ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ ЯК СПРОБА ПОВОРОТУ ДО ЛЮДЯНОГО ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО

Філософія життя представлена насамперед іменами Ф.Ніцше, В.Дільтея, А.Бергсона, Г.Зіммеля та О.Шпенглера. Кожен з них є фігурою неординарною й заслуговує на фахове вивчення.

У філософії життя центральною категорією є життя, що розглядається як своє­рідна культурно-історична реальність (В.Дільтей - «Вступ до науки про дух», 1883р.; «Виникнення герменевтики», 1900р.), як «ірраціональний процес творчого ставлен­ня, що об’єктивується в наявних формах культури» (Г.Зіммель - «Проблеми філо­софії історії», 1898p.), як своєрідний життєвий порив, могутній потік творчого фор­мування (А.Бергсон - «Творча еволюція», 1907р.; «Два джерела моралі й релігії», 1932р.).

У концептуально розгорнутому вигляді (хоч в дещо заплутаній, важкій для розуміння формі) філософія життя представлена в працях найпопулярнішого фі­лософа ХХст. - Фрідріха Ніцше (1844-1900): «Несвоєчасні роздуми», 1873р.; «Людське, занадто людське», 1878р.; «Так говорив Заратустра», 1883-1884рр.; «По той бік добра та зла», 1886р.; «Воля до влади», 1889р.; «Антихристиянин», 1888р. та інші.

Ф.Ніцше розуміє життя як прояв суб’єктивності, притаманний людині - як волю до влади ( як жадобу до життя, що базується на біологічному інстинкті виживання). Різноманітні соціальні та моральні норми, інститути, реалії буття стримують реалізацію цієї волі, яка до того ж наштовхується на хаос, що виник внаслідок смерті Бога. Бог (в це поняття Ф.Ніцше вкладає смисл «моральних та соціальних регулятивів») вмер. І оскільки це - факт, то все дозволено! Людина має будувати життя на власний розсуд. Проте не кожен здатний на це. Лише надлюдина може зрозуміти життя й вибудовувати його згідно з прагненням влас­ної волі.

Як зрозуміти ці роздуми великого філософа? Лише як заклик до волюнтариз­му, поневолення народів та торжества «білокурої бестії» (що, до речі, було взя­то на озброєння філософією фашизму) чи дещо в ширшому контексті? Здається, що думка Ф.Ніцше виходила за межі «германізму» й «національного соціаліз­му», збудованих пізніше на його (як і деяких інших) концепції. «Білява бестія» не обов’язково є німцем. Арійці, за Ф.Ніцше, - лише одна із благородних рас минулого. Надлюдина, вважає філософ, є в усіх благородних расах.

Він бачив кризу суспільства та регулятивних механізмів співжиття людей, особливо традиційної моралі, що базувалась на релігійних постулатах, й напо­легливо, як і Л. Фейербах, шукав вихід. Але я^що Л.Фейербах на місце тради­ційної релігійної моралі поставив релігію любові людини до людини, то Ф.Ніц­ше пішов іншим шляхом: на місце «морального бога», що збанкрутував, він пос­тавив надлюдину, найважливішими характеристиками якої є природжене бла­городство та аристократизм. На думку Ф.Ніцше, надлюдини ще немає, її треба «виростити» (виховати?). Саме у вихованні благородства й аристократизму мис­литель вбачав вищу мету людства, головний сенс історії.

Є підстави вважати, що роздуми Ф.Ніцше про виховання надлюдини й побудо­ву суспільного життя на засадах аристократизму й благородства духу є своєрідною реакцією, з одного боку, на масовізовані (аморальні) форми життя людей, що ствер­джувались у період кризового стану імперіалізму, з другого - на соціалістичні кон­цепції їх подолання, які він не поділяв й не приймав органічно. Як підкреслює відо­мий дослідник ніцшеанської філософії Ф.Хайнеман, «філософія життя грунтується на протесті життя проти перебільшеної ролі розуму, що обчислює проблеми сучас­ного суспільства, на протесті душі проти машини й викликаних нею уречевленнях, техніфікації й духовного зубожіння людини» (цит.

Мабуть, вже в той період Ф.Ніцше розумів, що масовізація руйнує, підриває коріння соціальності та духовної моральності людського співжиття. Він здога­дувався й про те, що виховання людей на засадах соціалістичного ідеалу також не дасть бажаних результатів, не збереже високої духовності, а навпаки - зруй­нує її вщент. (До речі, подібні ідеї досить рельєфно описав М.Булгаков у образі «шарикових».)

Ф.Ніцше розгубився перед загрозою тотальної масовізації суспільства і не знайшов нічого іншого, як протипоставити їм аристократизм та благородство надлюдини. Виходячи з концепції Ф. Ніцше, молодий теоретик філософії життя німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936) пішов ще далі: в масові­зації життя (яку, до речі, О.Шпенглер пов’язував з появою пролетаріату) він вбачав реальну можливість розвалу цивілізації («Присмерк Європи», 1918— 1922рр.) й не знайшов нічого кращого, як відмовитись від культурних претензій і віддатись чистому техніцизму.