Апостол Павло

Отже, учні Ісуса, виконуючи його волю, залишили Єруса­лим і вдалися до проповідництва. Але переважна роль у поши­ренні християнства належала не першим учням Христа, а його послідовникам у кінці І ст.

У цей історичний період вже значна частина стародавніх євреїв жила поза межами батьківщини, у діаспорі. З різноманіт­них численних історичних свідчень можна зробити висновок, що в Єгипті проживало близько мільйона євреїв, у Сирії - тро­хи більше, а в Палестині - лише близько 500 тисяч, чи, може, і всі 700. А взагалі в цей час у Римській імперії, враховуючи всі її території, проживало 4-4,5 млн євреїв. У самому ж Римі в 20-х роках і ст. було всього 12-15 тис. євреїв. Саме це розселення євреїв по всій Римській імперії сприяло швидкому поширенню християнства, оскільки воно було спочатку єврейською сектою, але коли сформувалося, то все одно користувалося спільною з іудейством священною книгою - Біблією. Першими христия­нами в Іудеї та в діаспорі були стародавні євреї, й лише з поши­ренням у Римі християнство стало світовою релігією.

Але справа не тільки в тому, що єврейська діаспора була зручним каналом для поширення християнства. З християнс­твом відбулися значні зміни, які виявили його позитив в об­слуговуванні суспільства. Ці зміни пов'язані з ім'ям значного діяча християнства - апостола Павла. Історики майже однос­тайні у визнанні його історичності та видатної ролі в утворені християнства. Відомий протестантський богослов А.Юліхер зауважує, що “Ісус, Павло і Вселенська церква, що утворюва­лась, - це три дуже різні величини, однак тільки всі три разом вони є початком християнської церкви”.

На шляху з Єрусалима до Дамаска, куди він прямував, щоб взяти участь у переслідуваннях християн, йому начебто з'яв­ився Ісус і обернув його в християнство [Дії. 9:3-6]. Згодом Савл змінює ім'я на Павла [Дії. 13:8], щоб цим підкреслити, що він став іншою людиною. Веде активну проповідницьку дія­льність, активно подорожує Малою Азією, зокрема, досягає великих успіхів у поверненні до християнства в Антіохії [Дії. 11:27-30; 14:21-23, 43, 50-51], яка вславилася міцним па­нуванням еллінської культури та релігії і згодом стала однією з цитаделей християнства. Разом з апостолом Павлом христи­янство проповідували такі значні проповідники, як Петро і Варнава. Римська влада, занепокоєна успіхом християнства в малоазійських і єгипетських провінціях, відсилає Павла на суд до Рима [Дії. 26:24-32].

Діяльність апостола Павла в Римі десь із 61 р. спочатку серед римських євреїв успіху не мала. Він став проповідувати серед язичників і за два роки багато чого досяг. Невдовзі туди прибув і святий Петро. Е.Ренан вважає, що тісного співробіт­ництва між ними не було. Апостола Петра супроводжував апо- стол Марк, він записав проповіді Петра і переклав грецькою мовою, наводить їх у Євангеліях. Св. Павло плідно пише свої Послання, багато з яких втрачено, тож зміст їхній нам невідо­мий. Петро активно адмініструє і виступає в ролі першого єпископа Рима.