Людина і держава. Мотиви та характер політичної участі

Політична соціалізація особистості може виявлятись як у формі під­несення почуття особистості та її політичної активності, так і у феномені політичного відчуження. Взаємини особи і влади можуть будуватись або на моделі «підкорення», де на першому місці стоїть опрацювання механіз­му здійснення влади та ієрархія підданства, або за моделлю «інтересу», де інтереси людини стають провідним механізмом політичного регулювання.

Узагалі людина вільна як брати участь у політичному житті, так і уникати цього. Наприклад, у сучасних демократіях набув поширення абсе­нтеїзм (від лат. abcens - відсутній) - байдуже ставлення людей до здійс­нення своїх громадянсько-політичних прав, ухилення від участі у виборах, від голосування на них. Вирішальними тут є певні особисті мотиви. Так, мотивами участі можуть бути: впевненість у власній компетенції; схиль­ність до спілкування; спроба довести власну перевагу; матеріальні стиму­ли; вплив популярних політичних лідерів; вплив засобів масової інформа­ції; впевненість у праві давати політичні оцінки і рекомендації та ін. Моти­вами неучасті можуть бути, навпаки: малий зиск; дуже низька можливість вплинути на хід подій; упевненість, що перспективи будуть добрі й без участі; або несвідомі мотиви.

За своїм характером політична поведінка (участь або неучасть) лю­дини може бути конформістською або нонконформістською. Конформізм (лат. conformιs - подібний, схожий) означає некритичне сприйняття і слі­дування пануючим думкам та стандартам, стереотипам, традиціям, ав­торитетам, принципам, установкам та пропагандистським кліше. Кон­формізму властиві такі риси: відсутність індивідуальності, стандартність, маніпульованість, консерватизм. У його формуванні вирішальну роль мо­жуть відігравати страх, пропаганда, фактична віра у володіння вищою та єдиною істиною. Нонконформізм означає протилежну позицію - відмову від звичних та загальноприйнятих стереотипів і забобонів, невіру в авто­ритети, пошуки шляхів самореалізації, особисту ініціативу.

Місце і роль особистості в системі політичних відносин визначаєть­ся орієнтацією системи стосовно двох полюсів - етатизму, який утверджує домінування інтересів держави та його інститутів над політичною волею громадян, й індивідуалізму, який підкреслює суверенність громадянських прав кожної людини. В першому випадку маємо справу з патерналістською системою «держава підданий», системою державного піклування і свавіл­ля, де підданий фактично позбавлений свободи вибору, підпорядкований абсолютній владі. Етатизм (від франц. etat - держава) як політика - це поширення повноважень держави на всі без винятку царини життя; як тип політичної свідомості людей полягає у схильності вважати державу найва­жливішим і єдиним чинником інтеграції суспільства. У другому випадку - в системі «громадянин-держава» - права людини та громадянина розгля­даються як найвища цінність, а їх гарантування - як головна соціально- політична функція держави. Конструкція такої системи ґрунтується на ідеї природного права.