ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО РОЛЬ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Вдивляючись у небо, людина ніколи не забувала про Землю. Вона постійно працювала, шукала кращих умов життя, створювала їх, захищала від зазіхань з боку інших. Людина живе природою, використовує корисні копалини, п’є воду, оре землю, дихає повітрям, тобто користується всіма благами, які надає їй при­рода.

Особливо інтенсивно обмірковували зазначені питання в середині XVII - на початку ХІХст. В цей час сформувалася своєрідна теорія, що дістала назву «гео­графічний напрям у соціології». Найвідомішими її представниками є французь­кий філософ Ш.Монтеск’є (1689-1755) - «Перські листи», «Про дух зако­нів»,«Розвідка про причини величі римлян та їх занепаду»; англійський історик та соціолог Т.Бокль (1821-1862) - «Історія цивілізації в Англії»; російський ге­ограф та соціолог Лев Ілліч Мечников (1838-1888) - «Цивілізація і великі істо­ричні ріки», «Етюди оптимізму».

Не задовольняючись релігійними поясненнями, мислителі шукали головні детермінанти розвитку суспільства, пов’язуючи їх з географічними умовами життя людини. В цьому полягає їхня історична заслуга. Проте абсолютизацію географічного чинника не може бути розцінено інакше, як історична похибка, що призвела до спотвореної моделі суспільства, його взаємодії з природою.

Наприклад, Ш.Монтеск’є все в суспільстві пояснював географічними умова­ми, кліматом. На його думку, природа створила людей рівними. Проте різниця в кліматі призвела до неоднакового статусу людеу в суспільстві, до нерівності й навіть до рабства. Аналогічний висновок робив і Т.Бокль. Клімат, їжа, грунти, загальний стан природи, вважав він, призводять до природної нерівності наро­дів, колонізації, міждержавних зіткнень.

Аналізуючи роль географічного напряму в соціології зазначимо, що історія залежить не лише від клімату (хоч він і відіграє певну роль в її плині), а й від інших чинників. Географічні умови впливають на життя людини й суспільства, проте не є визначальними саме тому, що життєдіяльність людини має трудовий характер, залежить однаково як від географічних передумов виробництва, так і від знарядь праці, технології, соціальної організації тощо.

Абсолютизація географічного чинника на початку ХІХст. вилилась у такий напрям соціології, як геополітика - теоретичне обгрунтування і виправдовуван­ня агресивної політики держави, що намагається розширити свій життєвий про­стір за рахунок інших держав і народів.

Термін «геополітика» вперше запровадив шведський правознавець В.Челлен (1916р.), проте статусу ідеологічної домінанти він набув завдяки працям Р.Рат- целя (Німеччина), А.Махена (США) і Х.Маккіндера (Англія). Так, Р.Ратцель у книзі «Політична географія» (1897р.) подав географічні умови як визначальний чинник розвитку держави в світовій історії. Він розглядав державу як організм, що зростає на засадах особливостей території та населення. Щоб між цими дво­ма чинниками була відповідність, держава має право нарощувати території, розширяти свій життєвий простір за рахунок інших держав і народів. Як бачи­мо, реакційна спрямованість теорії є очевидною. Не випадково ці ідеї викорис­тав А.Гітлер у книзі «Майн кампф» як теоретичне джерело обгрунтування полі­тики володіння землею, завоювання життєвого простору, винищення населення завойованих країн, заселення їх земель представниками своєї нації.

З часом поняття «геополітика» втратило початковий реакційний зміст. Цим терміном стали позначати політику, що базується на врахуванні географічних (як внутрішніх, так і зовнішніх) чинників життєдіяльності нації, народу, держа­ви. Територія, водні ресурси, ліси, запаси корисних копалин, клімат, родючість землі розглядаються нині як важливі складові теорії і практики політичних від­носин та процесів. Геополітичний погляд на суспільство постає як один з еле­ментів його наукового бачення. Він наближає суб’єкта суспільного розвитку до реальності, забезпечує політичне спілкування з урахуванням природних чинни­ків як об’єктивних домінант людського існування.

Аналізуючи роль географічного середовища - частини природи, яка на даний історичний момент включена в процес суспільного виробництва, - в житті сус­пільства, не слід ні нехтувати його впливом, ні абсолютизувати його. Роль кліма­тичних умов, корисних копалин, водних ресурсів тощо надзвичайно велика. Спри­ятливі умови полегшують життя людини, позначаються на простішому характері житла, одягу, харчів; суворий клімат, в свою чергу, ускладнює ці та інші парамет­ри. Географічні умови «викохують» фізичний вигляд людини: колір шкіри, кон­ституцію тіла тощо. Вони зумовлюють деякою мірою інтенсивність праці, що врешті-решт позначається на способі життя й характері особистості. Проте не можна не бачити й іншого: в однакових кліматичних поясах різні народи живуть зовсім по-різному. Більше того, можна навести приклади, коли народ, що живе в менш сприятливих природних умовах (наприклад, фінни порівняно з українця­ми), має вищий рівень життя, більш якісні характеристики соціальної й виробни­чої сфери, системи демократії та культури.

Очевидно, справа не в «географії», хоч і нею не слід нехтувати, а в економіці, системі виробництва, організації діяльності, управлінні, політичній системі й культурі. Треба брати до уваги всі чинники суспільного розвитку. Матеріаль­ний добробут суспільства створюється насамперед працею, а вже потім геогра­фічними умовами й іншими чинниками. Люди розподіляють створене багатст­во, формують систему споживання. І які б багаті природні умови не мала нація, її добробут залежить головним чином не від них, а насамперед від її вміння ос­воїти національні багатства, організувати на основі раціонального використання оптимальну систему виробництва, розподілу й споживання.