§ 1. Здійснення сімейних прав

У теорії права під здійсненням права розуміють реалізацію можливостей певної поведінки, яка становить те чи інше суб’єктивне право^[LIII].

Особливості здійснення сімейних прав та виконання обов'язків зумовлюються їх специфікою та змістом.

По-друге, однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що у них, як в жодних інших, простежується тісний зв’язок прав та обов’язків їх учасників. Оскільки сім’я перебуває під захистом дер­жави, нездійснення суб’єктами сімейних правовідносин своїх прав може завдати шкоди і загальнодержавним інтересам. Цей взаємо­зв’язок права та відповідного обов’язку виключає необмеженість волі у реалізації права.

По-третє, дієздатні суб’єкти сімейних правовідносин особисто здійснюють свої права та виконують обов’язки. Зазвичай у сімей­них відносинах інститут договірного представництва не застосо­вується, можливе лише законне представництво дітей та недіє­здатних осіб. Що стосується тих учасників сімейних правовідно­син, які не мають повної дієздатності, тут важливо зазначити, що якщо за недієздатного учасника сімейних відносин його права та обов’язки виконує опікун, то неповнолітні особи деякі свої сімейні права можуть здійснювати особисто. Проте здійснення сімейних прав (у тому числі права на захист цих прав) неповнолітніми осо­бами має свої особливості, оскільки багато в чому залежить від

Захист сімейних прав виконання обов’язків їх законними представниками (батьками чи всиновлювачами, опікунами чи піклувальниками).

Згідно зі ст. 16 СК України, якщо мати чи батько дитини є не­повнолітніми, дід або баба дитини з боку того з батьків, хто є не­повнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків. Така до­помога є певною мірою продовженням обов’язку щодо виховання дитини, але вже як матері (батька), через передання власного до­свіду материнства (батьківства)¹. Батьки неповнолітньої матері або батька як дід чи баба беруть участь у вихованні внука чи внучки.

Четвертим чинником, що зумовлює особливість здійснення сімейних прав та виконання обов’язків, є те, що володіння сімей­ними правами нерозривно пов’язане з повагою до прав членів своєї сім’ї та інших осіб, які не повинні порушуватися у будь-якому разі. Ця вимога ґрунтується на положеннях ст. 29 Загальної декларації прав людини (1948 р.), вона підтверджує формально-юридичну рів­ність усіх членів сім’ї перед законом і свідчить про відсутність у будь-якого члена сім’ї будь-яких привілеїв та переваг перед іншими членами родини у сфері сімейних відносин. Це також означає, що свобода вибору, надана особі у сфері сімейних відносин, має певні межі, спрямовані як на запобігання егоїстичному свавіллю та ана­рхізму, сутичкам і конфліктам, так і на забезпечення прав та інте­ресів інших членів сім’ї.

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 56.

дитина, не може обмежувати право батька, який проживає окремо, на спілкування з дитиною та її виховання, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. 3 ст. 157 СК України), тощо.

По-п'яте, за загальним правилом учасники сімейних правовідно­син на власний розсуд розпоряджаються правами, які їм належать. Багато з наданих законодавством прав здійснюються учасниками лише за власною ініціативою. Наприклад, на практиці досить часто непрацездатні батьки не здійснюють передбачене ст. 202 СК Украї­ни право на одержання утримання від своїх повнолітніх дітей. Водночас у деяких випадках ініціатива у здійсненні чи захисті права може належати державним органам, зокрема органам опіки та піклування, прокурору тощо. Так, орган опіки та піклування може перевіряти цільове використання аліментів на дитину (ч. 1 ст. 186 СК України), може, як і прокурор, звернутися до суду з по­зовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України).

Межі здійснення сімейних прав визначаються кількома ос­новними чинниками.

Перший із них ґрунтується на загально-правовому принципі, що права та свободи людини можуть бути обмежені законом ли­ше тією мірою, якою це необхідно для захисту основ конституцій­ного ладу, моральних засад суспільства, здоров'я, прав та законних інтересів інших осіб. Вимога про недопустимість порушення прав інших осіб зумовлена тим, що права різних суб'єктів у сімейних відносинах тісно пов'язані. Тому, здійснюючи свої права, особа має усвідомлювати, що оточуючі (у тому числі інші члени сім'ї) можуть мати аналогічні чи суміжні права, які визнаються та охороняються законом. Наприклад, якщо шлюбний договір складено так, що ста­вить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне ста­новище, то ці умови суд визнає нікчемними (ч.

Крім того, здійснення сімейних прав обмежується вимогами закону: під час здійснення своїх прав суб'єкт сімейних правовідно­син, як правило, може обирати один із передбачених законом ва­ріантів поведінки, проте, наприклад, у разі укладення шлюбного договору сторони не можуть врегулювати у ньому особисті не- майнові відносини, а батьки у договорі про сплату аліментів на дитину не можуть установити розмір утримання менший від пе­редбаченого законом (ст. 189 СК України).

Також сімейні права повинні здійснюватися відповідно до їх призначення. Це положення передбачає таку реалізацію наданих особі можливостей, яка б сприяла зміцненню сім'ї, забезпечувала

Захист сімейних прав належне виховання дітей, створювала сприятливі умови для все­бічного розвитку всіх членів сім'ї. Зокрема, батьки, усиновлювачі, опікун чи піклувальник зобов'язані виховувати дитину, піклува­тися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, за­безпечувати одержання дитиною повної загальної середньої осві­ти тощо. Тому в тих випадках, коли сімейні права, хоча формально й ґрунтуються на законі, але здійснюються всупереч їх призна­ченню (зловживання правом), вони не охороняються законом. На­приклад, суд може позбавити непрацездатну дружину, яка потребує матеріальної допомоги, права на утримання від свого чоловіка, як­що вона свідомо поставила себе у скрутне матеріальне становище (п. 5 ч. 1 ст. 83 СК України); батьки, котрі ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, можуть бути позбавлені батьківських прав (п. 1. ч. 1 ст. 164 СК України); суд може відступити від принципу рівності часток подружжя під час розділення їх спі­льного майна, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпе­чення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або ви­трачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК України). Супе- речитиме цілям і призначенню права на аліменти також і позов од­ного з подружжя про стягнення з іншого аліментів на утримання дитини, якщо обидва з подружжя (батько й мати) проживають ра­зом із дитиною, а позов подано з метою зниження розміру алімен­тів, які відповідач сплачує дітям від попереднього шлюбу.

Отже, можна стверджувати, що проявом свободи дій учасни­ків сімейних правовідносин є свобода особи щодо вибору варіанта своєї поведінки, але у межах, наданих правом.