.

Подружжя (чоловік і дружина) не визнаються ані родичами, ані свояками. Вони перебувають у шлюбі, на підставі якого вини­кають особливі правовідносини, які називаються подружніми (шлюбними).

На відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинний Сімейний кодекс України не містить вичерпного переліку підстав виникнення сімейних правовідносин. Тому, наприклад, підставами виникнення сім'ї можна вважати спільне проживання чоловіка та жінки, які не уклали шлюбу між собою, або проживання однією сім'єю не лише подружжя, батьків та дітей, а і більш дальніх роди­чів і навіть взагалі сторонніх осіб.

До інших підстав виникнення сімейних відносин належать також правові форми сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування: встановлення опіки чи піклування, узяття дитини на виховання у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу та за договором патронату. Особливістю цих від­носин є те, що за загальним правилом під час влаштування дитини в сім'ю опікуна (піклувальника, вихователя тощо) вона не визна­ється членом його сім'ї. Ці особи членами сім'ї не вважаються, оскільки аліментних прав та обов'язків між ними не виникає, а інші права та обов'язки врегульовано законом окремо.