§ 7. Сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Патронат як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до ст. 252 СК України, за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім 'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

Сторонами договору про патронат є орган опіки та піклування і патронатний вихователь.

С.252 СК України не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. У зв’язку з цим деякі автори пропонують застосовувати в зазначеному випадку аналогію закону - не можуть бути патронатними вихователями особи, як і опікунами та піклувальниками, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлені батьківських прав, а також якщо їхні інтереси суперечать інтересам дитини. Інші пропонують запозичити зарубіжний досвід де визначено, що патронатними вихователями не можуть бути особи, звільнені від повноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на них обов’язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасовано з їх вини; особи, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки, пов’язані з вихованням дітей.

Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпечення належного виховання дитини, яка передається в його сім 'ю, обов 'язковим для органу опіки та піклування є здійснення обстеження умов життя майбутнього патронатного вихователя з метою з 'ясування можливості створити останнім належні для виховання і розвитку дитини умови. Крім того, не було б зайвим, одержати від лікувального закладу відповідні довідки про відсутність у членів сім’ї патронатного вихователя захворювань, що можуть перешкоджати переданню дитини, яка має потребу у патронатному вихованні, у нову сім’ю, тобто як це передбачено в п.3.3 Правил опіки та піклування.

Предметом договору є прийняття дитини у сім 'ю і забезпечення її належним вихованням.

Строк договору — договір, як правило, чинний до досягнення дитиною повноліття. Разом з тим дитина може бути залишена у сім’ї патронатного вихователя і після досягнення повноліття, але уже на іншій правовій підставі.

Форма договору — проста письмова, тобто для його чинності достатньо письмового викладення умов, підписів уповноважених представників органу опіки та піклування і патронатного вихователя, а також відповідної печатки органу опіки та піклування.

Договір патронату належить до категорії оплатних, оскільки за виконання функцій патронатного вихователя, останній отримує щомісячну оплату. Розмір плати повинен визначатись договором з урахуванням певних чинників: вік, стан здоров’я дитини тощо. При чому в договорі чітко повинно бути розмежовано оплату виконаної роботи та наданих послуг патронатним вихователем та джерела коштів на утримання дитини.

Умови патронату:

дитина повинна бути такою, що позбавлена батьківського піклування;

дитина повинна дати згоду на перехід у сім’ю патронатного вихователя, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити;

за виконання своїх обов’язків патронатний вихователь отримує плату, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування.

Патронатний вихователь як піклувальник дитини дає згоду на вчинення правочинів, що передбачені ч. 2 ст.32 ЦК. На вчинення правочинів, передбачених ч 1 ст. 71 ЦК, патронатний вихователь може давати згоду лише з дозволу органу опіки та піклування (ч.2 ст.71 ЦК).

Припинення договору про патронат може мати місце у разі здійснення його основної мети — досягнення дитиною 18-річного віку і у зв'язку з цим завершенням процесу виховання. Тобто має місце припинення договору у зв’язку з його виконанням.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років.

Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов’язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, як перешкоджають виконанню обов’язків за договором.

Прийомна сім’я як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

За чинним законодавством прийомна сім'я - це сім 'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Правове регулювання щодо утворення та функціонування прийомних сімей в Україні здійснюється відповідно до Положення про прийомну сім’ю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 565 від 26 квітня 2002 року (зі змінами і доповненнями, внесеними Постановами КМУ № 33 від 15.01.2005 р. та № 107 від 6.02.2006 р.) та відповідно до глави 20-1 Сімейного кодексу.

Метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення дітям-сиротам та дітям, які залишилися без батьківського піклування належних умов для зростання в сімейному оточенні. У прийомній сім’ї діти виховуються до 18 років (незалежно від віку, з якого вони потрапили в прийомну сім’ю, незалежно від обставин, за яких вони позбавлені батьківського турботи та піклування), а в разі продовження навчання - до закінчення навчального закладу, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку. Крім того, на виховання та спільне проживання в прийомну сім’ю можуть бути передані діти, уражені ВІЛ-інфекцією, але за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров’я і їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб.

Відповідно до названого Положення, прийомними батьками вважаються подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

З наведених положень закону, випливають такі основні ознаки прийомної сім'ї:

- Прийомна сім’я утворюється для забезпечення дітям, що залишилися без батьківського виховання належного батьківського сімейного виховання.

- Прийомними батьками можуть бути тільки працездатні та дієздатні особи щодо яких відсутні перешкоди, які б не дозволили їм виконувати функції по вихованню дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування.

- Прийомні батьки зобов’язані забезпечити дітям належні умови для виховання та розвитку (тобто на них покладаються абсолютно всі передбачені законодавством права та обов’язки, які покладені законом на біологічних батьків, в т.ч. і заходи відповідальності).

Для передачі дитини у прийомну сім’ю необхідні певні правові підстави (якщо дитина - сирота, то такою правовою підставою має бути свідоцтво про смерть батьків; якщо дитина за інших обставин позбавлена батьківського піклування, то це може бути рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав, про визнання батьків недієздатними, документ, який підтверджує факт позбавлення батьків волі тощо).

Перебування дітей у прийомній сім’ї можливе до досягнення ними повноліття, а у випадках продовження навчання - до закінчення навчального закладу, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

За виконання функцій по вихованню дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, прийомні батьки отримують плату, розмір якої встановлюється законом.

Ст. 14 Положення про прийомну сім’ю передбачено, що прийомними батьками можуть бути працездатні особи, які перебувають у шлюбі. Слід звернути увагу на те, що в загальних положеннях Постанови про прийомну сім’ю у якості прийомних батьків названа також і окрема особа (особа, яка не перебуває в шлюбі).

Не можуть бути прийомними батьками подружжя (або один із них), які не пройшли курсу підготовки кандидатів у прийомні батьки; особи, визнані в судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; особи, позбавлені обов’язків опікуна (піклувальника) внаслідок неналежного виконання своїх обов’язків або зловживання опікунськими правами; особи, позбавлені батьківських прав; особи, стосовно яких усиновлення скасоване або визнане недійсним; особи, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей (інваліди I та II групи, хворі на туберкульоз, на СНІД, психотичні розлади та ін.); особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім ’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства); особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам прийомної дитини.

Крім того, середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім’ї, не може бути менший ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановлений законодавством.

Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов’язковому порядку мають пройти навчання.

Дитячий будинок сімейного типу як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Правовою основою функціонування дитячих будинків сімейного типу є Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» від 26 квітня 2002 р. № 564 (зі змінами, внесеними Постановами КМ, останні 6.02.2006 р.) та глава 20-2 Сімейного кодексу України.

Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім ’я, що створюється за бажанням подружжя (або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі), які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Мета створення дитячого будинку сімейного типу — забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Термін перебування дітей у дитячому будинку сімейного типу - до досягнення 18 років, а у разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівнів акредитації — до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, включаючи рідних дітей. У разі зменшення кількості вихованців внаслідок вибуття їх за віком або з інших причин вирішується питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу або переведення його в статус прийомної сім’ї.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у містах Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та висновку служби у справах неповнолітніх про наявність умов для його створення.

Відповідно до ч.2 ст.256-8 СК, між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, на основі типового договору укладається договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Після прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, орган, який ухвалив таке рішення надає позачергово батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за нормами, встановленими законодавством. Надане в користування житлове приміщення повинно бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення будинку сімейного типу. Користування наданим житловим приміщенням здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування службовим приміщенням.

Раз на рік місцева служба у справах дітей зобов’язана підготувати звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей, переданих до дитячого будинку сімейного типу. Звіт готується на підставі інформації, отриманої від соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователя дошкільного навчального закладу або класного керівника загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничного лікаря-педіатра, дільничного офіцера поліції (ювенального офіцера поліції). Батьки в обов’язковому порядку ознайомлюються з цим звітом.

В силу ч. 2 ст.256-7 СК України, на влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування до дитячого будинку сімейного типу потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на влаштування її до дитячого будинку сімейного типу з’ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності батьків-вихователів і представника органу опіки та піклування, про що в обов’язковому порядку складається відповідний документ.

До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних відносинах, за винятком випадків, коли за медичними показниками або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.

Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу проводиться з урахуванням віку батьків-вихователів та дітей, за умови, що на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. У разі досягнення пенсійного віку одним з батьків-вихователів час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін дитячий будинок сімейного типу може функціонувати і після досягнення батьками пенсійного віку, але не більше ніж протягом п’яти років.