Система джерел європейського права

Особливості взаємодії між країнами-членами, міжнаціональний і наднаціональний характер правотворчості Європейського Союзу обумовлюють своєрідність структури європейського права. У ньому досить чітко просліджуються норми, зобов'язані своїм походженням міжнародно-правовому співробітництву держав, у даному випадку держав-членів Європейського Союзу, і норми, що формуються автономна його інститутами.

Європейський Союз створений і функціонує на основі установчих договорів. Самі ці договори були вироблені в результаті співробітництва між державами- засновниками, підписані належним чином уповноваженими представниками відповідних держав, ратифіковані кожним з держав-членів на основі процедур, передбачених національним законодавством. Головна відмінна риса установчих договорів полягає в тому, що вони безпосередньо породжують права й обов'язки не тільки для держав-учасників, але і для приватних осіб (фізичних і юридичних) названих держав. Правові норми, закріплені в установчих договорах, утворюють конститутивну основу - фундаментальну базу Союзу. Вони у своїй сукупності одержали найменування первинного права. Їх можна вважати своєрідною Конституцією ЄС.

Первинним джерелом права ЄС є: 1) короткий і оновлений Договір про Європейський Союз і 2) більш об'ємний і деталізований Договір про функціонування Європейського Союзу (раніше мав назву Договір про Європейське співтовариство 1957 р.).

Ці установчі договори містять у собі основні фундаментальні положення щодо цілей ЄС, його організаційної структури, modus operandi (порядку дії), а також основні принципи економічного права ЄС. Таким чином, вони встановлюють конституційну структуру життя ЄС, тобто становлять той кістяк, який доповнюється законодавчими й адміністративними актами, що приймаються в інтересах співтовариства його органами.

Норми первинного права, що містяться в установчих договорах, установлюють цілі, принципи і задачі Європейського Союзу, сферу його юрисдикції, порядок формування і функціонування інститутів, умови здійснення членства. Установчі договори визначають основні параметри європейського права, його особливості, умови і порядок застосування.

Використовуючи змістовний критерій, норми первинного права цілком можуть бути порівнянні з національними конституційно-правовими встановленнями. Їхня поява значною мірою схожа на механізм дії установчої влади, що приймає і змінює основний закон. Носіями такої установчої влади виступають у даному випадку суверенні держави, що утворюють ЄС. Норми первинного права мають безумовне верховенство стосовно норм вторинного і значною мірою третинного права. Це дає підстави як доктрині, так і Суду ЄС кваліфікувати установчі акти як конституційну хартію, порівнянну з основним законом держави. Таке трактування було підтверджено Судом ЄС, зокрема, у висновку від 14 грудня 1991 р. по питанню про відповідність установчим актам проекту договору про створення Європейського економічного простору.

2.1.