Рефлекторна природа психіки

Відображувальна діяльність людини заснована на рефлекторній діяльності мозку. Засновником вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І. Сєченов (1829-1905).

Погляди І. Сєченова на рефлекторну природу психіки розвинув І.П. Павлов (1849-1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Згідно з цим вченням, основою вищої нервової діяльності є матеріалістичне розуміння єдності організму й середовища.

У своїх дослідженнях І.П. Павлов довів, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у життєдіяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку забезпечує потреби організму і разом з найближчими до кори підкірковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються складні тимчасові нервові зв'язки, за допомогою яких регулюються відношення між організмом і зовнішнім середовищем, а також діяльність самого організму.

Цю діяльність великих півкуль головного мозку І.П. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю.

Поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс - це реакція організму на подразник. Ця реакція здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність - основна форма діяльності нервової системи.

Розрізняють два види рефлексів: безумовні, з якими індивід народжується, і умовні, які формуються протягом життя.

Безумовні рефлекси виробляються в процесі тривалого періоду біологічного розвитку живих істот. Вони необхідні тваринним із перших днів життя для забезпечення свого існування. Безумовні рефлекси є природженими, здійснюються за допомогою відділів центральної нервової системи, що розміщуються нижче й забезпечують організму пошук їжі, уникнення шкідливих впливів тощо.

Безумовні рефлекси породжуються безумовними подразниками, тобто такими, які діють на відповідні рецептори - смаковий, тактильний та ін., викликають відповідні реакції організму. Безумовні рефлекси не зникають і весь час діють при нормальному стані організму. Складна система безумовних рефлексів створює діяльність, яку називають інстинктивною.

Безумовні рефлекси не можуть задовольнити потреби вищих організмів, які живуть у складних умовах. Оскільки зовнішнє середовище щогодини змінюється, то пристосуватися до нього за допомогою одних лише безумовних рефлексів неможливо. Необхідне доповнення їх тимчасовими зв'язками, які утворюються у тварин і людини в процесі життя.

Основним принципом роботи великих півкуль головного мозку, як довів І.П. Павлов, є утворення тимчасових нервових зв'язків або умовних рефлексів.

Здійснюючи дослідження, І.П. Павлов відмітив, що за певних умов у тварин виникають рефлекси й за відсутності безумовних подразників (наприклад, інколи слина у собаки починає виділятися при появі людини, яка її годує, хоча у цей момент їжі собаці не дають). Рефлекси в даному випадку виникають під впливом подразників, які вчений-фізіолог назвав умовними. Він довів, що коли на тварину одночасно діють два подразники: один - безумовний, наприклад їжа, а інший - умовний, який сам по собі не викликає рефлекс, наприклад, світло лампи, то в головному мозку виникають два вогнища збудження - від їжі й від світла. Через те, що вони діють одночасно, між відповідними нервовими центрами, які знаходяться в стані збудження, утворюється замикання, тобто встановлюється тимчасовий нервовий зв'язок.

Рис. 3. Утворення умовного рефлексу у тварин (за І.П. Павловим)

Принцип замикання умовних (тимчасових) нервових зв'язків (рис. 3). Він полягає в наступному. Якщо при досить сильному збудженні ділянки кори під впливом подразника, який викликає природжену реакцію (безумовний рефлекс) (Б), в іншій ділянці кори створюється збудження дією подразника (В), який сам по собі не викликає певного безумовного рефлексу (А), тобто є нейтральним, то це друге збудження вступає у зв'язок з першим. У результаті при багаторазовому повторенні зв'язку нейтральний подразник (наприклад, звуки або світло) самостійно викликатиме ту ж реакцію (наприклад, слиновиділення), яку до цього викликав безумовний подразник (наприклад, їжа). Подразник, що був до цього нейтральним, перетворюється тепер на умовний подразник, а викликаний ним рефлекс стає умовним рефлексом (Г). Отже, в результаті багаторазового повторення процедури відбувається замикання нового нервового зв'язку

Завдяки цьому зв'язку умовний подразник починає викликати рефлекторну реакцію, як і безумовний.

Умовно-рефлекторна діяльність людини - надзвичайно складна, різноманітна й чутлива система зв'язків. Нові нервові зв'язки утворюються на основі не лише безумовних, а й існуючих, раніше утворених умовних зв'язків, які набули відповідну силу й стійкість. Необхідними умовами утворення умовних рефлексів є оптимальна сила подразника, активність кори великих півкуль головного мозку й підкріплення умовних подразників безумовними. У навчанні таким підкріпленням є інтерес до знань, допитливість, здивування новизною явищ.

3.