ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ. ЖИТТЯ І КОСМОС. ТРУДОВИЙ ХАРАКТЕР ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ людини

1987р. увійшов в історію людської цивілізації як рік народження 5-мільяр- дного жителя Землі. Розмірковуючи над долею людства й планети, мимоволі замислюєшся над питанням про походження людини, виникнення життя на Землі, його зв’язок з Космосом.

Релігійна гіпотеза походження життя людини базується на божественному тво­рінні. За першою розповіддю Біблії, Бог створив Адама та Єву одночасно (див.: Книга буття. 1, 27), за другою - спочатку Адама і помістив його в Рай, щоб порав його та доглядав, а потім (для допомоги в роботі) з адамового ребра створив Єву (див.: Книга буття. 2, 21-23). Облишимо цю теологічну проблему, поділяючи дум­ку Дж.Фрезера про неї як надто глибоку для людського розуміння (див.: Фрезер Дж. Фольклор в Ветхом завете. - M., 1988. - С.13), й звернемо увагу на дві обстави­ни: по-перше, людина була створена «з пороху земного», що можна прочитати й так: вона має земну (а не божественну, не космічну) природу й не занесена на Землю з Космосу (де, мабуть, на той час жили Боги); по-друге, Бог помістив людину в Рай (садок) не для неробства, а для того, щоб вона порала його та доглядала, що свід­чить про одвічно трудову природу й долю людини. Якщо ж зважимо, що Біблія узагальнює досить об’ємний шар міфологічного мислення, а ідею Бога залишимо на совісті її творців, то релігійна концепція виникнення людини, особливо в розрізі викладених обставин, не постає перед нами зовсім містичною.

Не менш привабливо виглядає космічна гіпотеза походження людини і циві­лізації.

Гіпотеза Деннікера базувалась на фактах та явищах, створити які первісна чи пе- редцивілізована людина, на думку вченого, не могла ні фізично, ні інтелектуально. Як можна було створити, наприклад, єгипетські піраміди; гігантські малюнки, які можна побачити лише з Космосу, або з висоти пташиного польоту; кам’яні фігури, що нагадують роботів заввишки 121 м? - запитує дослідник. Важко пояснити і такі факти, як кургани у вигляді тварин, скульптурні фігури на острові Пасхи, гігантсь­кий малюнок «білої кобили» у графстві Беркшир (Англія); не менш грандіозні ма­люнки людей і тварин біля ріки Колорадо неподалік від Лос-Анджелеса; «свідчення» книги Єноха тощо. Узагальнюючи ці та інші дані, вчений робить такі висновки:

- в давні часи Землю декілька разів відвідували істоти з Космосу;

- шляхом штучної мутації існуючих на Землі істот вони перетворили їх на істоти з людським інтелектом;

- відвідування Землі пришельцями відображені в легендах, традиціях, казках, віруваннях; сліди їх можна знайти в окремих культових спорудах і предметах.

З космічною гіпотезою походження життя та людини погодитись так само важко, як і заперечити її. Дискусія з цього приводу не дає бажаних результатів незалежно від того, на які аргументи (чи навіть факти) спираються прихильни­ки інших гіпотез. Справа не в аргументах, а в реальному, практичному спілку­ванні з неземними цивілізаціями, якщо вони є. Поки не встановлено такого спіл­кування, гіпотеза лишається тільки гіпотезою і не більше. Однак пошук незем­них цивілізацій триває. Вчені й аматори створюють задля цього відповідні то­вариства, фонди, наукові групи. І хоч дослідження космосу, як і наукове опра­цювання космічної гіпотези походження людини, пов’язані з надзвичайно вели­кими фінансовими витратами, їх не варто згортати як неперспективні чи хибні. Світ нескінченно великий і таємничий. Можливо, саме в цій площині коріниться його розгадка (див.: Шкловский И.С. Вселенная. Жизнь. Разум. - M., 1976; Руб­цов В.В., Урсул А.Д. Проблема внеземных цивилизаций,- Кишинев, 1984; Насе­ленный Космос. -M., 1972; Лем С. Сумма технологии. - M., 1969).

Разом з тим, вчені припускають і інше: людська цивілізація може бути єди­ною в своєму роді, своєрідним унікумом великого Космосу і пояснити витоки її зародження та розвитку можна лише з того природного оточення, на якому вона розгортає своє загальнокультурне єство. Власне, з цього й виходить так звана еволюційна гіпотеза походження життя та людини (див. праці О.І.Опаріна та Дж.Холдейна). Згідно з цією гіпотезою життя виникає завдяки фотосинтезу та обміну речовин в унікальних кліматичних умовах, що створились (мабуть, ви­падково) на Землі декілька мільярдів років тому. Серед таких умов вирізняють­ся показники температури грунту, повітря; наявність води, деяких солей тощо. Удосконалюючись у ході еволюції, організми на планеті еволюціонували в тва­ринний світ і викристалізувалися в сучасні зразки (в тому числі й людини) внас­лідок природного добору.

Засновником еволюційного вчення про походження видів вважається англійсь­кий природодослідник Чарльз Дарвін (1809-1882).

Продовжуючи і розвиваючи вчення Ч.Дарвіна, Ф.Енгельс вибудував нову гіпотезу виділення людини з тваринного світу. На його думку, вирішальну роль у цьому тривалому процесі відіграло застосування знарядь праці. У фрагменті «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину» Ф.Енгельс намагався довести, що саме застосування знарядь праці привело до зміни фізичної приро­ди людини, до розвитку її руки й мозку, що створило якісну відмінність людини від інших тварин. Узагальнюючи доступний йому матеріал, вчений розробив оригінальну схему біологічної еволюції й створення передумов для виникнення праці: прямоходіння і вивільнення передніх кінцівок; високий рівень психіки людиноподібних мавп - предків людини; виникнення й застосування знарядь праці; діяльність-мислення-мова. Зазначена праця Ф.Енгельса заклала основи марксистського розуміння соціоантропогенезу - процесу виникнення соціаль­ної форми руху матерії, становлення і формування людини і суспільства.

Еволюційна гіпотеза походження людини до цього часу вважається у нас на­уковою, найбільш обгрунтованою. Її сучасному відтворенню присвячено знач­ну кількість об’ємних наукових розвідок (див., зокрема: Андреев И.П. Проис­хождение человека и общества. - M., 1982; История первобытного общества. - M., 1983; Кликс Ф. Пробуждающееся мышление. - M., 1983; Алексеев В.П. Ста­новление человечества. - M., 1984). Проте експериментально-практичного під­твердження вона не має, а тому й лишається гіпотезою, яка потребує доведення.

Аналіз зазначених гіпотез, що потребують доведення, може наштовхнути на думку про те, що проблема походження людини занадто складна, непосильна для розуму. Але, це не зовсім так. Розум поступово проникає в цю таємницю й формує загальне уявлення, на якому й грунтується науковий світогляд і прагма­тичне ставлення людини до дійсності й до самої себе.

Навіть у короткому викладі не можна не запримітити дещо спільне, що єднає гіпотези у межах суттєвої протилежності: 1) За всіма гіпотезами життя виникає на земній основі. 2) Життя існує завдяки постійній діяльності (організму чи лю­дини), спрямованій на обмін речовин, виживання, боротьбу за існування. 3) Жит­тя людини органічно пов’язане з Космосом (в релігійному варіанті - через Бога, в еволюційному - через фотосинтез, в космічному - безпосередньо) та з працею, спрямованою на забезпечення умов існування людини як людини.

Історія свідчить, що людина (незалежно від того, створена вона Богом, зане­сена з Космосу чи є результатом еволюції живого) весь час працювала. Homo habilis - людина, що вміє (творити) - так називали першого виробника знарядь праці (див.: Кликс Ф. Пробуждающееся мышление. - M., 1983. - С. 39). Вивчаю­чи еволюцію знарядь праці, вчені відтворюють більш-менш адекватну історію розвитку людини (Л.Hyape), що постає як трудова історія людини. Тому висно­вок про трудовий характер життєдіяльності не може бути підданий будь-якому сумніву. Все, що є в суспільстві (як і саме суспільство), - результат людської ді­яльності. Діяльність - це специфічно людський спосіб відношення до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності людини і постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творення культури, як головний чинник людяного в людині і суспільстві.

Наука зазначає різноманітні форми людської діяльності: перетворююча, піз­навальна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна тощо (див.: Коган М.С. Чело­веческая деятельность. - M., 1974).

Найхарактерніше специфіку людської діяльності відбиває така її форма, як праця.

К.Маркс визначає працю як процес, що відбувається між людиною й природою, процес, в якому людиїїа своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і кон­тролює обмін речовин між собою й природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Першою й го­ловною відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготов­лені знаряддями праці. Факту виготовлення твариною знарядь праці за допомо­гою знарядь праці наука не має.

Друга відмінність полягає в універсальності людської праці. Тварина «пра­цює» лише за вимогами свого виду (наприклад, бобри будують греблю, ластів­ки - гніздо під дахом будинку) і принципово не може здійснити те, що не закла­дено в неї природою. Людина ж - істота універсальна. Вона може побудувати греблю й житло. Вона перетворює природу. Вона сама встановлює собі міру праці й перетворення, що докорінно відрізняє її від тварини, підносить над природою, робить суспільною істотою.

Ще одна відмінність людської праці коріниться в її цілеспрямованості. Тва­рина будує так, як генетично спонукає її природа. Людина ж спочатку моделює майбутній результат творення в голові, а потім завдяки праці переносить його в реальність. Вона ставить собі цілі, змінює їх згідно зі своїми новими уявлен­нями, домагається втілення їх в життя. Цілеспрямованість притаманна лише людині. Жодна тварина не робить мету предметом власного роздуму. І хоч вона мислить, аналізує, робить висновки, все ж цілеспрямованість властива лише лю­дині.

Характеризуючи специфіку людської діяльності, несправедливо було б не зазначити, що вона здійснюється не лише на засадах доцільності, а й за закона­ми краси (К.Маркс). Археологічні дослідження свідчать про високий рівень ху­дожнього освоєння світу первісною людиною. Таємницю появи «художньості» людської діяльності ще належить розкрити, бо ж хіба це не дивно: наївшись, тварина засинає, а людина - співає, малює, відтворює світ художніми засобами, переносить відтворене на знаряддя праці, втілює його в безпосередню діяльність.

Всі форми людської діяльності взаємопов’язані. Вони мають історичний харак­тер і здійснюються на основі праці й спілкування людей в суспільстві, що постійно змінюється. Єдність та взаємозумовленість форм діяльності в історії людства відби­ває така категорія, як «практика». Завдяки передумовам, засобам виробництва та результатам «практика» має матеріальний характер. Вона постає як єдність об’єк­тивного і суб’єктивного, матеріального та ідеального, опредметнення й розпред- метнення, свободи та необхідності. Суспільне життя має практичний характер. «Практика» постає як основа пізнання духовного життя, всіх видів суспільної та індивідуальної діяльності людини.

Не викликає сумніву й постійний зв’язок людини з Космосом. Життя існує завдяки сонячній енергії. На нього впливають магнітне поле й проникаюче кос­мічне випромінювання, сила тяжіння, космічні бурі й тощо. Людина постійно вдивлялася в Космос. Там вона розмістила своїх богів. З Космосом вона пов’язу­вала власну долю, шукала відповіді на запитання про майбутнє, звіряла життє­вий шлях. У Космосі людина шукала продовження свого життя. З Космосом пов’язані помисли про інші цивілізації, нові світи, пошуки братів по розуму. І хоч зв’язок людини з Космосом лишається таємницею «за сімома замками» - на цій основі виникає занадто багато спекуляцій, - роздуми про нього, як і його дослідження, треба продовжувати за будь-яких обставин. Людство має пам’ята­ти, вірніше, мати на увазі принаймні дві речі: нам може бути важко знайти кон­такт з неземними цивілізаціями, бо їх суб’єкти можуть мати інший прояв життя, навіть такий, що взагалі не перехрещується з земним; треба завжди пам’ятати про свою відповідальність за життя як унікальність Всесвіту, бо ж не виключе­но, що людство - єдине у Всесвіті.