4.5. ТЕКСТИ СМРІТІ

Священні, канонічні тексти індуїзму прийнято називати тек­стами шруті. Окрім них, творчий геній індійців створив низку творів, які не мали статусу священних, утім охоплюють релігійні теми.

• ДГАРМАШАСТРИ

Дгармашастри, що дослівно означає: настанови у дгармі, - це збірники законів, які склалися на основі релігійних уявлень індусів, та стосуються як релігійного, так і побутового життя. Вони укладалися впродовж першого тисячоліття до РХ. В дгар- машастрах проаналізовані також норми моралі. Таких збірників законів в Індії з'явилося дуже багато, оскільки різні брагманські школи укладали свої збірники, які хоч і перегукувалися між со­бою, все ж мають певні відмінності.

Найбільш відомим серед дгармашастр є Закони Ману, яких ще називають Ману-смріті, Ману-самгіта або Ману-дгармашастра. Індуські релігійні тексти називають Ману першим царем люд­ства. З ним пов'язується історія про Всесвітній Потоп. Коли люд­ство було приречене загинути в Потопі, бог Вішну попередив Ману про лихо, а коли Ману зробив човен, Вішну перетворився у велетенську рибу та відтягнув човен до гори, якої Потоп не сягнув. Щодо датування приписуваних Ману законів висловлю­ються різні версії: вони були написані в середовищі брагманів під час політичної кризи, після розпаду імперії Маур'їв; в пері­од між ІІ століттям до РХ і ІІ століттям після РХ, в період між ІІ століттям до РХ і І століттям після РХ, у 150-120 роках до РХ. За­кони Ману складаються з 2685 віршів, об'єднаних у 12 глав. Пер­ша глава розповідає про походження світу, каст і суспільства; друга - про правила поведінки під час навчання; третя і четвер­та - про норми поведінки сім'янина; п'ята - про релігійні норми; шоста - правила для самотнього монаха; сьома - обов'язки царя; восьма - про суд і юриспруденцію; дев'ята і десята - про сімейні відносини і обов'язки членів каст; одинадцята - про покаяння за гріхи; дванадцята - про посмертну відплату за гріхи.

Основою управління державою, за Законами Ману, є прин­цип данта-ніті (справедливе правління). Відповідно до цього принципу і Законів Ману, правитель повинен дбати за безпеку громадян, бути поміркованим у зборі податків, вершити спра­ведливий суд за допомогою досвідчених брагманів, заопікува­тися неповнолітніми, нужденними, вдовами, хворими, шанува­ти брагманів та прислухатися до їхніх порад. Важливою сферою дії Законів Ману була сім'я. Виділялися вісім способів укладан­ня сім'ї. З них чотири схвалювалися Законами: брагма (батько передає дочку нареченому), дайва (батько передає дочку свя­щенику на виховання, після якого священик видає її заміж), ар- ша (батько передає дочку нареченому після отримання вику­пу) і праджапатья (батько передає дочку нареченому зі слова­ми «Виконуйте дгарму разом»). Інші чотири осуджувались як неприпустимі: асура (купівля нареченої), ґандгарва (шлюб без згоди батьків), ракшаса (викрадення нареченої) та пайшача (зґвалтування). Незаміжня жінка перебувала під опікою бать­ка, а заміжня - чоловіка. Наявність двох дружин допускалось тільки у крайніх випадках (наприклад, бездітність, втеча, злий характер першої дружини). За злочини Закони Ману припису­вали різні покарання, відповідно до кастової приналежності. До важких злочинів належало вбивство, перелюб, образа пред- ставника вищої касти тощо. Закони Ману, незважаючи на свою високу моральність, підтримували кастову стратифікацію сус­пільства і рабство.

Ще однією відомою збіркою законів є «Нарада-смріті», автор­ство якої приписують ріші Нарада. Легенда розповідає, що На­рада скоротив Закони Ману, які первісно начебто налічували сто тисяч віршів. «Нарада-смріті» містить чотири тисячі віршів. Як би там не було, але «Нарада-смріті» близькі за змістом до «Зако­нів Ману». Вони містять закони, які регулюють сферу цивільних відносин, подружнє право, фінансові та ділові зобов’язання.

• ІТІГАСИ

Другим циклом літератури смріті є ітігаси, тобто різні по­етичні історії та балади. Серед ітігас особливе місце займають «Магабгарата» і «Рамаяна».

> «Магабгарата» (Велика сага про нащадків Бгарати) є од­нією з найбільших поем в історії людства. Легенда приписує авторство мудрецю Вьяса. Поема розповідає про боротьбу двох родинних кланів Пандавів і Кауравів. Обидва клани були дво­юрідними братами, які претендували на владу. Конфлікт спро­вокував один із Кауравів Дурьодгана, якого епос описує як злого і владолюбного. Батько Дурьодгани Дгітараштра підтримав сво­го сина, незважаючи на вмовляння брагманів та членів родини. Врешті цей конфлікт переріс у братовбивчу війну, яка тривала 18 днів на полі Курукшетре. В цій війні перемогли Пандави. Епос пояснює цей конфлікт не тільки як війну двох кланів, а битву добра і зла. Завданням Пандавів було знищити демонів, які осе­лилися в Кауравів. Саме тому бог Вішну розпалював конфлікт, а під час війни підтримував Пандавів, які стали символом сил добра. «Магабгарата» налічує 18 поетичних циклів, пов’язаних однією сюжетною лінією.

> В шостому циклі, відомому під назвою «Бгішмапарва», міс­титься частина, яка стала видатним твором індуського релігій­ного генія, і часто публікується як окремий твір. Це - «Бгаґават- Гіта» (Пісня Господа). Події цього твору відбуваються в момент початку битви між Пандавами і Кауравами. Один із братів Пан- давів, який очолив їхню армію, Арджуна виїхав на поле битви на своїй колісниці. Його колісничним був Крішна, аватара (втілен­ня) бога Вішну. Арджуна, виїжджаючи на поле бою, мучився до­корами сумління та задумувався про аморальність братовбивчої війни.

> Ще одним давнім індуським епосом, який, поряд із «Магаб- гаратою», входить до ітігасів, є поема «Рамаяна». Ця поема в чо­тири рази менша, ніж «Магабгарата», але в чотири рази більша, ніж Гомерова «Іліада». Вона складається з семи книг, які розпо­відають про життя Рами. Рама був сьомою аватарою Вішни. В індуїзмі вважається, що Бог регулярно народжується в якомусь видимому образі, щоби виправити дгарму. Таке втілення Бога називають аватарою. Боротьба добра і зла в «Рамаяні» вираже­на у формі боротьби Рами і Ланкі. Останній вкрав дружину Рами Сіту. Такий образ покликаний показати, що світ ілюзій викрадає людину від її зв'язку з Богом, а Бог із любові до людини бореться за неї.

• ПУРАНИ

Третім комплексом текстів смріті є пурани. Слово «пурани» означає «давній». Це - розповіді і балади, які оповідають про створення всесвіту, додаткові творіння і відновлення світу, ге­неалогію богів і мудреців, створення людини та історії динас­тій. Ці тексти писалися, найвірогідніше, в епоху династії Гуптів, тобто у 320-500 роках. Індійська літературна традиція уклала величезну кількість пуран. Їх прийнято ділити на дві великі гру­пи: мага-пурани та упа-пурани (додаткові). Існують також і інші групи пуран.

Мага-пуран (великі), до яких належать 18 текстів:

- Агні-пурана, яка розповідає про аватари Вішну;

- Бгаґавата-пурана, яка викладає індуську метафізику і кос­могонію;

- Вішну-пурана, в якій розповідається про створення світу та боротьбу добра і зла;

- Варага-пурана, в якій йдеться про життя аватари Вішну на ім'я Варага;

- Вамана-пурана, яка містить тексти прослави Вішну і Шиви;

- Сканда-пурана, в якій розповідається про культ Шиви та про його сина Картикея;

- Шива-пурана, в якій йдеться про бога Шиву;

- Падма-пурана, в якій викладено зміст дгарми;

- Бгавішья-пурана, тобто текст пророцтв про майбутнє;

- Брагма-пурана, Брагманда-пурана і Брагмавайварта-пура- на, в яких ідеться про творення світу і виникнення богів;

- Ґаруда-пурана, в якій Вішну розкриває основи астрономії, медицини, граматики та інших наук;

- Курма-пурана, в якій розповідається про Курму, одну з ава­тар Вішну;

- Лінга-пурана, в якій йдеться про лінгам (лінга), тобто твор­чу божественну силу;

у Маркандея-пурана, в якій викладається історія династій;

- Матсья-пурана, в якій розповідається про Матсью, аватару Вішни в образі гігантської риби;

- Нарада-пурана, в якій розповідається про різні паломницькі місця.

18упа-пуран (додаткових пуран), в яких розкриваються теми, схожі до тем мага-пуран.

У стгала-пуранах, циклі текстів, які мають дещо менше зна­чення, ніж мага-пурани та упа-пурани, розповідається про іс­торії окремих храмів та священних місць.

Пурани виражають релігійні уявлення давніх індійців, у яких яскраво виражений індуський монотеїзм. У «Вішну-пурані» ска­зано: «Бог не має образу, він не має імені чи визначення, він не зображуваний, досконалий, не підлягає знищенню, змінам, горю чи стражданням. Ми можемо лише сказати, що він, тобто Вічна Істота, є Богом. Прості люди думають, що він у воді; більш про­світлені вважають, що він у небесних тілах; неосвічені бачать йо­го в дереві і камені; тільки мудрий вбачає його у всесвітній душі».

• ВЕДАНҐИ

Четвертим комплексом текстів смріті є веданґи. Це - трактати з різних галузей науки, які використовувалися переважно для навчальних цілей. Веданґи об'єднані у шість груп:

пікша - трактати з фонетики і фонології, чгандас - метрологія,

вьякарана - граматика, нірукта - етимологія,

джботиша - астрологія і астрономія, калпа - літургіка і обрядовість.

До п'ятого комплексу текстів смріті належать аґами, тобто богословські трактати, які роз'яснюють різні аспекти індуської теології. Оскільки індуїзм - монотеїстична релігія, але розділена на різні конфесії, то в кожній із них Бога іменують по-різному. В кожній конфесії свої аґами, які прийнято об'єднувати за назвами конфесій. Так, усі аґами поділяють на шиваїстські, вайшнавські та шактистські.

Отже, вся індуська література поділяється на дві групи: шруті, тобто канонічні священні тексти, та смріті, тексти на релігійні теми, які можуть вважатися священними окремими деноміна- ціями, однак не зобов’язують усіх. Тести смріті поділяються на п'ять комплексів: дгармашастри (закони), ітігасти (історії), пу- рани (давні розповіді), веданґи (наукові трактати) та аґами (бо­гословські трактати).