§ 8. Загальні положення про спадкування

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає інститут цивільного права, який іменується спадкуванням. Інакше кажучи, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право спадкування у об’єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов’язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов ’язків тощо.

Право спадкування у суб’єктивному розумінні - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи. Це складне суб’єктивне право охоплює низку правомочностей, що з’являються у спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини (право на прийняття спадщини, право на розподіл спадкоємцями спадкової маси, право на підтвердження законності набуття спадкового майна тощо).

Ст. 1217 ЦК України передбачено два види спадкування: за заповітом і за законом.

Спадкування за заповітом - це інститут спадкового права, що визначає порядок правонаступництва, який регламентований складений спадкодавцем заповітом і настає після смерті заповідача.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. У цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі у числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Об'єктом спадкового правонаступництва є спадщина, тобто майно, яке переходить у порядку спадкування. Спадщина складається із сукупності прав та обов’язків померлого громадянина, які належали йому на момент смерті, і, відповідно до чинного законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст.608 ЦК України.

До складу спадщини входять не лише права спадкодавця, а й цілий ряд майнових зобов’язань, а саме - борги спадкодавця, що випливає з універсального характеру спадкового правонаступництва. Термін «борг» законодавець застосовує у значенні майнових обов’язків в широкому розумінні: він охоплює не лише обов’язок боржника - передати майно, сплатити гроші (наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, майнового чи житлового найму, оренди, комісії, позики, кредитного договору; а й обов’язок відшкодувати збитки, пов’язані з зобов’язаннями із завданням шкоди; обов’язок незаконного володільця повернути річ та інші зобов’язання, виконання яких не пов’язано з особою померлого боржника. Спадкоємці, які прийняли спадщину, зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: визначення кола спадкоємців; строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини; склад спадкового майна; строк для звернення кредиторів з претензіями; закон, яким потрібно керуватися; строк для видачі свідоцтва на спадщину.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Місце відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - то місце знаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого - місце знаходження рухомого майна.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦКУ)

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Правила ст. 1249 ЦК України містять ряд імперативних вимог, що мають процесуальний характер: заповідач повинен подати текст секретного заповіту в заклеєному конверті; конверт має бути підписаний заповідачем; у момент передачі нотаріусу конверта заповіту мають бути присутні два свідки; нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний підпис і скріплює його печаткою; нотаріус у присутності заповідача і свідків поміщає конверт із заповітом в інший конверт та опечатує його.

2. Заповіт з умовою — це особливий вид заповіту, за яким право на спадщину виникає лише у зв'язку із здійсненням (виконанням) спадкоємцями умови, визначеної спадкодавцем у змісті заповіту.

Умова заповіту має бути: визначеною за змістом; визначеною у часі; правомірною; не обмежувати правоздатність спадкоємця; не суперечити нормам суспільної моралі; стосуватися лише тих благ, якими спадкоємець має можливість розпоряджатися самостійно; бути здійсненною.

3. Заповіт подружжя — це особливий вид правочину, в якому кожен із подружжя, висловлюючи свою волю, призначає спадкоємцем на випадок своєї смерті виключно іншого із подружжя.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Усунення від права на спадкування - це відсторонення спадкоємця від спадкування на підставах, прямо встановлених законом. Усунення від права на спадкування є наслідком припинення спадкових правовідносин, суб’єктом яких була особа, яку усунуто від спадкування.

Статтею 1224 Цивільного кодексу України визначено осіб, які не мають права на спадкування:

- які умисно позбавили життя спадкодавця чи можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (за винятком коли обізнаний про це спадкодавець вирішив призначити таку особу спадкоємцем за заповітом);

- які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести зміни або його скасувати для виникнення права на спадкування у них самих чи в інших осіб або для збільшення частки у спадщині;

- у разі позбавлення батьківських прав;

- при ухиленні від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

- особи у разі недійсності їх шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкодавець має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яку названо в заповіті. Це може бути: третя особа; інший спадкоємець - як фізична так юридична особа.

Покладання таких обов’язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Заповідальний відказ — односторонній правочин, оскільки вчинення його не вимагає погодження не лише із відказоодержувачем, а й зі спадкоємцем, який лише виконуватиме його.

Суб'єкти правовідносин заповідального відказу — спадкоємець, обтяжений відказом, відказоодержувач - особа, на користь якої відказ вчиняється.

Предмет заповідального відказу має бути конкретним, визначеним (час, місце, спосіб здійснення, особа відказоодержувача), щоб зміст і межі відказу не викликали сумніву ні у спадкоємця, ні у відказоодержувача, а його виконання не суперечило закону.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Форма заповіту передбачена законом і має імперативний характер. Так, у ст.1247 ЦК України «Загальні вимоги до форми заповіту» передбачено, що заповіт складається у письмовій формі і має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Порядок укладення і посвідчення заповітів детально регламентовано пунктами 156-171 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Письмова форма і нотаріальне посвідчення заповіту є необхідними умовами його дійсності.

Відповідно до Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де не має нотаріальних контор, заповіт, крім секретного, можуть посвідчити посадові, службові особи відповідного органу самоврядування; а за кордоном - відповідні консульські установи та дипломатичні представництва.

Відповідно до статті 1252 ЦК України:

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.

Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ЦК України.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Підстави визнання заповіту недійсним можуть бути встановлені й після відкриття спадщини: складання іншого заповіту, який власне скасував попередній; встановлення обставин, які спотворили волю заповідача на момент укладання заповіту (насильство, обман, помилка); встановлення, факту, що на момент складання заповіту заповідач не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заповіт може бути визнаний недійсним у певній частині, якщо: заповідач позбавив права на спадщину обов’язкових спадкоємців; розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка (наприклад, не врахував частки подружжя у спільному майні подружжя); умови отримання спадщини суперечать законодавству, обмежують правоздатність спадкоємця, є аморальними або нездійсненними.

Заповіт може бути абсолютно недійсним з часу його укладання у разі коли: заповіт уклала особа, яка визнана, у судовому порядку, недієздатною або не досягла віку заповідальної дієздатності; заповідач не підписав особисто заповіт і на його прохання заповіт не підписаний іншим громадянином; заповіт посвідчено особою, якій чинне законодавство таких повноважень не надає.

Спадкування за законом має місце у таких випадках: спадкодавець не склав заповіту; спадкодавцем заповідано не все майно (частина успадковується за законом); призначений у заповіті спадкоємець не прийняв спадщини; призначений спадкоємець відмовився від спадщини і не призначив правонаступника; один або всі спадкоємці усунуті від спадщини; спадкоємець помер до відкриття спадщини; спадкоємець, якому заповідана спадщина з умовою, не може виконати вказану спадкодавцем умову; заповіт у судовому порядку визнано недійсним.

В Україні встановлено 5 черг спадкування:

У У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Під спадкуванням за правом представлення розуміють такий порядок спадкування, коли одна особа у разі смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини, ніби заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку б отримав померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення має місце за умови, якщо: спадкоємець не склав заповіт або він у встановленому порядку визнаний недійсним; спадкоємець за законом помер до відкриття спадщини, тобто до дня смерті спадкодавця або одночасно в один день із ним; спадкоємець, якого представляють, за свого життя не втратив права на спадщину, як негідний.

Чинним законодавством спадкування за правом представлення надано не лише онукам та правнукам, а й прабабі, прадіду, племінникам, двоюрідним братам та сестрам, тобто родичам третього-четвертого ступеня споріднення. До спадкування за правом представлення закликаються саме згадані вище особи, а не їх нащадки.

Онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.