ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА
Духовне життя суспільства - одна із головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез,теорій тощо) разом з його носіями (суб’єктами) та матеріальними засобами виробництва і поширення.
Це не тільки ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення, поширення виробництва. Соціальна філософія не уявляє існування ідей без їх суб’єкта. Є суб’єкт - є ідея; немає суб’єкта - немає й ідеї. Звичайно, ідеї отримують і автономне існування. Суб’єкт - люди, смертні істоти. Ідеї ж опредметнюються у речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують існування завдяки історичній пам’яті, що передається від покоління до покоління через культуру, освіту, виховання. Але справа не в цьому. Жодна ідея не з’явилася на світ поза суб’єктом. Наприклад, наукова ідея народжується в голові вченого як результат наукового пошуку, дослідницької діяльності. Обмеження кордонів наукового пошуку обмежує виникнення й існування наукових ідей, гіпотез, теорій. Прикладом тому є доля генетики, кібернетики, соціології за часів сталінізму або теоретичної фізики під час панування фашизму в Німеччині. Заборона досліджень в цій галузі, репресії вчених негативно позначилися на рівні науки, і наукове життя набуло спотвореного характеру; багато конструктивних наукових ідей загинуло разом з їхніми носіями в ГУЛАГ ах, концтаборах і в’язницях.Суб’єктами духовного життя суспільства є люди - індивіди та соціальні спільності (класи, нації, народи). У цьому зв’язку можна говорити про особисте духовне життя людини (її духовний світ), про духовне життя класу (класова самосвідомість), нації (національний характер, національна психологія і культура), народу (традиції, звичаї тощо).
Духовний світ людини - це її почуття, духовні орієнтації та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі.
Філософська традиція позначила духовний світ людини терміном «мікрокосмос», обгрунтувала його таку саму гігантську безмежність, як і безмежність макрокосмосу - життя Природи як Всесвіту.Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу людини є знання. На основі їх формується розум - здатність до самостійного мислення, проникнення в сутність речей і процесів, до охоплення, освоєння, усвідомлення життя в його складності, багатогранності, суперечливості. Всесильність розуму констатував майже кожен філософ незалежно від доби, в якій він жив і створював своє філософське вчення. Наприклад, Арістотель обгрунтував логічні закони функціонування розуму; М.Кузанський і Дж.Бруно виявили його суперечливу архітектоніку; І.Кант проаналізував можливості розуму в пізнанні світу і самого себе; Г.Гегель показав розум як єдино реальний і субстанційний, кінцевий етап розвитку світового духу, де самосвідомість (людське мислення) осягає свою єдність з абсолютною ідеєю.
На допомогу розуму приходить почуття - наступний суттєвий елемент духовного світу людини. Почуття не помиляються, писав І.Кант, не тому, що вони завжди мислять істинно, а тому, що вони не мислять взагалі, вони почувають. Підкреслюючи позитивне значення почуттів, Арістотель розпочав їхній аналіз з подиву, Р.Декарт - з сумніву, К.Ушинський - з успіху. Б.Спіноза зазначав негативні прояви людського почуття, коли вони дезорганізують пізнавальний процес, перешкоджають наближенню до істини.
Усі елементи духовного світу людини органічно взаємопов’язані. Духовно багата людина має проникливий розум, гармонійні почуття, тверду волю. Будь- яка розбіжність між зазначеними феноменами духу деформує життєдіяльність людини як цілісної істоти. Тупа, нерозумна, нечуттєва воля, що стверджує себе як самоціль, намагається підкорити собі все заради ствердження своєї самості. І навпаки, відсутність волі не дозволяє реалізувати добрі почуття і думки в практичних діях. Почуття, розум і воля лише тоді стають власне людськими, коли доповнюють і пронизують одне одного, поєднують свої зусилля в цілеспрямованому прагненні духовного освоєння світу і практичної реалізації.
Духовний світ кожної людини є явищем неповторним і унікальним. Ідеї, погляди, переконання, гіпотези, теорії тощо мають конкретних творців, носіїв і водночас живуть суспільним чином, самостійно, відокремлено від них. Так, теорія відносності є продуктом генія А.Ейнштейна. Разом з тим вона є надбанням інтелектуального розвитку доби й живе незалежно від свого творця. Те ж саме можна сказати про такі феномени духу, як література і мистецтво, релігія і мораль, громадська думка, суспільна психологія тощо. Духовне життя суспільства - багатогранне й суперечливе. Його важко охопити більш-менш адекватною теоретичною схемою. Будь-яка з них буде умовною, що слід враховувати як в теорії, так і на практиці. Підкреслюючи багатогранність духовного життя суспільства, соціальна філософія вирізняє в ньому такі складові: духовне виробництво; суспільна свідомість; духовна культура.
Еще по теме ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА:
- Політичне життя суспільства
- Європейська історія двох-трьох останніх десятиліть XIX й до середини ХХст. характеризується небаченою насиченістю таких подій, що порушили загальний плин суспільного життя й привели як до революційної зміни його способу в одних країнах, так і до його еволюційної трансформації у нову якість - у других.
- Політологія вивчає політичне життя суспільства
- 7.1 Сутність та структура політичної системи суспільства
- У найзагальнішому тлумаченні політологія – це наука про політичне життя суспільства, людської цивілізації.
- Суспільство представляє собою сукупність різноманітних сфер його життєдіяльності.
- Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.
- Поняття соціальної структури суспільства та її елементи.
- 3. Соціально-класова структура суспільства. Теорія стратифікації
- Правова та соціальна держава. Громадянське суспільство та його взаємозв’язок з державою
- Демократизації політичного життя України, утвердження й розвиток громадянського суспільства, успіх соціально-економічних реформ неможливі без врахування потреб та інтересів кожного громадянина.