М.БЕРДЯЄВ ПРО РОЛЬ ТА МІСЦЕ МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ В ІСТОРІЇ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ

Інтелектуальний розвиток людства кінця ХХст. однозначно відкинув тоталі­тарне мислення як таке, що спотворює соціум, спонукає до злочинної діяльності. Щодо марксизму-ленінізму в цілому, то визначення його як тоталітаризму було б, мабуть, не зовсім точним.

М.Бердяев добре орієнтувався в марксистській соціальній філософії, тим біль­ше, що на початкових етапах своєї науково-філософської еволюції він належав до так званих легальних марксистів і поділяв марксистські концептуальні по­ложення. Разом з тим, перебуваючи в таборі легальних марксистів, М.Бердяев виступив з критикою К.Маркса. У праці «Суб’єктивізм та індивідуалізм у сус­пільній філософії» (1901р.), критикуючи погляди відомого теоретика російсько­го народництва М.Михайловського, М.Бердяев запропонував змінити соціаль­ну орієнтацію марксизму на боротьбу з його істинною орієнтацією на моральне вдосконалення людей. Започаткована М.Бердяєвим в Росії, а трохи раніше Е.Бер­нштейном на західноєвропейському теоретичному грунті спроба переосмислен­ня марксизму в морально-етичному плані дістала назву «етичний соціалізм».

Після 1905р. виявилось відкрите неприйняття марксизму (і комунізму) М.Бер­дяєвим. Філософ протиставляє йому власний підхід до дійсності (у розрізі її пояснення і шляхів вдосконалення). У працях «Досліди філософські, соціальні й літературні» (1900—1906рр.), «Нова релігійна свідомість і громадськість» (1907р.), «Духовна криза інтелігенції» (1910р.), «Філософія вільного духу» (1927р.), «Про призначення людини» (1939р.), «Християнство і класова бороть­ба» (1931р.) та інші М.Бердяев заявляє про те, що марксизм, який підмінив лю­дину класом, не здатний розв’язати проблему людської свободи, забезпечити її активність і творчість. Цю проблему може вирішити лише так зване нове хрис­тиянство, філософською основою якого є християнський екзистенціалізм (або персоналізм).

Головну ваду марксистської соціальної філософії М.Бердяев вбачав у зневазі особистості, загальнолюдських традицій і культури. «Ідеологи комунізму, - пише М.Бердяєв, - не помітили радикальної суперечності, що лежить в основі всіх їхніх помислів. Вони прагнули до звільнення особистості, вони оголосили повстання проти всіх вірувань, всіх норм, всіх абстрактних ідей задля цієї емансипації. В ім’я звільнення особистості вони звалили релігію, філософію, мистецтво, мораль, запе­речували дух і духовне життя. Але цим вони пригнічували її внутрішнє життя, запе­речували право особистості на творчість і на духовне збагачення... Емпірична осо­бистість була вилученою з системи прав на творчу повноту життя» {Бердяев Н.А.

М.Бердяєв зазначає цінність марксистського аналізу економічного життя капі­талістичного суспільства і водночас його хибність, бо підпорядковує собі (і собою) весь спектр людських стосунків і дій. Економічний детермінізм цілеспрямовано при­вів К.Маркса до історичної місії пролетаріату. «Месіанська ідея» марксизму, що, на думку М.Бердяева, є виявом «секуляризації давньоєврейської месіанської свідо­мості», зруйнувала надбання його економічного вчення, бо саме вона постала у ви­гляді такої домінанти, що підкорює собі все - економіку і культуру, людину і мораль, мистецтво і навіть релігію. За висновком М.Бердяева, К.Маркс створив дійсний міф про пролетаріат і саме цим зруйнував науку, підмінивши її вірою й ідеологією.

Ще далі пішов В.Ленін. М.Бердяєв наголошує на тому, що саме він закінчив справу вихолощення з марксизму об’єктивно-наукового матеріалу, повністю підкорив його обгрунтуванню месіанської ролі пролетаріату й перетворив марк­сизм на теорію революції.

За оцінкою М.Бердяева, В.Ленін постає як особистість, що поєднує риси М.Чернишевського, С.Нечаева, П.Ткачова і А.Желябова з рисами великих кня­зів московських, Петра Великого і російських державних діячів деспотичного типу. Він - революціонер-максималіст, державна людина, теоретик-марксист і водночас хитрий і підступний політик. Все це виявилось у ленінізмі, джерела якого М.Бердяєв вбачає не тільки в класичному марксизмі, але й у російській інтелектуальній традиції. У цьому ж криються витоки тоталітаризму сталінсь­кого типу, в який вилився марксизм-ленінізм у 30-х роках ХХст.

Більш критично М.Бердяєв оцінює результати еволюції марксизму-ленініз- му в сталінізмі. «Сталінізм, - пише філософ, - тобто комунізм періоду будівниц­тва, перероджується непомітно на своєрідний російський фашизм. Йому прита­манні всі особливості фашизму: тоталітарна держава, державний капіталізм, націоналізм, вождизм і, як базис, - мілітаризована молодь. Ленін ще не був дик­татором у сучасному розумінні слова.

Марксистська соціально-філософська доктрина, на думку М.Бердяева, не мае майбутнього саме тому, що не в змозі перемогти і викорінити з суспільного життя ненависть. Класова боротьба початково запліднена пошуками образу ворога. Людина, яка охоплена ненавистю, не може бути спрямованою у майбутнє. З таким висновком важко не погодитись. Заперечення викликає лише пропозиція М.Бер­дяева замінити марксизм на нове християнство. Чому і навіщо одну крайність (абсолютизацію економічно-класових детермінант суспільного розвитку) люд­ство повинно міняти на іншу (абсолютизацію духовно-моральних засад)? А чи не краще, відмовившись від крайнощів, зберегти їх раціональний зміст і залучити здобутий у їхньому лоні теоретичний досвід до аналізу нашого суперечливого сьогодення? Адже істина - множинна. Вона потребує різнопланових підходів, що складаються поєднанням зусиль прибічників різноманітних і суперечливих соціально-філософських напрямів, одним із яких був і залишається марксизм як оригінальне соціально-філософське вчення, об’єктивну, історично виважену оцінку якому дасть майбутнє.