СПЕЦИФІКА МІФОЛОГІЧНОГО УСВІДОМЛЕННЯ ДІЙСНОСТІ

Видатний дослідник античної міфології і філософії А.В.Лосєв (1893-1987) вважав, що міфологічна свідомість не потребує такої складової духовності, як віра, оскільки не утримує в собі нічого надчуттєвого.

Міфологічна людина вірила, що саме Прометей подарував людству вогонь, що Геракл здійснив низку подвигів, що саме від Пелопа, сина Тантала, пішла назва південної частини Греції, що саме красуня Пандора відкрила амфору й випустила в світ горе, турботи, злидні, страждання, тяжкі хвороби тощо.

Віра - символ надії міфологічної свідомості. Міфологічна віра базувалася на сприйнятті чуттєвого як живого, а релігійна віра (що виникла значно пізніше) грун­тувалася на сприйнятті надчуттєвого як реального. Як підкреслює Е.Тайлор, «пер­ша і головна причина перетворення фактів повсякденного досвіду в міф є вірування в те, що вся природа є живою - вірування, яке сягає вищої своєї точки в уособленні її» (Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - M., 1989. - С.129).

Споконвічно свідомість була вплетеною в матеріальне виробництво і спілкуван­ня людей. Вузькість виробничої бази й архаїчність суспільних відносин визначали обмеженість духовних потреб первісної людини, яка на той час ще не виділяла себе з родової цілісності, не усвідомлювала себе як щось відмінне від колективу. Людину цього періоду характеризує єдність суспільних (колективних, племінних) і особис­тих інтересів, прав і обов’язків, нагального і сущого.

Міфологічна свідомість притаманна всім народам на початкових^-стадіях роз­витку. При цьому спостерігається повторюваність сюжетів, схожість дійових осіб, висновків і оцінок. Наприклад, Е.Тайлор аналізує повторюваність сюжету про ви­ховання людини (дитини) вовками. У римській міфології Ромул і Рем були вигодо­вані вовками і вважаються засновниками Риму. Слов’янські міфи розповідають про вовчицю і ведмедицю, що вигодували двох надприродних близнят - Валигору і Вирвидуба. Німеччина має свій міф про Дитриха, названого Вольфдитрихом за ім’ям вовчиці-годувальниці. У Бразилії, зазначає Е.Тайлор, розповідають про свого бо­жественного героя, якого вигодувала самка ягуара (Тайлор Э.Б. Первобытная куль­тура.-M., 1989,- С.127).

Повторюваність сюжетних ліній свідчить про універсальність міфологічної свідомості, про єдність людської історії, аналогічність характеристик початко­вих стадій людського роду, перших етапів його соціальної і духовної еволюції.

Міфологічна свідомість характеризується єдністю ціннісних і пізнавальних моментів. Через сприйняття того чи іншого міфу людина пізнавала світ і водно­час оцінювала його. Враховуючи, що міф персоніфікував людські стосунки, лю­дина пізнавала й оцінювала себе. Вона формувала не тільки узагальнені обриси світу, але й норми власної діяльності та поведінки. Розгортаючись одночасно у пізнавальному і ціннісному аспектах, міф формував основу зародження таких близьких і разом з тим різних форм освоєння світу, як наука і культура, мистец­тво й мораль, релігія тощо.

За Е.Тайлором, суб’єктом міфу є представник людської раси в період її ди­тинства.

вчений, дозволяє вбачати сутність міфу не у спробах пояснення або розуміння природи і суспільства первісною людиною, а у перенесенні в узагальненому ви­гляді на природу і весь космос людських стосунків у певний історичний період.

Соціальна роль міфа є незаперечною. Міф узагальнює явища природи і суспіль­ства і саме тим закладає основу розвитку людського мислення й духовності. Він є формою відчуття і переживання світу, його колізій і суперечностей. Міф постає як форма оцінки подій, діяльності героїв і простих смертних. Він утримує в собі прак­тично всі майбутні людські нормовитвори, типи поведінки й діяльності, суспільних відносин і особистих переживань. Міф продовжує існувати навіть тоді, коли людст­во залишило стадію «дитинства» й перейшло до цивілізаційних форм розвитку. Міф знаходить продовження в літературі, скульптурі, живопису, театральному мистец­тві. Він проникає у філософію і науку (згадаймо, бодай, «Міф про Сізіфа» А.Камю), втілюється в культурі, вихованні, системі соціальних технологій.

Духовність людини не може позбавитись міфу, адже це певний пласт людсь­кої свідомості. Навіть доросла людина нерідко «забуває» про цивілізаційний злет своєї духовності й діє так, як підказує міфологічна складова її духовності. Ан­глійський історик, автор дванадцятитомної «Історії Греції», Джордж Грот (1794- 1871) писав з цього приводу, що «навіть розвинута людина в хвилину жорстко­го болю здатна вдарити або вкусити безживний предмет, що спричинив їй цей біль». Невже вона не розуміє безплідність своєї акції? Справа не в цьому. Біль заглушує розум, відтискає його на задній план. І тоді розпочинається реакція, яку спонукає першопласт людської духовності - міфологія. Міф репрезентує ставлення до «іншого» як до живого: керуючись міфологічною складовою ду­ховності, людина вимушена відповісти на біль дією.

Міфологічна свідомість є своєрідним началом людської духовності. Вона міс­тить зародок усіх майбутніх форм і способів духовно-практичного освоєння дій­сності. Хіба можна проникнути, наприклад, в таємницю художнього освоєння світу, досконально не ознайомившись з міфологічною передтечею того чи іншо­го мистецького образу, художнього твору? Чи зрозуміємо ми Біблію без усві­домлення генетичного зв’язку християнства з первісними віруваннями й міфо­логічними витворами древніх? Чи стане для нас «відкритою книгою» філософія Ф.Ніцше і А.Камю, Вол.Соловйова і М.Бердяева, 3.Фрейда та інших геніальних мислителів без ознайомлення з міфологічною культурою людства?

З часом міфологічна свідомість втратила одноосібно-панівне існування. Розквіт міфології відбувається в добу розквіту родоплемінних відносин. В цей період ство­рені найбільш відомі міфологічні цикли, що згодом були закріплені в літературних пам’ятках: Веди, Махабхарата і Пурані - в Індії, Хуайнань-Цзи - в Китаї, Авеста - в Ірані, Едда - в Германії і Скандинавії, Іліада і Одіссея - в Стародавній Греції.

Рабовласницькі відносини створюють грунт для нового типу суспільної сві­домості й людської духовності. Рабовласництво спонукає до більш високого рів­ня розвитку продуктивних сил, веде до поділу розумової та фізичної праці, роз­колює суспільство на класи, які по-різному ставляться до природи і суспільства. На зміну міфологічній свідомості, що зображувала природу живою, приходить духовність, яка намагається зрозуміти й пояснити її як таку, що існує сама по собі і має власні закономірності. На руїнах міфологічної свідомості виникають інші способи усвідомлення світу. Провідними серед них були релігія і наука (фі­лософія), мистецтво і мораль.

18* Сучасна соціальна філософія