Життя, зосереджене в миттєвості.
Специфічна риса розуміння проблеми часу життя, що має початок ще в Августина, — це психологізм. Час сприймається як психологічний факт, внутрішній досвід людської душі. Августин першим підкреслював співіснування минулого і майбутнього у теперішньому часі, їх спільне перебування в миттєвості сьогодення.
Кожної хвилини людина повинна бути готовою до смерті, до того, що її душа зв'явиться перед творцем. Отже, до часу і вічності людина має безпосереднє, особистісне ставлення. Час стає суттєвою рисою духовного життя, невід'ємною стороною свідомості.
Сучасна психотерапія вчить людину якомога частіше перебувати тут і тепер, у нинішньому часі, відволікаючись віл мрій і згадок, передчуття майбутніх подій та переживань з приводу тих, що давно відбулися. Виявляється, таке завдання виконувати дуже важко. Штучно загальмувати плин особистісного часу, відокремити минуле і майбутнє від сьогодення майже неможливо.
"Час — чергування речей, схоплене у троїстій мінливості, якщо тільки може бути схопленим те, що ніколи не зупиняється. Сам по собі час не може ніяким чином бути розібраним, оскільки він тече сам у себе і є вічно єдиним. Але оскільки наші дії різні і не завжди ті ж самі (бо ми чи то робимо, чи то зробили, чи то збираємось робити), то ми нероздільному часові призначаємо частини, не розділяючи сам час, але позначаючи відмінність наших дій", — наголошував римський граматик IV ст. до н.е. Діомед.
Теперішнє являє собою перехід минулого і майбутнього одне в одне, їх динаміку, зустріч, контакт. Теперішній час розділяє часи і зв'язує їх. Все, що фізично вже минуло, але зберегло зв'язок із тим, що триває і має життєвий смисл, особистісну значущість, психологічно продовжує існувати. Саме так те, що фізично ще не починалось, але у нашій уяві має смисл, пов'язане з сьогоденням, зумовлює його, це мінливе майбутнє теж є реальністю.
Час як "тканина реальності" утворює сутнісний матеріал життя людини. Це насамперед тривалість буття у світі Як підкреслював відомий дослідник цієї проблеми А.Бергсон, тривалість — це вимір, у котрому особистість поринає у власне глибинне "Я" і стає безпосередньо причетною до творчості. Якщо у миттєвості, де зустрічаються минуле і майбутнє, в акті вибору ми йдемо не за поверховою, зовнішньою потребою, а прислуховуємось до себе, до свого внутрішнього світу, ми входимо до сфери тривалості, що відчиняє двері для істинного особистісного зростання.
Реальне та ідеальне виступають як психологічні підвалини, що дають людині можливість пережити власне буття у єдиному потоці психологічного часу. Цей потік включає до себе як свідоме, так і несвідоме. Миттєвості, з безлічі яких складається життєвий шлях, є переходом ідеального і реального одне в одне, є переживанням буття.
Еще по теме Життя, зосереджене в миттєвості.:
- Смисл життя як психологічний феномен.
- Завершеність життя ї природна смерть.
- Життя як учинок, що здійснюється перманентно.
- Миттєвість, розширена до меж людського життя.
- Творчість як засіб довершеності життя.
- Шлях до професіоналізму. Жалоба життя.
- Онтогенез. Час життя. Життєвий цикл. Життєвий шлях.
- Яким же законам слід підпорядкувати своє життя, щоб повернутися до буденності?
- § 6. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
- Методи опитування: анкетування, інтерв’ювання. Анкетування (поштові, пресові, он-лайнові, експертні, індивідуальні, групові). Анкета: види питань, методичні вимоги до композиції анкети та різних питань. Формулювання питань і відповідей в анкеті. Інтерв’ювання (фокус- групові, глибинні, неформалізовані: історія життя, біографія, усна історія).
- Феноменологічна рефлексія вчинку.
- Спостереження і спостережливість
- Основні властивості уваги
- Регуляція радості
- Етіологія та фактори ризику
- Найбільш яскравий спосіб вираження людської діяльності — вчинок з усім багатством його суспільно-особистісної суперечливості,— з одного боку, включає до свого змісту особливості історичного рівня культури людини з іншого — сам визначає цю культуру, будучи виявом суб'єкта історичної діяльності.
- Дж. Морено: соціометрична революція, психодрама. Неофрейдизм (Е. Фром, Е. Еріксон). Класичний біхевіоризм (Дж. Уотсон, І. Павлов, Б. Скінер) та необіхевіоризм (А. Бандура). Гуманістична психологія (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, І. Ялом). Генетична психологія Ж. Піаже.
- ВЧИНОК БУДЕННОСТІ
- Розвиток спілкування