<<
>>

Інституційні зміни.

Європейський Парламент. Європейський Парламент - це інституція ЄС, депутатів якої напряму обирають громадяни держав Союзу і яка їх представляє. Лісабонський договір збільшує кількість сфер, в яких Європейський Парламент буде виконувати законотворчу роботу спільно з Радою Міністрів.

Також він зміцнює свої

повноваження щодо бюджету ЄС. Спільна законотворча діяльність Європейського Парламенту та Ради Міністрів називається спільним ухваленням рішень. Відтепер процедура спільного ухвалення рішень стала „звичайною законотворчою процедурою”. Це посилює законодавчу владу ЄП.

Європейська Рада. Європейська Рада складається з голів держав та урядів країн-членів ЄС: прем’єр-міністрів та президентів. Вона визначає політичне спрямування та пріоритети Європейського Союзу. Згідно з Лісабонським договором, Європейська Рада стала повноправною інституцією ЄС, її роль чітко визначено. Створено нову посаду Президента Європейської Ради, якого її члени обирають на термін до 5 років. Першим Президентом ЄР обрано Германа Ван Ромпея, який до того обіймав посаду прем’єр-міністра Бельгії.

Наявність посади Президента Європейської Ради надає діям ЄС більшої видимості та послідовності. Президент головує на засіданнях Ради, спрямовує її роботу та представляє ЄС на найвищому рівні за кордоном. До набуття Лісабонським договором чинності у Європейській Раді головували голови держав, які позмінно очолювали ЄС протягом шести місяців свого Головування.

Рада Європейського Союзу. Раду Європейського Союзу називають також Радою Міністрів. Вона складається з 28 державних міністрів, які представляють кожну державу-члена ЄС.

Рада є ключовим органом ухвалення рішень, який координує економічну політику ЄС та відіграє центральну роль у зовнішній та безпековій політиці. Вона поділяє законотворчу та бюджетну компетенції з Європейським Парламентом. Після набуття Лісабонським договором чинності голосування кваліфікованою більшістю стає поширенішим, ніж одностайне голосування.

Від 2014 року почне діяти система, яка називається “подвійною більшістю”: рішення Ради потребуватимуть підтримки 55% держав-членів, які представляють щонайменше 65% населення Європи.

Новацією Договору є також те, що у Раді Міністрів закордонних справ головуватиме Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, який одночасно є Віце-президентом Європейської Комісії.

В інших галузях, таких як сільське господарство, фінанси та енергетика, у Раді буде продовжувати головувати міністр країни, що протягом чергових 6-ти місяців є країною-головою ЄС.

Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, Віце-президент Європейської Комісії. Згідно з Лісабонським договором, у ЄС створено нову посаду керівника спільної зовнішньої та безпекової політики і спільної оборонної політики. Запровадження посади Високого представника Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, який одночасно є Віце-президентом Європейської Комісії, є вагомою новацією. Першою на цю посаду було призначено Кетрін Ештон, котра доти працювала Комісаром ЄС з питань торгівлі. Нині вона у своїй діяльності поєднує функції двох посад, які існували раніше: Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики та Комісара ЄС із зовнішніх відносин.

Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики призначається Європейською Радою. Він (вона) головує у Раді міністрів закордонних справ та водночас є Віце-президентом Європейської Комісії.

Високий представник має вносити пропозиції щодо сфери його компетенції, здійснювати зовнішню політику від імені Ради та представляти позицію ЄС на міжнародній арені.

Європейська Комісія. Європейська Комісія створена для незалежного представництва інтересів ЄС як єдиного цілого. Вона звітує перед Європейським Парламентом.

Єврокомісія є єдиною інституцією Союзу, наділеною правом ініціювати законопроекти. Комісія також реалізує політику ЄС у різних сферах, забезпечує виконання бюджету, керує програмами ЄС, представляє його на міжнародних переговорах, а також забезпечує правильне застосування договорів ЄС.

На засіданні Європейської Ради у грудні 2008 року голови держав та урядів погодилися, що до складу Комісії входитимуть по одному представнику від кожної держави-члена ЄС.

Лісабонський договір уточнює:

• які владні повноваження належать компетенції ЄС,

• які владні повноваження належать компетенції держав-членів ЄС,

• які владні повноваження спільно належать і ЄС, і державам-членам Союзу. Договір чіткіше, ніж раніше, визначає межі владних повноважень ЄС. Основним правилом є те, що Європейський Союз зможе впливати лише в межах тих владних повноважень, які надали йому держави-члени. Він повинен поважати той факт, що усі інші владні повноваження залишаються у держав-членів ЄС.

• ЄС має ексклюзивні владні повноваження у сферах дотримання правил конкуренції, монетарної політики єврозони та спільної торгівельної політики.

• Держави-члени ЄС мають першочергову відповідальність у сферах охорони здоров’я, освіти та промисловості.

• ЄС та його держави-члени мають спільну компетенцію у сферах внутрішнього ринку, сільського господарства, транспорту та енергетики.

Отже, основними реформами, що були впроваджені Лісабонською угодою, є:

- запровадження посади Високого представника із закордонних справ та політики безпеки, який представлятиме Союз на міжнародній арені, а також «постійного» Голови Європейської Ради (яка стає інституцією ЄС), котрого обиратимуть на 2,5 року, що забезпечить більшу узгодженість зовнішньої діяльності Союзу;

- голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн - членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів;

- посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС;

- кількість депутатів Європейського Парламенту мала зменшитися з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів;

- Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро;

- в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої;

- Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини;

- стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».

2.2.

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Інституційні зміни.:

  1. 2.Договірні етапи становлення права ЄС
  2. Порівняльно-правовий аналіз нормативно-правового забезпечення виборів до Європейського Парламенту
  3. Характеристика інституту правового статусу людини та громадянина у Європейському Союзі та його джерела
  4. Функції та повноваження Європейського парламенту
  5. ВСТУП
  6. Висновки до розділу 3
  7. Загальні засади діяльності Європейського Суду Справедливості
  8. Сучасний стан виборчої системи до Верховної Ради України та перспективи впровадження норм виборчого права держав-членів ЄС
  9. Тема №4: Стороны в гражданском судопроизводстве.
  10. 14) ОСОБЕННОСТИ ОБЩЕСТВЕННОЭКОНОМИЧЕСКОГО И ГОС. СТРОЯ ВЛАДИМИРО-СУЗДАЛЬСКОГО И ГАЛИЦКО-ВОЛЮНСКОГО КНЯЖЕСТВА
  11. 16.3. Перечни сведений, составляющих государственную тайну, и сведения, которые не могут относиться к государственной тайне
  12. Об отказе в принятии к рассмотрению жалобы гражданина Артамонова Михаила Артемовича на нарушение его конституционных прав частями первой и второй статьи 50 и пунктом 1 части первой статьи 51 Уголовно­процессуального кодекса Российской Федерации
  13. 2.право природопользования, его виды и принципы