Трансформація уявлень про предмет психології. Історичне формування предмета психології: від вчення про душу до науки про психіку.

Становлення психології як самостійної науки пов’язують із кінцем ХІХ ст., коли почали активно розвиватися природничі науки. Офіційним роком заснування психології 1879 р., коли в Німеччині у м.

Переший етап - психологія як наука про душу. Перші уявлення про психіку були пов’язані з анімізмом (від латинського «аніма» - дух, душа) - найдавнішими поглядами, згідно з якими у всього, що існує на світі, є душа. Душа розумілася як незалежна від тіла сутність, керуюча всіма живими і неживими предметами.

Виникають спроби натурфілософського тлумачення душі, тобто її розуміння як матеріального явища. Найперші подібні описи і пояснення психіки базувалися на матеріалістичній картині світу, що містила три основні начала: воду, повітря і вогонь. Усе існуюче на землі уявлялося змістом цих матеріальних начал, причому носієм душі вважалося вогненне начало. Самій же душі приписувалася функція руху.

Пізніше давню світоглядну картину змінила нова - атомістична. У найбільш завершеному вигляді це відобразилося в працях видатного давньогрецького мислителя Аристотеля. Головна функція душі, за Аристотелем, - реалізація біологічного існування організму. Душа безтілесна, вона є форма живого тіла, а не якогось зовнішнього стосовно неї феномена. Аристотель вперше висунув ідею нерозривності душі і живого тіла. Він заперечував погляд на душу як на речовину. У той же час він вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл). Вчення про душу як незалежний розділ філософії вперше було виділено й оформлено Аристотелем, а його трактат «Про душу» можна розглядати як один із перших науково- психологічних здобутків.

З XVII століття починається нова епоха в розвитку психологічного знання.

Філософською основою нового рішення проблеми взаємозв’язку психіки і поведінки став дуалізм - вчення, що стверджувало роздільне, незалежне існування у світі двох начал: матерії і духу. На основі цього навчання Декарт дійде до висновку про цілковите розходження, що існує між тілом і душею людини: «Тіло за своєю природою завжди подільне, тоді як дух неподільний». Робота тіла людини регулюється «розумною душею», локалізованої в головному мозку. У такий спосіб поняття «душа» стало перетворюватися в поняття «розум», а пізніше в поняття «свідомість». Перше, що людина виявляє в собі - це її власна свідомість. Існування свідомості - головний і безумовний факт. Основне завдання психології - аналіз стану і змісту свідомості. Психологія стала розвиватися як наука про свідомість.

Другий етап - психологія як наука про свідомість. У XVII столітті вивчення взаємин душі і тіла остаточно поступається місцем вивченню розумової діяльності і свідомості. Англійський філософ Дж. Локк розглядає душу людини як пасивне, але здатне до сприйняття середовище, порівнюючи її з чистою дошкою, на якій нічого не написано. Локк став родоначальником емпіричної психології, тобто психології як науки про внутрішній досвід. Він вважав, що існує два джерела всіх знань людини: перше джерело - це об’єкти зовнішнього світу, друге - діяльність власного розуму людини.

Важливим способом вивчення діяльності і свідомості людей стає самоспостереження. Метод пізнання психічних явищ шляхом самоспостереження людини, тобто уважного вивчення самою людиною того, що відбувається в її свідомості при рішенні різного роду задач, називається інтроспекцією.

Що стосується слова «психологія», утвореного від грецьких слів «психе» (душа) і «логос» (наука), то воно вперше з’явилося тільки у XVII столітті в роботі німецького філософа Християна Вольфа.

Структуралісти вважали головною задачею психології експериментальне дослідження структури свідомості. Але ідея розкладання психіки на найпростіші елементи виявилася помилковою. Американський психолог У. Джеймс запропонував вивчати функції свідомості й її роль у виживанні людини. Він висунув гіпотезу, що роль свідомості полягає в тім, щоб дати людині можливість пристосуватися до різних ситуацій або повторюючи уже вироблені форми поведінки, або змінюючи їх в залежності від обставин, або освоюючи нові дії, якщо того вимагає ситуація. Психологія - це наука про функції свідомості, такий підхід назвали функціоналістським. Психічне життя розумілося за зразком біологічного, як сукупність функцій, дій, операцій. Поняття функції в психології не було продуктивним. Відчувалася потреба у новому предметі, у нових проблемах, методах, принципах.

Третій етап - психологія як наука про поведінку. Американський психолог Уотсон проголосив у 1913 році, що психологія одержить право називатися наукою, коли буде застосовувати об’єктивні експериментальні методи. Об’єктивно можна вивчати тільки поведінку людини, що виникає в тій чи іншій ситуації. Кожній ситуації відповідає певна поведінка, яку варто об’єктивно фіксувати. Завдання психології - ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити: поведінку, вчинки, реакції людини.

Четвертий етап - психологія як наука про закономірності функціонування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. На сучасному четвертому етапі психологію визначають як наукове дослідження поведінки і внутрішніх психічних процесів і практичне застосування отриманих знань. Психологія - це наука, що вивчає об’єктивні закономірності, прояви і механізми психіки.

1.1.5.