§ 5. Принципи сімейного права України

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється на за­садах загально-правових та галузевих принципів. При цьому вра­ховуються як принципи цивільного права, так і принципи сімей­ного права, які відображають специфіку цієї сфери регулювання суспільних відносин.

Під принципами сімейного права слід розуміти його основ­ні засади, властиві всім чи більшості його інститутів та закріплені у нормах права. Норми, що визначають принципи правового регу­лювання сімейних відносин, лежать у підґрунті всіх інших право­вих норм. Їх необхідно враховувати для з'ясування змісту всіх пра­вил, сформульованих у СК України, для тлумачення сімейно- правових норм, застосування до сімейних відносин цивільного законодавства, застосування сімейного законодавства до сімейних відносин за аналогією тощо. Вони реалізуються у правозастосов- ній практиці й у процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов’язків.

Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспі­льства викликало необхідність переосмислення багатьох устале­них постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в пе­реорієнтації основних засад сімейного права, способах та цілях правового регулювання сімейних відносин. З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасного сімейного права є такі:

1) державна охорона сім’ї, материнства, батьківства;

2) рівність учасників сімейних відносин;

3) недопустимість державного чи будь-якого іншого втру­чання в сімейне життя;

4) пріоритет сімейного виховання;

5) регулювання сімейних відносин за домовленістю (догово­ром) між їх учасниками;

6) пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездат­них членів сім’ї^{[10] [11].}

Державну охорону сім’ї, материнства, батьківства проголо­шено на конституційному рівні. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Консти­туції України сім’я, дитинство, материнство й батьківство охоро­няються державою.

Рівність учасників сімейних відносин

Рівність учасників сімейних відносин розглядається у двох взаємопов'язаних сенсах. По-перше, під рівністю розуміють рівно­правність, тобто наявність у суб'єктів однакових за змістом та об­сягом прав. По-друге, у цивільному праві під рівністю суб'єктів розуміють відсутність влади та підкорення, тобто один суб'єкт не може керувати іншим^[12]. Указаний принцип поступово закріплю­ється законодавцем спочатку на конституційному (ст. 24, 51 Кон­ституції), а потім на галузевому рівнях, проголошуючи тим самим рівність чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності, включно із шлюбом та сім'єю.

Згідно зі ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Недопустимість державного чи будь-якого іншого втру­чання в сімейне життя

Це означає, що члени сім'ї є вільними в ухваленні будь-яких рішень, які стосуються інтересів сім'ї. Ніхто не має права диктува­ти свою волю членам сім'ї чи здійснювати втручання у справи сім'ї іншим чином. На конституційному рівні цей принцип закріплено у ст. 32 Конституції, яка проголошує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Це ж саме положення дублюється і в ч. 5 ст. 5 СК України.

Органи державної влади чи місцевого самоврядування, а так само посадові чи приватні особи не мають права втручатися у справи сім'ї, якщо члени сім'ї здійснюють свою діяльність відпові­дно до чинного українського законодавства.

Водночас, коли приватні інтереси конкретних членів сім'ї входять у суперечність із інтересами інших членів сім'ї чи з публі­чними інтересами, сімейне право не лише допускає, але й перед­бачає необхідність втручання у справи сім'ї. Так, згідно зі ст. 42 СК України, якщо права та інтереси дитини чи особи, визнаної недіє­здатною, або особи, дієздатність якої обмежена, потребують захи­сту, прокурор чи орган опіки та піклування мають право на звер­нення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним.

У сфері батьківських відносин втручання державних органів у життя сім'ї допускається в тих випадках, коли інтереси того з батьків, хто проживає окремо від дитини, порушуються тим із ба­тьків, з яким проживає дитина. Так, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та в її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усу­нення цих перешкод (ст. 159 СК України).

Принцип пріоритету сімейного виховання

Принцип пріоритету сімейного виховання означає, що дити­на має право жити й виховуватись у родині власних батьків, і тіль­ки в тому випадку, коли за якихось виняткових обставин батьки не мають можливості піклуватися про свою дитину або вона не має можливості перебувати поряд із власними батьками, дитина за рішенням компетентних органів держави може бути передана на виховання іншим особам, а у виключних випадках - до дитячих навчально-виховних закладів. Сім'я залишається найкращим сере­довищем для розвитку дитини. Вона має нести відповідальність за створення для цього відповідних умов, має виступати головним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту дитини, засобом забезпечення та передачі національно- культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням.

Цей принцип ґрунтується на нормах міжнародного права. Так, відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про права дитини (1989 р.) за кожною дитиною визнається право на збереження сімейних зв'язків, яке є складовою права дитини на сім'ю.

Пріоритет сімейного виховання зберігається і в тому випад­ку, коли дитина з якихось причин позбавлена батьківського пік­лування, й у зв'язку з цим пріоритетною формою її влаштування має бути перш за все влаштування її на виховання до родичів (під опіку чи піклування), в іншу сім'ю або всиновлення. І лише в тому разі, коли такої можливості не існує (у дитини немає родичів, які б погодилися здійснювати над нею опіку чи піклування, ніхто не виявив бажання всиновити її або взяти до своєї родини на вихо­вання), дитина може бути влаштована органами опіки та піклу­вання до загальноосвітнього інтернатного закладу.

Реалізації принципу пріоритету сімейного виховання покли­кано слугувати створення розгалуженої системи способів сімейно­го влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Водночас сімейне виховання дітей є не самоціллю, а лише найбільш прийнятною формою досягнення головної мети - турботи про благополуччя та гармонійний розвиток дитини. Тому в підґрунті вирішення питання про всиновлення дитини чи передання її на виховання до сім'ї повинна лежати турбота про її благополуччя, виховання та освіту¹.

Регулювання сімейних відносин за домовленістю (догово­ром) між їх учасниками є однією з принципово нових засад су­часного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). За радянських часів регулювання відносин у сім'ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних приписів, а можливість втілення засад самооргані­зації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася. Вважа­лося, що договори між членами сім'ї не укладаються. Саме це слу­гувало важливою підставою концепції щодо самостійності сімей­ного права, його відмінності від права цивільного, в якому договір посідає значне місце. Сьогодні змінилися основні принципи регу­лювання сімейних відносин, у зв'язку з цим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному праві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору, подружжя може укладати договори щодо умов та порядку надання утримання одне одному (ст. 78 СК України) або припинення права на утримання (ст. 89 СК України). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК Украї­ни), визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлю­бу, порядку участі в забезпеченні умов життя дитини того з бать­ків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК України), тощо^{[13] [14].}

Пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непраце­здатних членів сім’ї обумовлюється тим, що зазначені особи за­звичай є найменш захищеною у майновому та соціальному аспекті категорією учасників сімейних відносин через свій вік або через стан свого здоров'я. Тому в разі зіткнення інтересів окремих чле­нів сім'ї перевага надається захисту прав та інтересів дітей та не­працездатних членів сім'ї.

Через свої розумові особливості діти повною мірою позбав­лені можливості захистити свої права та законні інтереси належ­ним чином. З огляду на це у сімейному законодавстві закріплено додаткові гарантії захисту прав дітей. Так, відповідно до ст. 14 СК України, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють ба­тьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклуваль­ника. Крім того, якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, баба чи дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зо­бов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків. Із метою додаткового захисту інтересів непрацездатних осіб СК України встановлює обов’язок для подружжя утримувати один одного в разі непраце­здатності одного з подружжя (ст. 75 СК України), обов’язок батьків утримувати своїх дітей (ст. 180 СК України) та своїх повнолітніх непрацездатних дочку чи сина (ст. 198 СК України), обов’язок пов­нолітніх дочки чи сина утримувати батьків, які є непрацездатни­ми (ст. 202 СК України), тощо.

Принцип пріоритету захисту прав та інтересів дітей і непра­цездатних членів сім’ї проявляється не лише у майновій, а і у не- майновій сфері. Так, згідно із ч. 2 ст. 110 СК України позов про ро­зірвання шлюбу не може бути подано протягом вагітності дружи­ни та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка міс­тить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Також ст. 46 СК України передбачає, що якщо особа не знала й не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право: 1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; 2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом; 3) на аліменти відповідно до ст. 75, 84, 86 і 88 СК України; 4) на прізвище, яке во­на обрала під час реєстрації шлюбу.

Питання для самоконтролю

1. Поняття сім’ї в соціологічному та юридичному сенсі. Юри­дичні ознаки сім’ї.

2. Поняття сімейного права України.

3. Предмет і метод сімейного права України. Співвідношення сімейного та цивільного права.

4. Функції сімейного права України.

5. Принципи сімейного права України.