Основні етапи історії політичної думки Росії

Суспільній думці Росії притаманне те, що політична ідеологія, апо­логетика державного устрою здебільшого переважала над політичною нау­кою. Політична ідеологія Росії формувалась під значним впливом христи­янської церкви, зокрема велику роль відіграла ідея «Москви - третього Риму», висловлена монахом Філофеєм (кінець XV ст.), тобто Москви як центру єдиного православного царства та московського царя як царя всіх православних (титул «боговінчаного царя» з обрядом помазання остаточно прийнятий Іваном ZV у 1547 р.).

У XVIII ст. у Росії формується ідеологія освіченого абсолютизму (Феофан Прокопович, В. Татищев). Започатковуються традиції державно- правової школи та створюються перші проекти конституційного устрою Росії (С. Десницький, Д. Фонвізін). Згодом О. Радищев висуває ідею респу­бліки, яку відстоювали також деякі декабристи (П. Пестель). Слід зазна­чити, що політичним поглядам декабристів властиві певні суперечності - поряд із вимогами захисту прав особистої свободи та законності суду в «Руській правді» Пестеля відкидається право створювати недержавні полі­тичні об’єднання (натомість проект Конституції Н. Муравйова передбачає таке право, але він виступав за конституційну монархію); відкидається та­кож навіть думка про можливість федеративного устрою Росії.

У XZX ст. виникають та набувають розвитку різні ідейно-політичні течії: теорія «офіційної народності» («самодержавие, православие, народ­ность» як триєдина основа російської державності - С. Уваров), західницт­во (орієнтація на європейські зразки суспільного розвитку, що розгляда­ються як універсальні і що має наслідувати Росія - Т.

В. Бєлінський) і слов 'янофільство (відстоювання унікальності історичного шляху кожної країни і Росії зокрема разом з ідеєю її провідної ролі у слов’янському світі - О. Хомяков, І. Киреєвський), утопічний соціалізм (О. Герцен, М. Чернишевський, П. Лавров) та анархізм (М. Бакунін, П. Кро- поткін), нарешті - марксизм та більшовизм (Г. Плеханов, В. Ленін). Біль­шість ідей Леніна (про партію «нового типу», про імперіалізм як вищу й останню стадію капіталізму та про його «слабку ланку», про революційну ситуацію, про диктатуру пролетаріату і Ради як форму державного устрою та ін.) були фактично спробою пристосувати марксизм до російських умов і носили виразно ідеологізований характер.

Розвиток наукової політичної думки в Росії кінця XIX - початку XX ст. відбувався у двох головних напрямах. Представники політико- правової школи руського ліберального конституціоналізму (Б. Чичерін, П. Новгородцев, Б. Кістяківський) розвивали теорії природного права, по­ділу влади, правової держави. Політичні концепції російських релігійних філософів (Вол. Соловйов, М. Бердяєв, С. Франк, П. Струве та інші) відріз­няються твердженням про нерозривність етики і політики (політика має відштовхуватись від моральних цінностей, політику й державу слід розгля­дати з позицій християнської моралі, тобто ідеал - християнська політика та християнська держава); поєднанням цінностей лібералізму з цінностями консерватизму (свобода, солідарність і служіння - служіння державі у по­єднанні зі служінням Богу); визначенням сутності держави як правової організації й принципів взаємин держави та суспільства, держави та особи­стості на основі принципів природного права. Філософи стверджували са- моцінність особистості і її свободу як основу світогляду, закликали до не- насильства й терпимості у політичних стосунках.

Після Жовтневої революції 1917 р. процес розвитку політичної нау­ки в Росії був перерваний. Визначні мислителі покинули країну або за на­казом В. Леніна в 1922 р. були вислані, продовживши розроблення різно­манітних питань політичної філософії та науки в еміграції. Зокрема, жваво обговорювалась ідея «опору злу (тобто більшовизму) силою», філософськи обґрунтована І. Ільїним. Разом з тим, І. Ільїн розвивав теорію держави як правової спільноти, правосвідомості й правової культури, досліджував природу монархічної та республіканської форм правління (розробляючи при цьому проект відновлення монархії в Росії).

Установлення однопартійної системи, загальна ідеологізація суспі­льного життя деформували політичну науку в Радянському Союзі. Лише з кінця 1980-их років у Росії відбувається досить бурхливий і плідний про­цес становлення і розвитку сучасної політології, яка в інших країнах має вже більше ніж вікову історію.