МОРАЛЬНО-ПРАВОВА РЕГУЛЯЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Поряд з релігією і водночас з нею зароджується ще один регулятивний меха­нізм - мораль. Трохи пізніше - вже в класовому суспільстві - з’являється право, формується інститут політично-правової регуляції.

Моральна регуляція поведінки людей у суспільстві здійснюється завдяки внут­рішньому переконанню особистості, громадській думці, традиції, моральному авторитетові. Мораль охоплює широкий спектр суспільних явищ. Як регулятив­ний інститут соціуму вона включає моральну свідомість, моральні відносини, моральну діяльність. Мораль - це не тільки форма суспільної свідомості, як вва­жалось раніше, а соціальний інститут, що виконує в суспільстві (разом з регуля­тивною) функції пізнання, комунікації, виховання, наслідування тощо.

Мораль виникає на зорі розвитку людської цивілізації. Свідченням тому є дані про життя первісних племен, зокрема, етнографії та мовознавства про ха­рактер життєдіяльності тасманійців - людей, які жили в кам’яному віці. Через різні обставини вони збереглися майже до початку ХХст. Понад сто років тому це плем’я було повністю винищене колонізаторами. Проте етнографи, лінгвіс­ти, літератори зуміли записати словник живої тасманійської мови з урахуван­ням їх племінних відмінностей. Результати дослідження приголомшили вчених. Як виявилося, тасманійці відстали в культурному розвитку від європейських народів приблизно на 40 тис. років. їхня мова налічувала декілька сотень термі­нів, тимчасом як словник цивілізованої нації містить близько 80 тис. слів. Вони не знали таких слів, як «холод», «тепло», «довжина», «ширина» тощо.

Центром моральної регуляції є моральна норма. Вона має загальний харак­тер. Якщо релігія апелює насамперед до віруючих, то мораль однаково вимог­ливо ставиться до всіх. Загальність моральної норми (не кради, не убий, будь справедливим) полягає не в тому, що її ніхто ніколи не порушує, а в тому, що кожна людина потребує її дотримання щодо себе. Моральні норми дають лю­дині можливість оцінювати свої і чужі вчинки, співставити їх з еталоном, спря­мовувати й регулювати відносини з іншими людьми. Моральна норма постає водночас у трьох головних якостях - як норма-заборона, норма-розпорядження і норма-наказ. Прості норми моралі - уявлення людей про добро, зло, обов’язок, щастя, справедливість - передаються від покоління до покоління. Звичайно, вони конкретно-історично зумовлені, на них позначаються суперечності тих чи інших періодів життя суспільства, соціальні катаклізми. Проте загальна гуманістична основа залишається незмінною. Елементарні норми моралі (а вони завдяки їх простоті є виявом найбільш узагальнених моральних вимог і розпоряджень) мають загальнолюдський характер і такий широкий діапазон регулятивної дії, що навіть складно визначити більш-менш явні межі їх функціонування. До речі, у Біблії протилежність між добром і злом охоплює весь світ і означає буквально все, що існує.

Систематизація моральних регуляторів людства - справа надзвичайно склад­на. Досвід показує, що мораль не можна загнати в будь-який перелік нормати­вів. Свідчення тому - широковідомий «Моральний кодекс будівника комуніз­му», що нібито містив найвищі надбання людства й уособлював майбутню мо­ральність комуністичного типу.

Ленінська теза «моральним є все те, що служить завершенню будівництва комунізму» через відверту політизованість згубно позначилася на моральному здоров’ї народу. Вона зумовлювала диференціацію моральних вимог до людей, тоді як сутність моралі - в її загальності, однаково вимогливому підході до кож­ної людини як людини незалежно від того, чи прагне вона до комунізму, чи будує собі світле життя у власному хуторі.

Моральна регуляція спирається на громадську думку і совість кожної люди­ни. У цьому - її сила і таємниця ефективності застосування практично до всіх сфер суспільного життя і водночас її слабкість. Якщо людина не має совісті, то моральні регулятиви безсилі. Громадська думка може засудити (психологічно, морально), хоча не може покарати. Дуже багато людей нехтують її вимогами, зневажають традиції, не визнають загальнокультурних цінностей. Звичайно, в такому разі мораль безсила, але не безсилі люди. Зважаючи на це, вони продов­жували пошук нових регулятивних механізмів життєдіяльності і врешті-решт знаходили їх.

Право - це система загальнообов’язкових соціальних норм, дотримання яких охороняє держава. Вона формує певні органи, спеціальний суспільний апарат, що силою змушує людину виконувати норми права, шанувати їх, підкорятися вимогам.

Право виникає на стадії класової організації суспільства. Джерела його - супе­речливі. Вчені намагаються знайти корені права в природі людини, в так званому народному дусі, психіці людини, ідеї права, конкретній ситуації, економічних заса­дах життєдіяльності суспільства тощо. Напевно, джерело права - в суспільній прак­тиці людей, яка поляризувала їхні відносини (завдяки поділу праці та приватній власності), що унеможливило їхню регуляцію релігією та мораллю. Держава уза­гальнила природні відносини людей, котрі контактували в суспільстві, поділеному на протилежні класи. Узагальнення набуло статусу норми, пізніше - права й вико­нувало регулятивну функцію, спираючись на авторитет і силу держави. Згодом дер­жава монополізувала інститут права й правотворчої діяльності, зумовила трансфор­мацію його змісту в напрямі першочергового врахування інтересів тих соціальних верств, які володіють державною владою.

Правова регуляція охоплює найважливіші сфери суспільного життя. Вона регулює відносини власності, виступає регулятором міри та форми розподілу праці та її продуктів між членами суспільства. Цю ділянку суспільного життя обслуговує так зване цивільне і трудове право. Право регулює діяльність дер­жавного механізму. Для цього було створено державне, конституційне, адмініс­тративне право. Право визначає міру боротьби з зазіханнями на існуючі сус­пільні відносини й процедуру вирішення конфліктів (кримінальне, процесуаль­не право). Воно впливає на різноманітні форми міжособистісних стосунків (сі­мейне право), міждержавне спілкування народів (міжнародне право) тощо.

Правова регуляція спирається на спеціально сформований апарат: суди, про­куратура, міліція (поліція), в’язниці тощо.

Правові системи пройшли досить цікавий шлях історичного розвитку. Перші з них були створені в державах Давнього Сходу і Єгипту. Наприклад, людству ві­домі закони вавилонського царя Хаммурапі (11 тисячоліття до н.е.), що були увіч­нені на великому чорному базальтовому стовпі. Своєрідну систему законів створив китайський мислитель Конфуцій. Всесвітнє значення має так зване римське право. Всебічне обгрунтування система права дістала в широковідомій гегелівській праці «Філософія права». Розгалужену систему права мала Київська Русь. Літописні дже­рела свідчать про надзвичайно високі повноваження такого органу влади Давньо­руської держави, як народне віче, про перший юридичний звід - «Устав і закон русь­кий» (ІХ-Хст.), а також про «Руську правду», розроблену для регламентації сто­сунків між різними верствами міського населення та селянством.

Ідея творення правової держави належить !.Канту. Правова держава має ба­зуватись на поняттях громадянської свободи, рівності та самостійності. Під рів­ністю філософ розумів право визнавати владу над собою лише того, хто зо­бов’язаний до того, до чого він сам нас зобов’язує. Правова держава включає законодавчу, виконавчу і судову владу. Така держава є кінцевою метою розвит­ку суспільства. І.Кант вірив у можливість забезпечення громадської злагоди на засадах чистих вимог юридичного закону.