4.6. АСТИКА І НАСТИКА. ВЕДАНТА

Священні тексти індуїзму з плином часу почали породжу­вати низку запитань, які стосувалися тлумачення різних док- тринальних положень. Ці запитання вимагали додаткових роз'яснень, що дало можливість індійським мислителям про­явити свій філософський геній.

> Першу групу називають астикою, і до неї належать ті школи, які визнають авторитет Вед та основують на них свою доктри­ну. Їх також називають ортодоксальними школами індійської філософії. Шкіл астики є шість: веданта, міманса, сангья, йо­га, ньяя та вайшешика. Кожна з них зосереджує свою увагу на окремих аспектах духовного життя. Суто філософським про­блемам присвячені роботи представників веданти. Ця школа об’єднала мислителів, які дотримувалися різних поглядів на метафізичні проблеми. Їх єднають не результати їхніх мірку­вань, а проблеми, які вони розглядали. Школа міманса стави­ла собі за ціль обґрунтувати важливість релігійних обрядів. Якщо в центрі веданти стоїть теоретична сторона доктрини індуїзму, то для міманси важлива її практична сторона. Ін­коли термін «міманса» використовується для означення цих обох шкіл; при такому використанні цього терміну мімансу називають пурва-міманса (перша міманса), а веданту - уттра- міманса (вища міманса). Темою санкгьї є вияснення співвід­ношення духу і матерії та звільнення духу з оков тілесності. Близькою до санкгьї є школа йога, яка ставила собі за завдан­ня розробити практичні методи звільнення душі. Школа ньяя ввійшла в історію людської думки своїми розробками логіки. У сфері вивчення природи найбільший внесок зробила школа вайшешика.

> Інша група отримала назву настика. До неї належать ті шко­ли, які на основі різних аргументацій, відкидають авторитет Вед.

•ВЕДАНТА

Першою філософською школою індуїзму була веданта. Слово «веданта» означає «кінець Вед». Первісно його використовува­ли як синонім до упанішад, оскільки вони були останнім етапом розвитку ведичної літератури. Однак згодом цю назву почали використовувати для окреслення коментаторів упанішад, які розвивали вчення, закладене в цих писаннях. Веданту важко назвати цілісною філософською школою; це, радше, збірне по­няття, яке об'єднало релігійних мислителів з різними напряма­ми думки, які, однак, мали спільні риси. Найвидатнішими серед представників веданти були Шанкара і Рамануджа. Саме вони визначили основні риси школи, хоч їхні погляди в багатьох ас­пектах були відмінні, і навіть протилежні. Основною спільною рисою, яка об'єднувала всіх представників веданти, був монізм. Ведантисти вважали, що все буття є однією субстанцією, а ви­окремлення з єдиного буття Бога, світу і людини є наслідком ілюзії, породженої незнанням істинної сутності буття.

• ШАНКАРА

Найбільш популярним серед фундаторів веданти був Шанка­ра. Загальноприйнятими датами його життя є 788-820 роки піс­ля РХ. Однак існують й інші версії. За легендою, батьки Шанкари довго не мали дітей, і щиро молилися, щоби Бог дав їм нащадка. Одного разу уві сні Бог запропонував їм вибір: багато синів, які не стануть великими людьми, або одного генія. Батьки обрали генія. Дозрівши, Шанкара став монахом та вчився у найвідо- міших аскетів того часу. Він писав багато коментарів, філософ­ських трактатів та поезій. Останні роки життя Шанкара провів у постійних подорожах по Індії, під час яких він засновував мо­настирі.

Формування ілюзії світу відбувається поетапно. Спершу, з’являються тонкі елементи: ефір, повітря, земля, вогонь і во­да. Опісля, шляхом змішання з них з’являються ті елементи, які ми сприймаємо. В кожному чистому елементі міститься тільки половина його тонкого субстрату, а іншу половину в рівній мі­рі складають чотири інші тонкі елементи. Наприклад, вода, яку використовує людина, складається з % тонкої води, % ефіру, % повітря, % вогню та % землі. Так, у світі немає чистих елементів. Уявлення про те, що всі елементи наявні в усьому, присутня вже в упанішадах. Завданням Шанкари було вияснити, як саме це відбувається. З його пояснення стає зрозумілим, що які би зміни ми не спостерігали, в сутності, вони є тільки перемішуванням одної і тої ж самої маси у великій посудині світу. Якщо всі зміни у речах світу примарні, то виникає питання, чи є щось стале. На­віть за відсутності проникнення у глибини істини, в нашій мові сталим є тільки те, що про всі речі ми можемо сказати, що вони є. Отже, сталим є тільки чисте буття, тобто Брагман. Якщо Браг- ман - це чисте буття, то воно мусить бути сталим і незмінним. Речі - змінні, але в них присутнє буття, хоч вони самі буттям не є. Отож, матерія - це тільки ілюзія, через яку однак проявляється чисте буття, Брагман.

Формуючи своє вчення про Бога, Шанкара залишався по­слідовним у своїй концепції. Брагман може сприйматися лю­диною двояко. З точки зору пересічного віруючого, Брагман є всемогутнім творцем світу, тобто має властивості. Він є об'єктом культу, а тому знаходиться навпроти людини, суб'єкта культу. Описуючи Брагмана раціонально-мовленнєвими категоріями, людина наче робить Бога таким, що вміщується в поняття її ро­зуму. Брагмана в такому сприйнятті Шанкара називає Саргуном або Ішварою, тобто Господом як об'єктом поклоніння. Саргуна можна описати словами, особливо тими, які використовують­ся в молитвах. З точки зору божественної трансцендентності Брагман - абсолютно неописанний, немає жодних властивос­тей і характеристик, не вписується в жодні поняття і категорії. Він - абсолютна таємниця, яку неможливо пізнавати. В цьому сенсі Шанкара називає Брагмана словом Ніргун. Майя виражає Брагмана в сенсі Саргуна. Про Брагмана-Ніргуна можна сказати тільки, що він є і що він - істинне буття. До розуміння Брагмана- Ніргуна неможливо дійти, оминувши пізнання Брагмана-Саргу- на, тобто неможливо усвідомити абсолютну трансцендентність і таємничість Бога, не дотримуючись обрядів, не здійснюючи духовного подвигу аскетичного життя і не вивчаючи священ­них писань. Пізнання є поступовим процесом: спершу необхідно сприйняти Бога через обряди і писання, тобто в катафатичних окресленнях, і лишень згодом, поступово проникаючи в суть буття, пройти за лаштунки понять. В антропологічних поглядах Шанкара також стояв на позиціях монізму. Людське Я повністю тотожне Брагману, а його виокремлення з нього є лишень ілю­зією. Якщо людське тіло матеріальне, а матерія є породженням Майї, то тіло примарне. Людина звикає до тіла, і тому узалеж- нюється від нього. Ця залежність є наслідком незнання. Тільки піднесення розуму до вищого знання дозволяє усвідомити, що атман (індивідуальне Я) тотожне Атману (духу як прояву Браг­мана). Помираючи, людина не звільняється від цієї залежності. Залишаючись залежною від тіла, вона перероджується в ново­му тілі. І так триває, допоки людина не усвідомить ілюзорність існування власного Я і світу, та не розчиниться в Брагмані, як своїй справжній сутності.

• РАМАНУДЖА

Іншим великим мислителем веданти був ріші ХІІ століття Ра­мануджа. Його позицію прийнято називати вішишта-адвайта (вчення про тотожність у відмінностях), або поміркований мо­нізм. Оскільки Рамануджа жив після Шанкари, та ще й належав до тої самої філософської школи, він добре знав учення Шан­кари. Однак, він погоджувався з Шанкарою далеко не в усьому. Для нього вчення Шанкари про абсолютну ілюзорність світу видавалася нелогічним, а вчення про Ніргуна надто віддале­ним від релігійного життя. Якщо для Шанкари розповіді про створення світу є лишень образом, то для Рамануджі вони роз­кривають істинний стан речей. Світ не є ілюзією, а справжнім творінням Бога, яке реально існує. При цьому світ залишається тотожним Богу, оскільки Бог створив світ не ex nihilo. Матеріа­лом, яким послуговувався Бог при творенні світу, був сам Бог, тобто Бог створив світ зі самого себе. Якщо для Шанкари майя - це сила вираження Бога, яка стає для людини ілюзією світу, то для Рамануджі майя - це та частина Бога, з якої він сформував світ. Так, світ і Бог залишаються тотожними, однак при цьому не заперечується реальність світу. Процес формування світу відбувався поступово. Спершу майя розділилася на три тонкі елементи: саттва, раджас і тамас. Опісля ці три елементи зміша­лися в різних пропорціях. Внаслідок цього змішання виникло все різноманіття видимих елементів і речей. Тому споглядаючи ці елементи ми бачимо не примарні речі, а реальні, які, однак, є частиною Бога. Приклад Шанкари зі змією і шнуром Рамануджа тлумачив по-іншому. Коли комусь, хто дивиться на шнур, вбача­ється змія, то це не зовсім помилка, адже ж він у шнурі бачить ті самі елементи, які би бачив, дивлячись на змію, лишень в дещо інших пропорціях.

В ученні Рамануджі про Бога також наявні значні відходи від учення Шанкари. Бог, на його думку, є абсолютною реальністю, в якій міститься й матерія. Якщо майя є частиною Бога і саме з неї сформований світ, то в Богові мусить міститися матерія. Оскільки світ - не ілюзія, а частина Бога, й сам Бог розкриваєть­ся через реальне творіння, то це означає, що Бог має позитивні характеристики. Рамануджа відкидав розуміння Бога як Ніргу- ну. Бог - це тільки Саргуна. Відкидаючи розрізнення Шанкари між Ніргуною і Саргуною, Рамануджа пояснював природу Бога за допомогою іншого розрізнення. Оскільки Бог має позитивні властивості, то він їх має завжди. Втім, вони не завжди прояв­лені. Це означає, що Бог у своїй властивостях може бути не про­явленим (авьякта). Проявляються властивості Бога тільки у творінні. Вираження Бога у творінні є одночасно двояким: Бог є причиною світу (карана-брагма) і воднораз самим світом (ка- рья-брагма). Якщо в Шанкари відношення Бога до світу було відношенням одиниці до нуля, то в Рамануджі це відношення ці­лого до частини. Світ і Бог в ученні Рамануджі тотожні і відмінні воднораз, оскільки світ існує, але одночасно є частиною Бога. Ін­шими словами, це - відмінність в тотожності. Те саме стосується й людського Я. Людина не є ілюзією; вона справді існує, але є частиною Бога. Тому й людське Я і Бог є воднораз тотожними і відмінними. Ціллю духовного життя, за Рамануджою, як і в Шан- кари, є усвідомлення тотожності власного Я з Богом; однак це ототожнення не є запереченням власного буття, а єдністю двох субстанцій. Усвідомлення цієї тотожності призводить до злит­тя частини (людини) з цілим (Богом). У цій єдності душа про­довжує залишатися собою, але вона є настільки малою у відно­шенні до цілості буття, що це злиття можна характеризувати з двох позицій: з перспективи величі Бога - душа безконечно ма­ла, тобто її майже немає, а з перспективи людини - душа осягає велич цілості буття і безмежність блаженства. Таке звільнення неможливе, допоки людина не усвідомить свою істинну сут­ність - буття частиною Бога.

• ІНШІ НАПРЯМИ ВЕДАНТИ

Окрім Шанкари і Рамануджи, вчення веданти розпрацьовува- ли й менш відомі мислителі, до того ж кожен із них міркував на свій лад. Серед таких мислителів були:

Мадгва (бл.1238-бл.1317). Його вчення прийнято називати двайта-веданта. Мадгва називав Абсолют іменем Вішну. На його переконання, світ і людина не є ані ілюзією, ані частиною Бога, а окремими субстанціями, до того ж такими, що існують вічно. Зв'язок Бога, світу і людини реалізовується в тому, що світ і людина постійно залежні від Бога. Всі сутності світу від­вічно розділені своїм призначенням: одним суджено насоло­джуватись вічним блаженством, іншим суджені вічні муки. Оскільки доля людини визначена відвічно, її добрі вчинки не мають жодного значення. Людина повинна виконувати обря­ди та дотримуватись правил моралі в поведінці, однак вони не спроможні принести людині спасіння.

Німбарка, який жив у ХІІ столітті та виклав учення двайта- адвайта. В його доктрині світ не тотожний Богу, але водно­раз і не відмінний. Світ існує реально; він не є ілюзією, але й створений не з частини Бога, а з нічого. Бог створив усе суще виключно своєю волею, а все, що існує й надалі залежить від Бога. Бог, на переконання Німбарки, не є неокресленою над- сутністю, а персоніфікованою істотою. У двайта-адвайта Бога називають Крішною.

Валлабга (1479-1531) - засновник учення шуддга-адвайта. Валлабга вчив, що Бог і світ єдині тому, що Бог і є світом. Бог перетворився у світ; тому все суще є частиною Бога, а Бог став матеріальним.

• РАМАКРІШНА

Учення веданти лягло в основу релігійно-філософських шкіл новітньої Індії. Серед них особливе місце зайняв Рамакрішна Па- рамагамса (1836-1886). В його ученні ідеї Шанкари отримують новий виток розвитку. Якщо існує тільки Бог, а все інше - це ли­ше ілюзія, то ця теза для Рамакрішни стала підставою бачити Бога повсюдно. Бог - один, окрім нього немає нічого іншого. Най­вищим духовним досягненням і найбільшим щастям людини є осягнути Бога. Бог є одночасно особовим і безособовим: він ви­ражається і як особа у молитовному спілкуванні, і як космічний принцип. Існує безліч шляхів, які ведуть до Бога. Кожна релігія намагається привести своїх послідовників до Єдиного Бога, що­правда робить це різними способами. Позаяк різні релігії ведуть до Бога, то в усіх них наявні елементи Істини. Боже милосердя безмежне. Тому навіть найгірший грішник має надію на спасін­ня. Оскільки, окрім Бога, немає більш нічого, то кожна людина є відблиском Бога, а тому заслуговує на повагу. Ідеї Рамакрішни мали вплив на становлення політичної самоідентичності індій­ців в умовах культурної та релігійної різнорідності населення субконтиненту. Засновані Рамакрішною та його учнем Вівека- нандою чернечий Орден Рамакрішни і Місія Рамакрішни попу­ляризують його ідеї по всьому світі.

Отже, веданта - це релігійно-філософська школа, яка склалася в індуїзмі, а її основним завданням стало тлумачення священних писань ведичного періоду. В основу веданти ліг постулат моніз­му, відповідно до якого все буття єдине в собі. Однак цю тезу різні мислителі веданти тлумачили по-різному. Найвидатніши- ми постатями веданти стали Шанкара і Рамануджа. У філософії Шанкари світ є тільки ілюзією, вираженням Брагмана, а для Ра- мануджі світ - це частина Бога. Існували й інші напрями ведан- ти, які мали менше значення. В новітній історії індуїзму веданта вплинула на вчення Рамакрішни.