Болгарська Католицька Церква

При османському правлінні болгарські православні хри­стияни (див. ІІІ.А.8. Болгарська Православна Церква), що вже двічі в історії мали свого патріарха, поступово потрапили під контроль грецьких єпископів, що призвело до еллінізації їхнього церковного життя.

У XIX столітті, коли наростала боротьба за церковну не­залежність з-під Всесвітнього Патріархату, деякі впливові пра­вославні болгари в Константинополі задумалися про можли­вість унії з Римом. Вони думали, що, будучи католиками, зумі­ють відродити свої національні церковні традиції, у яких від­мовляв їм Константинополь.

У 1861 році вони відправили до Риму делегацію на чолі зі старим архімандритом Йосипом Сокольським для перегово­рів зі Святим престолом. Переговори пройшли успішно: 8 кві­тня 1861 року папа Пій IX особисто посвятив Сокольського в єпископи і присвоїв йому титул єпископа для болгарських католиків візантійського обряду. У червні того ж року він був визнаний в якості архієпископа османським керівництвом, але відразу ж після повернення Сокольський зник при загадко­вих обставинах; він був насильно вивезений в Одесу на росій­ському пароплаві і провів 18 років життя, що залишилися в Києво-Печерському монастирі. Подробиці цього епізоду так і залишилися нез'ясованими.

Проте, вдало ототожнивши себе з болгарським націона­льним рухом, Болгарська Візантійсько-католицька Церква ві­дразу ж заручалася підтримкою близько 60 000 віруючих. Тим часом, російський уряд став підтримувати відродження на території Османської імперії Болгарської Православної Цер­кви. Ці зусилля завершилися заснуванням у 1870 році Бол­гарського Православного екзархату під юрисдикцією Конс­тантинопольського Патріархату, що швидко звело нанівець звертання болгар до католицизму. На рубежі XX століття три чверті болгарських католиків знову стали православними.

Із тих візантійських католиків, що залишилися, більшість проживала в македонських та фракійських селах. У 1883 році Рим створив для них нову церковну організацію: заснував апо­стольські вікаріати у Фессалоніках для Македонії і в Андріа- нополі для Фракії, при цьому в Константинополі залишився апостоличний адміністратор з титулом архієпископа. Грома­да болгар-католиків сильно постраждала під час Балканських війн 1912—1913 років; невелика кількість тих, хто залишився в живих, тікали в тільки-но засноване Болгарське царство.

У цій новій ситуації Рим реорганізував у 1926 році Болга­рську Візантійсько-католицьку Церкву: колишні церковні структури були скасовані, у Софії заснований новий апосто­лический екзархат. Активну участь у перетвореннях брав апо- столичний візитатор (1925—1931), а потім апостоличний де­легат (1931—1934) у Болгарії архієпископ Анджело Ронкаллі (згодом папа Іоанн XXIII). Він же підтримав заснування в 1934 році в Софії семінарії з декількома типами обрядів, якою до самого закриття в 1945 році керували єзуїти.

Болгарська Візантійсько-католицька Церква сильно по­страждала в перші роки правління комуністів: у 1951 році єпископ загинув при загадкових обставинах, багато свяще­ників були кинуті до в'язниць. Ситуація дещо покращилася після обрання папою Іоанна XXIII. На відміну від більшості візантійсько-католицьких Церков у Східній Європі, ця Церква офіційно не була заборонена, хоча і діяла з безліччю обмежень.

Після повалення комуністичного режиму в Болгарії Ві­зантійсько-католицькій Церкві була повернута частина її власності. У1998 році в Церкві налічувалось 20 приходів, 5 священиків і 4 чоловік, що готувалися до рукоположення. Крім того, у самому екзархаті служить 9 ієромонахів і 33 че­рниці.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: БОЛГАРІЯ

ГОЛОВА: ЄПИСКОП ХРИСТО ПРОЙКОВ (НАРОДИВСЯ У 1946 РОЦІ, ПРИЗНАЧЕНИЙ В 1995 РОЦІ)

ТИТУЛ: АПОСТОЛИЧНИЙ ЕКЗАРХ ДЛЯ КАТОЛИКІВ ВІЗАН- ТІЙСЬКО-СЛАВ'ЯНСЬКОГО ОБРЯДУ В БОЛГАРІЇ

РЕЗИДЕНЦІЯ: СОФІЯ (БОЛГАРІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ:15 000