Життя, зосереджене в миттєвості.

Специфічна риса розуміння проблеми часу життя, що має початок ще в Августина, — це психологізм. Час сприймається як психологічний факт, внутрішній досвід людської душі. Августин першим підкреслював співіснування минулого і майбутнього у теперішньому часі, їх спільне перебування в миттєвості сьогодення.

Сучасна психотерапія вчить людину якомога частіше перебувати тут і тепер, у нинішньому часі, відволікаючись віл мрій і згадок, передчуття майбутніх подій та переживань з приводу тих, що давно відбулися. Виявляється, таке завдання виконувати дуже важко. Штучно загальмувати плин особистісного часу, відокремити минуле і майбутнє від сьогодення майже неможливо.

"Час — чергування речей, схоплене у троїстій мінливості, якщо тільки може бути схопленим те, що ніколи не зупиняється. Сам по собі час не може ніяким чином бути розібраним, оскільки він тече сам у себе і є вічно єдиним. Але оскільки наші дії різні і не завжди ті ж самі (бо ми чи то робимо, чи то зробили, чи то збираємось робити), то ми нероздільному часові призначаємо частини, не розділяючи сам час, але позначаючи відмінність наших дій", — наголошував римський граматик IV ст. до н.е. Діомед.

Теперішнє являє собою перехід минулого і майбутнього одне в одне, їх динаміку, зустріч, контакт. Теперішній час розділяє часи і зв'язує їх. Все, що фізично вже минуло, але зберегло зв'язок із тим, що триває і має життєвий смисл, особистісну значущість, психологічно продовжує існувати. Саме так те, що фізично ще не починалось, але у нашій уяві має смисл, пов'язане з сьогоденням, зумовлює його, це мінливе майбутнє теж є реальністю.

Час як "тканина реальності" утворює сутнісний матеріал життя людини. Це насамперед тривалість буття у світі Як підкреслював відомий дослідник цієї проблеми А.Бергсон, тривалість — це вимір, у котрому особистість поринає у власне глибинне "Я" і стає безпосередньо причетною до творчості. Якщо у миттєвості, де зустрічаються минуле і майбутнє, в акті вибору ми йдемо не за поверховою, зовнішньою потребою, а прислуховуємось до себе, до свого внутрішнього світу, ми входимо до сфери тривалості, що відчиняє двері для істинного особистісного зростання.

Реальне та ідеальне виступають як психологічні підвалини, що дають людині можливість пережити власне буття у єдиному потоці психологічного часу. Цей потік включає до себе як свідоме, так і несвідоме. Миттєвості, з безлічі яких складається життєвий шлях, є переходом ідеального і реального одне в одне, є переживанням буття.