Вчинок як рушійна сила розвитку психічних процесів, станів та властивостей особистості.
Психологічною основою вчинку є встановлення та розрив зв'язків людини з середовищем. Вчинок є істинне, справжнє творення нових форм, якостей психічного — насамперед тоді, коли він має моральне значення.
У вчинку людина змінює себе і змінює ситуацію.
Ні зовнішні умови самі по собі, ні мотив (як спонукання), взяті окремо, не виступають рушійною силою розвитку психічних процесів, станів та властивостей особистості. Лише у зміні взаємовідношень між людиною і довколишнім світом, у взаємодії розвиваються ті чи інші психічні процеси (сприймання, мислення, емоції, воля), формуються властивості особистості (вразливість, емоційна стійкість, рішучість), проявляються психічні стани — тривоги, стресу чи монотонії. Проникнення в глибину взаємовідношень, що визначають психіку людини, можливо через вчинок. Вчинок є звершення дії всупереч існуючому станові речей і також усупереч внутрішнім істотним силам індивіда. У вчинку завжди міститься дійсний вираз конфлікту, суперечність між правилами, нормами суспільного існування і спрямованістю особистості. Через ставлення до речей людина завжди співвідноситься з іншими людьми. У вчинку це відношення стає провідним і визначає мотиви поведінки та її внутрішній психологічний зміст.
У психологічному аналізі вчинку присутній аналіз спонукань. Спонукання первинно лежать в основі потреб, які пов'язані зі спрямованістю особистості. Аби потреба піднялася над неусвідомленим потягом, її предмет повинен диференційовуватися в своїх чуттєвих якостях і життєво важливих відношеннях (приміром, просторових), що неможливо без відчуття і сприймання. Норми і правила, стан речей повинні впізнаватися, запам'ятовуватися, що з необхідністю вимагає участі пам'яті. Цього вистачає на рівні пристосування.
Вчинок, здійснюючи перетворення реальності шляхом розриву та встановлення взаємозв'язків між людиною і світом на основі взаємовідношень між людьми, маючи ціль, дану в уяві, визначає перехід від репродуктивного до творчого відображення, від пам'яті до уяви. Необхідне усвідомлення суттєвих для вчинкової дії відношень, зв'язків, залежностей, що визначаються ціллю, вимагає мислення.
З розвитком пізнавальної сфери пов'язаний і розвиток сфери емоційної. Емоції завжди перебувають у тому чи іншому співвідношенні з потребами. Зародки волі у вигляді прагнень, потягів є активною стороною потреб в усвідомленості цілі, що визначає вчинок. У вольовому акті присутня боротьба мотивів. Вчинкова дія передбачає підкорення конфліктних тенденцій головній спрямованості особистості, що залежить від її властивостей — емоційної стійкості, вразливості, рішучості, ініціативності тощо, які індивідуалізують усі прояви людського життя.