ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТА ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Що ж таке суб’єкт суспільного розвитку? Коли людина стає ним? Чи всі люди є суб’єктами власної життєдіяльності і, зрештою, які якості повинна мати людина, щоб стати суб’єктом? Знайти відповідь на ці запитання далеко не просто.

Дещо іншу думку з цього приводу висловив Г.Гегель. Історію творить так званий світовий розум, хитрість якого полягає у тому, що він втілює свій задум у життя засобами діяльності людей, що складають конкретне суспільство у пев­ний проміжок часу. Суб’єктом суспільно-історичного процесу, таким чином, є світовий розум - абсолютна ідея, зрештою - Бог, а не конкретні люди.

Ідея Бога-творця пронизує всю релігійну філософію. Певною мірою вона при­таманна і персоналізму, філософії життя, містичним філософським напрямам, зокрема таким їх представникам, як Вл. Соловйов, П.Флоренський, Л.Шестов, М.Лосський.

У Ф.Ніцше суб’єктом історії є надлюдина. Вона стоїть по той бік добра і зла, а в прагненні до влади сама собі встановлює моральні норми та правила сус­пільного співжиття. Її воля - гарант її власної свободи й соціально-історичної творчості. Саме тут надлюдина набуває риси, що дозволяють їй утвердити себе суб’єктом історичного процесу.

У марксистській філософії суб’єкт суспільної життєдіяльності має принци­пово інше тлумачення. Передусім це живі люди, що створюють матеріальні та духовні блага й споживають їх, народжують і виховують дітей, створюють сім’ю та інші соціальні інститути, пізнають світ і діють за тими знаннями, якими вони оволоділи.

З точки зору здорового глузду, суб’єктом історії, дійсно, є людина.

В Афінах головною рисою суспільного статусу особистості вважалась її індиві­дуальність, а в Давньому Римі - внесок людини у розвиток державності. З точки зору християнської ідеології, головна доблесть людини - у покорі, а так звана бур­жуазна ідеологія визначала провідною рисою кількість капіталу. Ще недавно ста­тус людини у радянському суспільстві оцінювався її внеском у справу побудови комунізму, згодом цю формулу замінили іншою - ставленням до перебудови.

Як бачимо, риси особистості як суб’єкта суспільно-історичного процесу зміню­ються зі зміною історичних епох, кожна з яких ставить їй вимоги, зумовлені влас­ного специфікою, характером економічних, соціально-політичних та духовно-куль­турних процесів, суперечностей, конфліктів. Кожна доба формує свого суб’єкта. Разом з тим суб’єкт має певні загальні риси, що притаманні йому безвідносно до історичного часу й простору. Завдання полягає в тому, щоб визначити їх.

Аналіз різноманітних філосрфських, історичних та культурологічних текстів, що стосуються зазначеної проблеми, свідчить, що чи не найпершою головною рисою, за якою визначається статус суб’єкта суспільного розвитку, має бути високий рі­вень суспільної свідомості. Суб’єкт історії - це людина чи спільність, які осмислили своє місце в житті, визначились у власних потребах та інтересах, самі формують цілі діяльності, створюють програми їх втілення. Аби набути статусу суб’єкта, лю­дина мусить володіти життєвою мудрістю, свідомо ставитися до життєвих реалій, осмислювати їх суперечності, приймати самостійні рішення.

Свідомість - перша ознака суб’єкта соціальної дії. Без свідомости суб’єкта бути не може. Звичайно, вона має історичний характер, співзвучна духу епохи.

Рівень свідомості визначається рівнем розвитку суспільства. Наприклад, давні мислителі не знали вищої математики й жили за законами Евклідової геометрії. Проте на основі цього та інших фактів не можна дійти висновку, що вони не були суб’єктами. Вони мали свідомість, притаманну певній добі. І хоч рівень іхньої свідомості був значно нижчий за сучасний, люди користувалися знання­ми, створювали гіпотези перебудови суспільних стосунків чи соціальних інсти­тутів, розмірковували над минулим і майбутнім, обгрунтовували цілі та завдан­ня суспільного розвитку, тобто жили й мислили, що й дає змогу нам визначити їх як суб’єктів.

Щоб бути суб’єктом, самої свідомості ще не досить. Можна бути високосві- домим і не користуватися духовними надбаннями, не втілювати їх у життя, в систему соціальних технологій. Бездіяльна свідомість руйнує особистість. Сві­домість має бути діяльною, тобто втілюватися в практику, матеріальне вироб­ництво, соціально-політичні відносини, побут і культуру. Таким чином, суб’єкт - це людина, яка організовує й здійснює свою діяльність на засадах суспільної свідомості. Бездіяльність - атрибут пасивної маси населення, а не історичного суб’єкта. Суб’єкт тому і є суб’єктом, що він діє, діє свідомо й цілеспрямовано, спираючись на знання й культурні надбання, що виробило на цей час людство.

Пов’язуючи характеристику суб’єкта історії з його діяльністю, звернемо ува­гу на її якість та спрямованість. Не всяка діяльність формує людину як суб’єкта історичного розвитку. Деструктивна діяльність руйнує її, спотворює моральний вигляд, загальнокультурний статус. Діяльність має бути мудрою, конструктив­ною, прогресивно спрямованою, а головне - співзвучною історичній необхід­ності, в межах якої й реалізується людська свобода.

До яких соціальних наслідків може призвести свавільна діяльність? Вольтер у «Кандиді» подав історію, що дає відповідь на це запитання.

Хіба можна таку діяльність назвати конструктивною, мудрою, історично необ­хідною? Хіба вона звеличує людину, підіймає її? Чи можна назвати людину, що вдається до подібного, суб’єктом суспільно-історичного розвитку? Звичайно ж, ні. Неадекватні дії - демонічна сила історії, яка стримує її прогресивну ходу, деформує соціум, призводить до випадкових, чужих людині результатів. Діяльність має бути обгрунтованою, свідомою, цілеспрямованою. Якщо люди здійснюють її відповідно до історичної необхідності, їх можна назвати суб’єктом історичного процесу.

Свідомість та діяльність - головні засади становлення суб’єкта суспільного розвитку. Це необхідні, але недостатні умови. У суб’єкта історії має бути ще одна риса - вміння прогнозувати можливі наслідки діяльності, коригувати її.

У історично-культурологічних текстах не завжди приділяють належну увагу цій ознаці. Висвітлюючи діяльність історичних осіб, дослідники, як правило, ро­мантизують, звеличують, опоетизовують її. Внаслідок цього діяльність постає як сукупність випадкових, свавільних дій, а дійова особа - як мудра істота, впев­нена у своїй безпомилковості та безгрішності. Наприклад, автор «Повісті вре- менних літ» розповідає про хрещення Русі князем Володимиром як про знамен­ну, але безсумнівну подію, зумовлену певним збігом випадковостей. За «Повіс­тю...» це відбувалося так: у 988р. Володимир пішов військом на Корсунь, ото­чив місто з усіх боків, але не міг його взяти. Тоді мудрець на ім’я Анастас запус­тив стрілу, на якій було написано: «Перекопай і перейми». Володимир поди­вився на небо і сказав: «Здійсниться - охрещусь!».

Як свідчать історичні джерела, князь Володимир був мудрою і зваженою людиною. Він радився з дружиною, багато читав, володів даром передбачення. Перш ніж прийняти грецьке християнство як нову державну релігію Київської Русі, Володимир мав бесіди з представниками багатьох світових релігій. Він оз­найомився з характером богослужіння, вивчив символи віри, зіставив їх з тра­диціями та звичаями язичницької Русі.

Вдивляючись у сивину віків, мимоволі запитуєш себе: а чи завжди ми, люди ХХст. - прості смертні й державні діячі, - намагаємося передбачити наслідки того чи іншого нововведення? Наприклад, що мав на меті Сталін, переселяючи народи (кримських татар, західних українців, інгушів та ін.) з їх одвічних посе­лень? Хто і коли прогнозував можливі наслідки запровадження інституту пре­зидентства у країні? Чим обернеться для народів світу зруйнування CPCP? Чи можна у зв’язку з цим всіх нас назвати суб’єктами власної долі?

Бути суб’єктом історичного процесу і почесно, і відповідально. Треба мати високу свідомість, вміти й бажати працювати, передбачати можливі наслідки діяльності, вдивлятися у майбутнє з почуттям гідності та відповідальності перед прийдешніми поколіннями. Тільки тоді люди стануть суб’єктом, коли скинуть нарешті фальшиве вбрання перетворювачів природи, будівників комунізму чи «людського фактора» й заживуть відповідно до засад, що викристалізувалися у горні загальнокультурних надбань цивілізації.