ДІЯЛЬНІСНО-ПРАКТИЧНА ОСНОВА Й СТРУКТУРА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Загальним джерелом формування суспільних відносин є діяльність. Суспільні відносини постають як необхідна суспільна форма діяльності й водночас пере­творюють її на суспільно-історичну практику.

У межах зазначеної цілісності діяльність завжди реалізується як процес сус­пільного спілкування і, навпаки, суспільні відносини виявляють свою діяльну природу і сутність. Діяльність і суспільні відносини постають як протилежності, єдність і боротьба яких визначає характер суспільно-історичного процесу.

Саме завдяки діяльності суспільних відносин набувають предметності й вияв­ляються як предметно визначене й зумовлене ставлення людини до дійсності, іншої людини, самої себе. Предметність людської діяльності пронизує суспільні відносини, іншими словами, вона є предметним змістом людської практики і поєднує три взаємозумовлених компоненти: матеріально-речовинний вплив людини на навколишню дійсність; перетворення соціальних структур і відно­син; самоперетворення суб’єкта життєдіяльності.

Не існує безпредметних суспільних відносин. Вони виникають лише з приво­ду певного предмета, здійснюються на предметному полі, стверджуються пред­метними змінами суспільства. Предметом формування та реалізації суспільних відносин можуть бути будь-які суспільні реалії - матеріальні речі, ідеї, цінності, норми тощо. Різноманітність їх становить основу різнобарвності суспільних від­носин, зумовлює широту їхнього предметного поля.

Серед розгалуженої архітектоніки суспільних відносин соціальна філософія ви­діляє насамперед відносини з приводу власності (відносини власності), влади (владні відносини), соціальних і культурних цінностей, морально-правових норм тощо. У відповідності з умовами історичного поділу праці, формами власності й типами влади суспільні відносини можна розглядати в контексті альтернативи: антагоніс­тичні - неантагоністичні.

Соціальна філософія знає багато спроб теоретичної систематизації суспіль­них відносин. Наприклад, марксизм поділяв їх на первинні й вторинні, матері­альні та ідеологічні. М.Вебер взагалі не визнавав альтернативи первинності чи вторинності. Т.Парсонс всі суспільні відносини структурував як міжособистісні. Зазначені підходи мають як позитивні, так і негативні наслідки. Зосередимо увагу на сучасній класифікації, що хоч і не сприймається однозначно всіма соціальни­ми філософами, все ж має багато переваг і евристичних можливостей.

За провідний критерій сучасної систематизації суспільних відносин беруть сферу суспільного життя, людської життєдіяльності: матеріальну, суспільно-полі­тичну, духовну, культурно-побутову. Відповідно до них можна виділити такі групи відносин:

матеріальні (економічні) - виробничі, технологічні, розподілу, обміну; соціально-політичні - класові, національні, етнічні, соціально-групові; духовні - моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові; культурно-побутові- побутові, родинно-сімейні, товариські тощо.

Кожна група суспільних відносин має специфіку й автономне (відносно са­мостійне) існування. Проте всі вони взаємопов’язані, проникають одна в одну, взаємовпливають. Можна лише умовно вести мову про визначальну роль яко­їсь групи відносин в цілісній системі соціальних відносин. У різних життєвих ситуаціях визначальну роль відіграють різні групи суспільних відносин.Про аб­солютну доміиацію будь-яких з них не може бути й мови.

Зазначимо, що кожний вид суспільних відносин є визначальним і самоцінним. Жоден з них не можна підпорядкувати іншому. Звеличення одних відносин водночас є приниженням інших, а звідси - пряма деформація соціуму. У всіх своїх вимірах і

відносинах людина має відбивати людське буття. Саме тому теоретично правильною буде лише та позиція, що обгрунтовує гармонійну єдність суспільних відносин як ідеал, до якого має прагнути будь-який народ, держава, соціальна спільність.

Взаємодія суспільних відносин, їх взаємозумовленість може бути зображена умовною cxe^,'^"''⁴'^α" '^7λ

Мал.7. Система суспільних відносин