Поняття «психіка» та її сутність. Функції психіки: відображальна, регулятивна.

Психіка (від грец. psychikos - душевний) - це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає у активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу та саморегуляції власної поведінки та діяльності.

Психіка тісно пов’язана з нервовою системою, але не зводиться до неї. Як відомо, нервова система - центр діяльності всього організму, вона виконує дві головні функції: функцію передачі інформації і функцію інтеграції, переробки одержуваної інформації, програмування найбільш адекватної реакції. Перша функція належить периферичній нервовій системі. Друга - центральній нервовій системі і включає широкий діапазон процесів - від найпростіших рефлексів до найскладніших розумових операцій. Ушкодження чи неадекватне функціонування будь-якої ділянки нервової системи викликає специфічні порушення у функціонуванні організму і психіки. Найсильніше на психіку впливає характер повноцінності й адекватності функціонування головного мозку. Сучасні дослідники підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції. Функції лівої півкулі: хронологічний порядок; читання карт і схем; запам’ятовування імен, слів, символів; мовна активність, чутливість до змісту; бачення світу веселим, легким; детальне сприйняття. Функції правої півкулі: поточний час; конкретний простір: запам’ятовування образів,

конкретних подій, пізнавання облич людей; сприйняття емоційного стану; бачення світу похмурим; цілісне, образне сприйняття. Перевага активності тієї чи іншої півкулі впливає на індивідуальні особливості особистості. Саме спеціалізація півкуль і дозволяє людині розглядати світ із двох різних точок зору, пізнавати його об’єкти, користуючись не тільки словесною - граматичною логікою, але й інтуїцією з її просторово-образним підходом до явищ і моментальним охопленням цілого. Спеціалізація півкуль як би породжує в мозку двох співрозмовників і створює фізіологічну основу для творчості.

Психіка - це суб’єктивний образ об’єктивного світу. Психіка належить завжди суб’єкту, поза суб’єкта не існує, залежить від суб’єктивних особливостей.

Психіка - суб’єктивний образ («картина») зовнішнього і внутрішнього середовища, орієнтація в цьому середовищі, сукупність усіх психічних станів і процесів, свідомих і несвідомих.

Основні функції психіки:

- відображення впливів навколишньої дійсності;

- регуляція поведінки і діяльності;

- усвідомлення людиною свого місця в навколишньому світі.

Психічне відображення - найскладніший і найрозвиненіший вид відображення. Відображення впливів навколишньої дійсності - одна з основних функцій психіки. Психічне відображення носить як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Образи матеріального світу, що виникають у свідомості, є знімками, зліпками, копіями існуючих предметів, явищ, подій. Але для психіки не менш істотним є відношення до матеріального об’єкта, який вона відбиває. Вплив об’єктивної дійсності через конкретний стан людини, активне перетворення того, що відображається, обумовлюють суб’єктивність психічного відображення.

Регулятивна функція психіки полягає в узгодженні завдяки дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви, поведінки та діяльності із зовнішніми умовами. Якщо об’єктом діяльності є інша людина, регулятивна функція стає ще складнішою. Психічні процеси регулюють поведінку за умови наявності апарату зворотного зв’язку, покликаного забезпечувати особистість інформацією про правильність дії, руху. Зворотний зв’язок у психології означає, що кожна дія оцінюється мозком на відповідність її результатів запланованому, запрограмованому, доцільному. У психіці функціонує єдина циклічна система, куди надходять сигнали про результати дій (зворотний зв’язок). У цьому зв’язку зіставляються результати дії з її образом, виникнення якого передує їй. Від виконавчого апарату до кори мозку надходить інформація про доцільність чи недоцільність здійснюваного акту. Там вона зіставляється, порівнюється з образом дії, представленим у свідомості. Цей апарат призначений для сприйняття інформації та порівняння її із запланованим образом. П. Анохін (1898-1974) назвав його «акцептором дії». Зворотна аферентація (передавання імпульсу) сприяє точнішому порівнянню рефлекторного акту з вихідним проектом, а також відповідності тому, чого очікує людина.

1.2.2.