9.5. ВСЕЛЕНСЬКІ СОБОРИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Важливим аспектом розвитку богословської думки були Все­ленські Собори. Перші вісім Соборів відбулись у східній частині Християнського Світу:

- Два Собори відбулись у IV столітті і були присвячені триніто- логічному догмату:

Перший Нікейський Собор 325 року осудив єресь аріанства та ухвалив першу редакцію Символа віри;

Перший Константинопольський Собор 381 року осудив єресь пневматомахів.

Ці два Собори визнають усі християнські конфесії.

- У V столітті також відбулись два Собори, які були присвячені христологічному догмату.

- В 431 році відбувся Ефеський Собор, який осудив єресь несторіанства. Цей Собор і наступні не визнає Ассирійська Церква Сходу.

- В 451 році відбувся Халкедонський Собор, який осудив єресь монофізитства. Цей Собор і наступні не визнають монофізитські Церкви.

- В VI, VII і VIII століттях відбувались по одному Вселенському Соборі.

- У 553 році відбувся Другий Константинопольський Собор, який вирішував проблему «трьох глав».

- У 680-681 році відбувся Третій Константинопольський Собор, який осудив єресь монотелітства.

- У 787 році відбувся Другий Нікейський Собор, який осудив єресь іконоборства.

Ці сім Соборів визнають і католики і православні.

- У 869 році відбувся Четвертий Константинопольський Собор, який осудив Фотієву схизму. Цей Собор католики визнають Восьмим Вселенським, а православні заперечують його канонічність. У 879-880 році відбувся інший Собор, який православні називають Четвертим Константинопольським і визнають за Восьмий Вселенський. Його канонічність не визнають католики. Після цього на Християнському Сході Вселенських Соборів не відбувалось. Православні Церкви через несприятливі історичні обставини та неспроможність досягти між собою згоду так і не змогли зібрати Собор, в роботі якого взяли би участь вони всі. Центр богословської думки і активного церковного життя перенісся до Західної Європи.

• ПЕРШИЙ ЛАТЕРАНСЬКИЙ СОБОР

Дев'ятим Вселенським Собором був Перший Латеранський Собор, який відбувся у 1123. Собор був скликаний Папою Калік- стом II в Латеранському палаці в Римі. Собор мав важливе значен­ня для життя Церкви. Впродовж тривалого часу перед Собором в Західній Європі тривала боротьба за інвеституру, тобто за право призначати єпископів. Проблема полягала в тому, хто - Папа Рим­ський чи світські монархи - повинні призначати єпископів. Фак­тично, боротьба за інвеституру - це була боротьба за самовизна­чення Церкви: Церква повинна бути самостійною і незалежною, чи вона повинна стати структурною одиницею державного ад­міністративного апарату. Якщо Східні Церкви визначили для себе долю підпорядкування державі, то Католицька Церква всі­ма силами відстоювала власну незалежність від державних уря­дів. Церква перемогла у боротьбі за інвеституру і відстояла своє право вирішувати внутрішні питання без втручання державних урядів. Кінцевою точкою цієї боротьби став Вормський конкор­дат або Вормський мир (Pax Wormatiensis), підписаний Папою Ка- лікстом II та імператором Священної Римської імперії Генріхом V 23 вересня 1122 року у Вормсі. Цей документ мав колосальні на­слідки: Церква, зберігаючи незалежність, стала інституцією, яка могла зі сторони дати моральну оцінку дій урядів та відігравати роль морального арбітра. Така роль Церкви виховувала в євро­пейських політиків цінності верховенства права, соціальної спра­ведливості та владної відповідальності. Мислителі ХІІ століття, захоплюючись цими подіями і їхньою історичною роллю, нази­вали Вормський конкордат початком нової епохи історії Європи. Зрештою, вони не помились. Для ратифікації цього документу та впровадження його в усі сфери життя Церкви був скликаний Перший Латеранський Собор. Фактично, Вормський конкордат і Перший Латеранський Собор встановили перші у світовій історії норми міжнародного права. Поряд із цими надважливими рішен­нями Собор видав 22 дисциплінарно-адміністративні канони:

S заборонив симонію (канон 1);

-заборонив єпископам приймати до клиру своїх єпархій тих священиків, які були екскомуніковані в інших єпархіях (канон 2);

- чітко встановив, що керувати єпархіями можуть тільки ті особи, які мають відповідні законні свячення (канон 3);

- встановив, що парафії і осередки духовної опіки можуть створюватися тільки єпископами; (канон 4);

- анулював призначення, здійснені антипапою Григорієм VIII (канон 5);

- встановив, що тільки священики можуть призначатися парохами і деканами, і тільки диякони можуть призначатися архидияконами (канон 6);

- заборонив священикам мешкати разом із жінками, хіба- що ці жінки є родичками священиків, і їхнє перебування в одному домі не створить причину для осуду (канон 7);

- заборонив передачу церковних функцій мирянам (канон 8);

- заборонив подружній зв'язок між кровними родичами (канон 9);

- надавав гарантії захисту майна і родин хрестоносців (канон 10);

- осудив порушення спадкового права (канон 11);

- осудив завдання матеріальної шкоди Церкві (канон 12);

- осудив виготовлення фальшивих монет (канон 13);

- осудив встановлення нових митниць на шляху до Риму, які обмежують паломництва (канон 14);

- підтвердив постанови попередніх Пап про Pax Dei (Божий мир), тобто про обов'язок припиняти військові дії в дні релігійних свят (канон 15);

- підпорядкував монахів місцевим єпископам (канон 16);

- пригрозив анатемою тим, хто окуповує папське місто Беневенто (канон 17);

- визначив, що парохи призначаються тільки єпископами, і можуть приймати управління парафіями тільки з його дозволу (канон 18);

- підтвердив заснування монастирів і храмів, здіснене від часу Папи Григорія VII (канон 19);

- встановив особливий захист для духовенства і церковного майна (канон 20);

- заборонив одруження священиків (канон 21);

- осудив захоплення церковного майна єпископами Равенн- ського екзархату, які в той час перебували у розколі (ка­нон 22).

• ДРУГИЙ ЛАТЕРАНСЬКИЙ СОБОР

В 1139 році відбувся Другий Латеранський Собор, який, як і Перший, розглядав не богословські питання, а поточні пробле­ми Церкви. Причиною скликання Собору стала необхідність вирішення схизми Анаклета ІІ. В 1130 році помер Папа Гоно- рій ІІ. Наступним Папою було обрано Інокентія ІІ, але частина кардиналів не погоджувалась із цим вибором і обрала антипапу Анаклета ІІ. Анаклет II захопив Рим і Папську область, але поза Римом монархи і єпископи визнавали владу Інокентія ІІ. В 1138 році Анаклет ІІ помер, і Інокентій ІІ зміг повернутися до Риму. Ціллю Собору було вирішити ті проблеми, які з'явилися за час перебування в Римі Анаклета. Собор звільнив усіх, кого призна­чив Анаклет, і відлучив від Церкви сицилійського короля Роже- ра ІІ, якого коронував Анаклет. Також Собор встановив перші в Європі правила ведення війни, і наклав заборону на використан­ня арбалетів. Окрім цього, Собор ухвалив 30 канонів, серед яких: осудив симонію (канон 1);

анулював усі церковні призначення, зроблені за гроші (канон 2);

заборонив єпископам повертати до Церкви осіб, які були екскомунікованими поза межами їхніх єпархій (канон 3); заборонив єпископам носити дорогий і модний одяг (канон 4);

повторив правило Халкедонського Собору, відповідно до якого майно померлого єпископа повинно залишатися Церкві (канон 5);

заборонив передавати церковне майно мирянам (канон 10); надав гарантії безпеки подорожуючим священикам, проча­нам і купцям, а також селянам, які пересуваються з ціллю ведення господарства (канон 11);

визначив дні Божого миру, тобто заборони військових дій (канон 12);

заборонив єпископам і монастирям займатись лихварством (канон 13);

заборонив лицарські турніри (канон 14);

наклав анатему на всіх, хто застосовує силу до духовенства, а право звільнення від цієї анатеми надав виключно Папі (канон 15);

постановив, що церковні посади і відзнаки в жодному разі не можуть передаватися по спадковості (канон 16); заборонив подружній зв'язок між родичами (канон 17); заборонив брати гроші за миро чи освячені олії (канон 24);

постановив у жіночих монастирях використовувати ви­ключно правила Венедикта або Василія Великого, або Августина (канон 26).

• ТРЕТІЙ ЛАТЕРАНСЬКИЙ СОБОР

Третій Латеранський Собор відбувся у 1179 році. Його скли­кав Папа Олександр ІІІ. Причиною скликання Собору була такою самою, як і причина Другого Латеранського Собору. Після смер­ті Папи Адріана IV в 1159 році, кардинали обрали новим Папою Олександра ІІІ, однак присутній на виборах кардинал Оттавіа- но ді Монтічелло не визнав цей вибір і проголосив себе папою під іменем Віктора IV. Його підтримали тільки три кардинали. Оскільки Віктор не мав підтримки в церковних колах, він просив допомогу в імператора Фрідріха І Барбаросси. Імператор у той час воював проти італійських міст, об’єднаних у Ломбардську Лі­гу, та проти попереднього Папи Адріана IV. Він мріяв мати таку людину на папському престолі, якою б можна було маніпулюва­ти. З цією ціллю він підтримав Віктора. Однак свою підтримку Олександру надав французький король Людовік VII. У 1164 році антипапа Віктор помер, а його прихильники обрали Пасхалія III, який був антипапою у 1164-1168 роках, і Калікста III, який був антипапою у 1168-1178 роках. 29 травня 1176 року відбулась Битва під Леньяно, в якій Ломбардська Ліга розбила війська Фрідріха Барбаросси. Ця поразка змусила імператора визнати законним Папою Олександра ІІІ, але для вирішення численних проблем, які з’явилися в Церкві за час схизми, потрібно було скликання Собору. Це й стало причиною скликання Третього Латеранського Собору 1179 року. Собор осудив розкол, анулю­вав усі рішення антипап. Окрім цього, Собор засудив єресі валь- денсів і катарів, а також гріх содомії (гомосексуалізм). Учасники Собору прийняли 27 канонів.

Для того, щоби запобігти майбутнім розколам, Собор надав право обирати Папу тільки кардиналам, а щоб вибори були визнані дійсними, кандидат повинен набрати дві третини голосів; якщо ж якийсь кандидат оголосить себе Папою, не отримавши необхідну більшість голосів, він і його прихильники повинні були бути відлучені від Церкви (канон 2). Ці правила виборів Папи діють і до сьогодні.

Собор заборонив висвячувати на єпископів молодших, аніж 30 років (канон 4).

В черговий раз Собор осудив симонію (канон 5).

Священики, схильні до гомосексуалізму, повинні бути зміщені зі своїх чинів, а миряни повинні бути відлучені від Церкви (канон 11).

Також Собор постановив відлучати від Церкви тих, хто займається лихварством (канон 18).

• ЧЕТВЕРТИЙ ЛАТЕРАНСЬКИЙ СОБОР

Найбільшим Собором середньовіччя був Четвертий Лате- ранський Собор, який відбувся у 1215 році. Його скликав Папа Інокентій ІІІ. Якщо три попередні Собори скликалися для ви­рішення нагальних проблем Церкви, а тому підготовка до них відбувалась у дуже стислі терміни, то буллу про скликання Чет­вертого Латеранського Собору 1215 року Папа видав ще у 1213 році. Це дало можливість зібратися великій кількості учасників. На Собор прибули понад 800 єпископів, європейські монархи і аристократи, представники хрестоносців та інші представни­ки Католицького Світу. Також на Собор прибули Константино­польський і Єрусалимський Патріархи. Одним із питань Собору було переосмислення явища хрестових походів. Однак в історію Церкви цей собор увійшов значно важливішими рішеннями. Якщо попередні Собори розглядали передовсім дисциплінарні та адміністративні питання, то цей Собор підняв важливі бо­гословські і пастирські теми. Перший канон Собору розглянув богословське значення Євхаристії і затвердив вчення про тран- субстанціацію. Третій канон визначив порядок і міри покарання щодо єретиків і їх покровителів. У четвертому каноні учасники Собору закликали греків до возз’єднання з Римською Церквою, а п’ятим підтвердили першість Папи та єрархію Патріархів: Кон­стантинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єруса­лимський. Собор заборонив створення нових релігійних орде­нів, щоби занадто велика їх різноманітність не приносила смуту в Церкві (канон 13). В питаннях пастирської опіки вірних Собор зобов’язав кожного християнина сповідатися не менше, ніж раз у рік у свого пароха (канон 21), а лікарів під страхом виключен­ня з Церкви зобов’язав кликати до своїх помираючих пацієнтів священика, і так забезпечувати їх духовне благо (канон 22).

• ПЕРШИЙ ЛІОНСЬКИЙ СОБОР

Наступний Собор - Перший Ліонський Собор - відбувся у Франції у 1245 році і був скликаний Папою Інокентієм IV.

• ДРУГИЙ ЛІОНСЬКИЙ СОБОР

У 1274 році Папа Григорій Х скликав Другий Ліонський Собор. Про скликання Собору Папа оголосив 31 березня 1272 року, а відрив свою роботу Собор 7 травня 1274 року. Такий тривалий час між скликанням Собору і початком його роботи був визначе­ний для того, щоби його гідно підготувати. В роботі Собору взя­ли участь понад 300 єпископів, 60 абатів, величезна кількість богословів і вчених, державні і політичні діячі. В підготовці Со­бору був задіяний Бонавентура, який помер під час роботи Со­бору. До участі в Соборі був запрошений також Тома Аквінський, але він помер по дорозі на Собор. У роботі Собору брала участь також грецька делегація. Так, Собор зібрав представників майже всіх частин Християнського Світу. Першим і найважливішим пи­танням, яке вирішувалось на Соборі, було відновлення єдності Церкви. Після схизми 1054 року Римська і Константинопольська Церкви перервали спілкування. На Ліонському Соборі представ­ники двох частин Християнського Світу зібрались для обгово­рення проблеми розколу. Учасникам Собору було представлене Віровизнання імператора Михаїла Палеолога, тобто документ, у якому викладалися основи віри в такому дусі, щоби примири­ти обидві сторони. Учасники Собору обговорили ті богословські питання, щодо яких досі було важко знайти порозуміння. В ре­зультаті була підписана Ліонська унія, тобто акт відновлення єдності Церкви. Ліонську унію підтримав галицько-волинський король Данило. Ліонська унія - це перша спроба об’єднання Цер­ков. Коли грецька делегація повернулася зі Собору та оголосила про підписання унії, велика частина візантійського суспільства сприйняло її вороже. В результаті, унія залишилась тільки на па­пері, але вже сам факт її укладення показав вагомі особливості природи розколу. По-перше, богословські питання, які від часу Патріарха Фотія презентувалися як камінь розбрату, насправді легко вирішити в конструктивному діалозі. По-друге, перешко­дою для об’єднання є не богословські протистояння, а виключ­но політичні ігри, амбіції, історичні образи та інші речі, які не мають нічого спільного з істинним християнством. По-третє, події великої схизми 1054 року відбувались у Візантії, а не в За­хідній Європі; так само у Візантії були похоронені дві найбільші спроби відродити єдність - Ліонська і Флорентійська унії, тоді коли на Заході не прозвучав ані один голос проти відновлення єдності. З політичної перспективи унія була вигідна Візантії і Константинопольській Церкві, які врешті поплатились за свою впертість втратою незалежності, але навіть загроза для вижи­вання не стала для візантійців аргументом, щоби прислухатись до слів Христа про єдність Церкви.

Ще одним питанням, яке розглядалось на Ліонському Соборі, було Ріііоцие. Ця вставка була додана до Нікейсько-Константи- нопольського Символу віри Дванадцятим Толедським Собором 681 року і Франкфуртським Собором 794 року. Однак ці Собо­ри були помісними, а не вселенськими. До ХІІІ століття Ріііоцие стало фактично загальноприйнятим у всій Католицькій Церкві. Другий Ліонський Собор легалізував його використання. Зва­жаючи на те, що Другий Ліонський Собор зібрав не тільки като­лицьких богословів та єрархів, а й православних, Ріііоцие було прийняте всією Церквою, як на Сході, так і на Заході. Учасники Собору розглядали також політичні питання. Зокрема, Собор ви­знав імператором Священної Римської імперії Рудольфа І і при­пинив період політичних протистоянь в Німеччині. Також Собор розглядав можливість хрестового походу проти монголо-татар, але ця ідея залишилась без реалізації. Важливим питанням, яке розглядав Собор, було удосконалення процедури вибору Пап. Собор постановив, що після смерті Папи кардинали повинні зі­братися на Конклав. Під час виборів вони повинні бути позбав­лені будь-якої можливості спілкуватися зі зовнішнім світом. Так Собор обмежив можливість стороннього впливу на виборчий процес. Кардинали повинні постійно перебувати разом, що уне­можливлювало змови. Впродовж трьох днів кардинали повинні отримувати повноцінне харчування; з опісля до сьомого дня го­лосування раціон повинен зменшуватися, а після восьмого дня вони повинні отримувати тільки хліб і воду. Такі заходи покли­кані пришвидшити вибори і захистити Церкву від тривалих пе­ріодів невизначеності. Такі правила діють і до сьогодні.

• ВЄНСЬКИЙ СОБОР

У XIV столітті відбувся тільки один Собор. Вєнський Собор розпочав роботу 16 жовтня 1311 та закінчив 6 травня 1312 ро­ку. Його скликав Папа Климент V на прохання французького ко­роля Філіпа IV Красивого. В той час король вів боротьбу проти тамплієрів. Король намагався вирішити фінансові проблеми Франції, а оскільки його вмінь господарювати не вистарчало, щоби втримати країну від банкрутства, він вирішив конфіскува­ти майно тамплієрів. Для таких кроків він потребував серйозних підстав. З цієї причини король інкримінував тамплієрам низку злочинів та єресей і розпочав їх переслідування. Однак король розумів, що він не має права виносити обвинувачувальні вироки у церковних справах. Саме тому він просив Папу скликати Собор і розглянути обвинувачення тамплієрів. Сподівання короля не справдилися. Собор оправдав тамплієрів. Втім, Папа Климент V, щоби не загострювати ситуацію, видав буллу, якою розпустив тамплієрів. Також Собор розглянув скарги рейнських прелатів проти беґінок - жіночого релігійного згромадження, та осудив їхню діяльність, визнавши їх винними у пропагуванні єресі ан- тиномізму. Собор в черговий раз заборонив лихварство. Також Собор постановив впровадити в Паризькому, Оксфордському, Болоньському та Саламанському університетах викладання єв­рейської, арабської та арамейської мов. Головною ціллю таких курсів було сприяння глибокому вивченню Біблії.

• КОНСТАНСЬКИЙ СОБОР

У XV столітті відбулось два Собори. Констанський Собор від­бувся у 1414-1418 роках. Він був скликаний з ціллю подолання схизми після Авіньйонської неволі Пап. Після смерті Папи Боні- фація VIII у 1303 році, новим Папою обрали Климента V, який підтримував французького короля Філіпа IV. Король переконав Папу перебратися з Риму ближче до Франції. Папа переїхав до міста Авіньйон, де він і його наступники мешкали кілька деся­тиліть. В 1377 році Папа Григорій ХІ повернувся до Риму, але через рік Папа помер, і кардинали обрали його наступником Ур­бана VI. Група кардиналів не погодилась із цим вибором; вони відправились до Авіньйону, де обрали антипапу Климента VII. Так відбувся розкол у Церкві: в Римі перебував законний Папа Урбан VI, а в Авіньйоні антипапа Климент VII. Церковний розкол спричинив і політичний розкол Європи. Половина Католиць­кого Світу підтримували Урбана VI, а інша половина Климен­та VII. Від 1378 року, коли почався розкол, до 1417 року, коли Констанський Собор припинив розкол, змінилися декілька Пап (Урбан VI, Боніфацій ІХ, Інокентій VII, Григорій ХІІ) та антипап (Климент VII, Бенедикт ХІІІ). Оскільки проблема ставала дедалі більшою, обидві сторони погодились зібратись на Собор у Пізі для вирішення суперечки. На Пізанському Соборі 1409 року за­мість вирішення проблеми, вона поглибилась. Учасники Собору усунули обох Пап та обрали третього - Олександра V (Петро Фі- ларґо). Ані Папа, ані антипапа цього рішення не визнали. В ре­зультаті, з'явилися три Папи. В 1410 році Олександр V помер і його наступником обрали Івана ХХІІІ (Бальтазар Косса). З ціллю вирішення цієї проблеми був скликаний Констанський Собор. На Соборі у 1414 році законний Папа Римський Григорій ХІІ зрік­ся влади заради збереження миру в Церкві. Так само поступив і пізанський антипапа Іван ХХІІІ. Новим Папою обрали Марти­на V. Авіньйонського антипапу Бенедикта ХІІІ Собор проголосив незаконним. Хоч він і не погодився з рішенням Собору, від нього відвернулися всі, хто його досі підтримував, і він пішов у забут­тя. Також Собор розглянув учення Джона Вікліфа і Яна Гуса та проголосив їх єретичними.

• ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ СОБОР

Ще одним Собором XV століття був Флорентійський Собор, який відбувся у 1438-1445 роках. Головною богословською проблемою XV століття була еклезіологія: богослови міркували про церковний устрій, а за своїми поглядами вони розділилися на тих, які вважали, що найвищою керівною структурою Церк­ви повинен бути Собор, а Папа повинен виконувати виключно представницькі і виконавчі функції, та тих, які вважали, що най­вищою ланкою Церкви повинен залишатися Папа Римський, а Собор повинен відігравати лише дорадчу функцію. Папа Мар­тин V, який був обраний на Констанському Соборі 1417 року, скликав наступний Собор у Базелі в 1431 році, але Папа помер незадовго до відкриття Собору. Єпископи, які прибули до Ба­зеля, все ж провели засідання та ухвалили рішення, які обмеж­ували права Папи. Наступним Папою став Євген IV, який не по­годився з рішеннями Базельського Собору. Деякі учасники Ба- зельського Собору в знак протесту проти папського рішення у Базелі обрали антипапою савойського герцога Амадея VIII, який прийняв ім'я Фелікса V. Фелікс V не отримав підтримки ані в Церкві, ані серед європейських політиків. Врешті, Фелікс відмо­вився від папства та пішов у монастир. Він був останнім антипа­пою в історії Католицької Церкви. Оскільки Базельський Собор не виконав своєї місії, Папа Євген IV скликав Собор у Феррарі. У 1439 році у Феррарі спалахнула епідемія, і Папа переніс Собор до Флоренції, тому він увійшов в історію як Флорентійський. В роботі Собору взяли участь візантійський імператор Іван VIII Палеолог та представники всіх східних Церков. Київську Церк­ву представляв митрополит Ізидор. Учасники Собору знову об­говорили богословські розбіжності та знайшли порозуміння. 6 червня 1439 року учасники Собору підписали Флорентійську унію, об'єднавши Христову Церкву в один організм. Подальша доля Флорентійської унії була такою ж, як і доля Ліонської унії. Політичні інтриги не дозволили впровадити її в життя Церкви.

• П'ЯТИЙ ЛАТЕРАНСЬКИЙ СОБОР

В 1515-1517 роках відбувся П'ятий Латеранський Собор, скли­каний Папою Юлієм ІІ. Оскільки Папа Юлій ІІ помер у 1513 році, більшість сесій вів наступний Папа Лев Х, який не відзначався особливими талантами ані в богослов'ї, ані в церковній органі­зації. Скликання Собору не мало якихось вагомих підстав, але Папа Юлій ІІ, коли став Папою обіцяв скликати Собор, і виконав свою обіцянку. Не можливо сказати, які надії він покладав на Со­бор, але в будь-якому випадку його смерть не дала можливості їх реалізувати. Церква в той час переживала кризу, яка врешті при­звела до реформації. П'ятий Ліонський Собор завершився у 1517 році, тобто у той же рік, коли Мартін Лютер оприлюднив 95 тез. Папа Лев Х не побачив проблеми, яка нависла над Церквою, а то­му й не скористався для її вирішення блискучою нагодою, якою був цей Собор. Собор ухвалив низку рішень, зокрема встановив строгий контроль за фінансовими і кредитними установами; підтвердив відвічну віру Церкви в безсмертя душі; встановив вимогу отримувати благословення єпископа на друк книги; за­кликав до війни проти турків за Святу Землю. Проте ці поста­нови навіть не торкнулися наболілих проблем, які призвели до реформації. Незважаючи на те, що цей Собор не можна назвати успішним, реформи в Католицькій Церкві тривали, і розпоча­лись вони з 1492 року, тобто із завершенням іспанської Рекон­кісти. Католицька реформація, розпочата в 1492 році, потребу­вала соборного обговорення. Але воно відбулось не на П'ятому Латеранському Соборі, а аж на Тридентському Соборі, скликан­ня якого відтягнулось через протестантську реформацію.