Нігілізм

Нігілізм (ніщо) у широкому розумінні - це заперечення узвичаєних цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій; у вузькому - заперечення сенсу людського життя. Хоча поняття нігілізм з’являється ще у німецького мислителя Фридриха Гайнриха Якобі (1743-1819), у своєму дійсно віро- вчительному значенні воно уперше виступає в Ніцше.

Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігіліз­мом - різні вчення. Релігія нігілізму - це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Щоб стати повноцінною основою життя, всезаперечення має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття, що, зокрема, підтверджував Макс Штирнер (1808-1856). Щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь-яких вказівок на які-небудь граничні основи людського існування.

Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скепти­цизмі, а також в агностицизмі й індиферентизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обгрун­тування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знан­нями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі.

Отже, всі наявні вчення про сенс існування помилкові і вигадані людьми для підтримки власного життя, що не має ані переконливого пояснення, ані гідного виправдання. Тому лю­дина має намагатися жити без якихось глобальних уявлень, пра­гнучи досягти лише конкретні й локальні цілі, обумовлені кон­кретними і локальними чинниками. Такий стан речей свідчить про те, що в людини немає і не може бути місії або життєвої стратегії; звідси, однак, випливає, нібито людина має при­пинити своє життя.

За віровченням нігілізму, людина не може знати визнача­льних чинників свого життя, тому вона має прагнути відмови­тися від будь-якого осмислення його і жити бездумно.

Цікавим є питання про те, хто ж є ті люди, що сповідують нігілізм як релігію, до чого вони приходять у своєму житті. Відповідно до концепції Освальда Шпенглера (1880-1936), нігілізм - це суто практичний умонастрій стомлених жителів великого міста, у яких за спиною завершена культура і нічого попереду. Проте, запроваджуючи як істотні елементи нігіліз­му безсторонність, тверезий практицизм і вважаючи таку по­зицію наслідком “заходу” тієї або іншої культури, Шпенглер ототожнює нігілізм із такими віровченнями, як буддизм, сто­їцизм і соціалізм, хоча останні підтверджують власні абст­рактні ідеали і не можуть характеризуватися як послідовне всезаперечення.

За визначенням іншого німецького мислителя, Мартина Гайдегера (1889-1976), нігілізм є

...історичний напрям або вчення. Нігілізм... - це не просто істо­ричне явище серед інших явищ, не тільки духовна течія по­ряд з іншими - християнством, гуманізмом і Просвітницт­вом - у межах європейської історії. Нігілізм за своєю сутніс­тю є скоріше основним напрямом в історії Заходу. Цей на­прям виявляє таку глибину, що його розгортання може мати як наслідок тільки світову катастрофу.

Думка Гайдегера про те, що європейська цивілізація у своє­му розвиткові спирається на нігілізм, може мати дуже реальні підстави, оскільки для “творчої еліти” (вираз Тойнбі) Європи протягом тривалого часу характерний радикальний скепсис щодо вищих цінностей, тимчасом як мотив своїх дій вона майже завжди пов’язувала лише з нагальною ситуацією:

Щодо вищих цінностей і основ нашого життя ми насправді нічого не знаємо, а діяти будемо за обставинами.

Вказати на зв’язок цієї релігії із можливістю світової катаст­рофи довелося ще одному німцю— Едуарду Гартману (1842— 1906), який вважав глобальне самознищення єдиним виходом із ситуації безглуздості існування. У своїй нігілістичній пропо­віді він виходить зі спростування для традиційної основної маси населення Європи теїстичних уявлень: панівний у світі Бог не завжди дотримує договору з людиною, тому над світом панує не розумна особистість, а позбавлена розумних основ сліпа воля - цілком непояснена, невідома всемогутня сила, що змушує лю­дей не тільки жити, а й любити життя. Водночас не варто забува­ти, що сам по собі нігілізм заперечує не саме життя, а лише мо­жливість надання йому сенсу, відмінного від споконвічних жит­тєвих потреб. Нігілістична картина світу своїм обов’язковим мо­ментом мусить мати незрозумілість, ірраціональність буття: не­правомірно було б приписувати нігілістам уявлення про безду­шний фатум, злого Бога і т.п., властиві іншим віровченням. Ці уявлення все-таки дають людині можливість вибрати певний життєвий шлях, тимчасом як нігілізм заперечує обгрунтованість такого вибору, вважаючи будь-який “життєвий шлях” штучним, надуманим. Нігілізм має витрачати енергію лише на задоволен­ня природних, таких, що виникають спонтанно, потреб.